3. Принцип «політичного питання»
Суд констатував, що згідно з цим принципом розгляд спорів, які базуються на політичних питаннях, у суді неможливий, тоді як спори, що стосуються юридичних питань, він покликаний вирішувати.
Доки існує такий принцип, неможливо встановити чітку різницю між політичним питанням, що не підлягає судовому вирішенню, і юридичним . Важко зрозуміти, чому деякі з судових справ були припинені як політичні, політичними вони були не більше, ніж звичайні, «рутинні» справи. Суддя Джексон (Jackson) одного разу зауважив: «будь-яка інтерпретація Конституції має політичні наслідки»49. Проте Суд визначив дві45 Див. Steffelv. Thompson4\5 U.S. 452 (1974). Лив. також Socialist Labor Party v. Gilligan, 406 U.S. 583
(1972) (позов політичної партії на вимогу прийняття присяги на благонадійність не є спірним питанням,
оскільки їй ше не було відмовлено в балотуванні). Порівняй: Duke Power Co. v. Carolina Environmental Study
Group, 438 U.S. 59 (1978) (у справі, яка розглядала чинність закону, що обмежує відповідальність атомних
станцій у випадку катастрофи, було використано поняття «зрілості», незважаючи на факт, що катастрофа
ще не трапилась і збиток від неї не перевищує таке обмеження).
46 Див. DeFunis v. Odegaard, 416 U.S. 312 (1974).
47 Див. 410 U.S. 113 (1973).
Один визнаний коментатор висловив думку, що в дійсності принципу «політичного питання» не існує, оскільки всі рішення в цій галузі можна пояснити загальновизнаними аксіомами, уже застосовуваними суддями. Див. Louis Непкіп. Is there a «Political Question» Doctrine, 85 Yale L.J. 597, 622-623 (1976)
49 Robert Jackson. The Supreme Court in the American System. 56 (1955).
304 Розділ Ш
першорядні ситуації, коли питання може бути визнано більше політичним, ніж юридичним .
Нестача практичного доробку. У першому випадку необхідно знайти засоби, якими можна скористатися для прийняття рішення, якщо спостерігається нестача практичного доробку, який суд повинен врахувати для винесення вироку.
Прикладом нестачі доробку для прийняття рішень може послужити вирок суду у справі Колмен проти Міллера (Coleman v. Miller) . Суд мав винести рішення з питання, чи належним чином ратифікована штатами поправка до Конституції, яка забороняє дитячу працю, коли було висунуто претензію до Канзасу, що він ратифікував її надто пізно. Конгрес не поставив обмежень у часі на ратифікацію поправки, як це зробили деякі інші інстанції. Формулювання суті даної справи було таким: чи означав вислів «вкластися в розумні терміни» невизначеність у часі і якщо так, то чи була ратифікація поправки Канзасом, здійснена через 13 років після прийняття її в Конгресі, занадто пізньою? Замість вирішення цієї справи суд закрив її як таку, що базується на політичному питанні. Частковим обгрунтуванням такого рішення послужила відсутність критеріїв для визначення, який строк вважається «розумним». Вирішуючи це питання, суду неодмінно треба було винести рішення політичного характеру, що стосувалося двох інших гілок влади 52. Нестача практичного доробку наклала відбиток і на рішення суду у справі Лютер проти Бордена (Luter v. Borden)53, коли перед судом постало питання, чи відповідає уряд штату республіканській формі правління, як того вимагає ст. IV, розділ 4 Конституції.Передача питань на розгляд політичної гілки влади. Питання може бути визнано політичним і передано на розгляд політичної гілки влади не так через труднощі, з якими суди можуть стикатися під час його вирішення, як через Конституцію, відповідно до якої розглядати подібні питання повинна політична гілка влади. Верховний суд визнав, що ст. І Конституції надає Сенату «виключне право піддавати імпічменту» і наділяє його повноваженнями визначати необхідні процедури . Сенат скасував вирок Федерального суду про проведення процедури імпічменту, призначив комітет з 12 сенаторів для вивчення всіх фактів та подальшої доповіді Сенату і лише після цього проголосував за імпічмент . З другого боку, ст. І, розділ 5 Конституції визначає, що кожна палата Конгресу «вирішує питання, пов'язані з результатами виборів, повноваженнями й правомірністю обрання її членів».
Суд констатував, шо це положення не надає Конгресу права визнавати результати виборів члена Конгресу недійсними через його невідповідність кваліфікаційним вимогам, закріпленим у Конституції. У справі Повелл проти Мак-Кормака (Povell v. McCormack) суд розглянув відмову Палати представників у посаді містеру Повеллу і визнав її порушенням статей Конституції, згідно з якими переможцям на виборах50 Див. Baker v. Carr, 369 U.S. 186, 217 (1962). Справа Бейкера про порушення виборчих прав була
вирішена у відповідності з пунктом про рівноправність 14 поправки до Конституції. Суд відхилив аргу
мент, що справу про переділ виборчих округів необхідно розглядати як політичне питання. Справу Бейкера
було коротко викладено в розділі І.
51 Див. 307 U.S. 433 (1939).
52 Можливим доказом того, що у справі Coleman v. Miller було прийнято «політичне» рішення, є
більш пізня 27 поправка до Конституції. Вона не передбачає обмежень у часі, і це положення не втратило
чинності з того часу, як 200 років тому 38 штатів ратифікували її. Поправка, запропонована у 1789 p.,
але не ратифікована до 1992 p., запобігає підвищенню асигнувань на потреби Конгресу, забороняючи
йому негайне підвищення асигнувань до наступних виборів Палати представників. Конгрес,
зацікавлений у можливій реакції виборців, якщо він не побажає накласти обмеження на свої витрати,
негайно проголосував за її ратифікацію.
53 Див. 48 U.S. (7 How.) I (1849). Справа Luther v. Borden коротко розглянута в розділі І.
54 Див. ст. І § 3 п. 6.
55 Див. Nixon v. United States, _U.S._, 113 S. Ct.732 (1993).
56 Див. 395 U.S. 486 (1969). Конституційне право 305
для членства в Палаті необхідні тільки відповідні вік, громадянство і місце проживання 57.
Полеміку між Конгресом і Президентом з питань міжнародних відносин часто розглядають під кутом зору політики. Не дійшовши згоди з цих питань, вони часто використовують повноваження, надані Конституцією: Конгрес вдається до «сили гаманця», Президент — до різноманітних політичних механізмів, включаючи свої повноваження головнокомандувача^ Збройними силами58.
У справі Голдуотер проти Картера (Goldwater v. Carter) кілька сенаторів розпочали процес проти Президента, стверджуючи, що у нього недостатньо повноважень, щоб розірвати відносини з Тайванем без згоди на це Конгресу. Верховний суд відхилив позов, але не згодився з його мотивацією. Більшість, що складалася з чотирьох суддів, визнала це питання політичним, а отже, таким, що не підлягає судовому розглядові. Тоді перед судом постала потреба владнати суперечність між «рівноправними гілками нашої влади, кожна з яких має можливості захистити і обстояти свої інтереси». Більшість також наголосила на нестачі практичного доробку для вирішення подібних справ і відсутності у Конституції будь-яких положень щодо припинення міждержавних відносин. Один з суддів Повелл (Powell) дав подібну мотивацію, але під кутом зору «зрілості» справи. На його думку, суди не можуть втручатися у справу доти, поки кожна гілка влади «вживає заходів для захисту своєї конституційної влади». Доки кожна палата Конгресу проводитиме цілеспрямовані дії, заперечуючи повноваження Президента припиняти міждержавні відносини, вирішення проблеми конституційним шляхом, твердив Повелл, ще не «визріло» .