А. Принцип персональної відповідальності у федеральних судах і судах штату1. Персональна відповідальність у судах штату
У розділі І наводиться приклад юридичного «розмивання» кордонів штату в XX ст. внаслідок розширення прав судів, які визначають персональну відповідальність відповідачів з інших штатів.
Цей принцип є правом суду «визначати персональні права та обов'язки відповідачів»На базовому рівні принцип персональної відповідальності випливає з концепції територіальності. Все розпочалося з припущення, що штат або країна має
1 Деякі з цих питань стисло викладено в розділі І.
117 Див. Pennoyerv. Neff, 95 U.S. 714, 727 (1877). Тоді термін «юрисдикція» тлумачився інакше. Предметна підсудність (розглядається у розділі V) відрізняється від персональної відповідальності тим, що перша гарантує слухання у суді справ певних видів.
246 ¦ Розділ VII
право вирішувати спори про майно і осіб, які перебувають у межах її території. За цією теорією персональна відповідальність відповідача, незалежно від його волі, настає лише тоді, коли: (1) він або будь-яке майно, що оспорюється, фактично знаходиться на території штату, в якому було подано позов, і (2) відповідач повністю задоволений судовою процедурою у штаті або конфіскацію майна було здійснено урядом штату з дотриманням належної правової процедури 118. І ще: така ознака, як обмеження державної влади територією власної країни, більше стосується міжнародного права, але цей принцип стосується і штатів США.
У справі Пеннойер проти Нефа (Pennoyer v. Neff) суд виніс рішення, користуючись буквальним тлумаченням вищенаведеної концепції. Він встановив, що застосування принципу персональної відповідальності до відповідача без його згоди або за його відсутності порушує право останнього на належну правову процедуру згідно з 14-ю поправкою. З розвитком шляхів сполучення та ділових зв'язків між штатами зростає потреба у ширшому тлумаченні принципу персональної відповідальності. Водночас з цих же причин зростають можливості відповідачів вирішувати спори у суді інших штатів.
Як наслідок, зводиться нанівець поняття територіальності. Так, у справі 1927 р. житель одного штату заїхав на автомобілі до штату Массачусетс, створив аварійну ситуацію і завдав ушкоджень іншій особі, а потім повернувся додому. Потерпілий подав позов до суду штату Массачусетс. Верховний суд підтримав юрисдикцію, виходячи з «припустимої теорії згоди», за якою відповідач, житель іншого штату, використовуючи дороги Массачусетса, засвідчує цим свою згоду на розгляд будь-яких позовів проти нього, що можуть мати місце у судах штату внаслідок користування ним цими дорогами . Так само, коли компанії діють у штаті, слід розуміти, що вони або «згодні» відповідати, або «присутні» в цьому штаті, навіть якщо в них немає спеціальних ліцензій від штату на здійснення якоїсь діяльності.Перевірка «контактів». Не покладаючись на самі лише фікції згоди або присутності, Верховний суд у своєму рішенні у справі 1927 р. Компанія International Shoe Co. проти штату Вашингтон (International Shoe Co. v. Washington) сформулював тест для визначення міри справедливості застосування принципу персональної відповідальності до відповідача, враховуючи його попередні зв'язки (контакти) зі штатом. Для застосування принципу персональної відповідальності до відповідача, у даному випадку з іншого штату, в цій справі потрібно було довести існування у нього «певного мінімуму контактів» зі штатом, де розташовувався суд, аби не зашкодити «традиційним вимогам справедливості та правосуддя». Враховуючи це, Суд ухвалив доцільність застосування принципу за законами штату до відповідачів з інших штатів на підставі їхніх певних дій у минулому або наслідків цих дій у штаті, де розташований суд.
Принцип «мінімальних контактів» застосовувався за різних обставин, що давало змогу судам штату здійснювати правосуддя стосовно відповідачів, які проживають у інших штатах і країнах. Скільки контактів становитимуть «мінімум» — залежить від конкретної ситуації. Інколи достатньо й одного контакту, якщо саме з нього випливає позов.
Наприклад, коли людина приїхала на власному автомобілі до штату й збила на дорозі мешканця цього штату. Або коли вона володіє землею у штаті і спір пов'язаний саме з цим. Факту знаходження власності на території штату достатньо для отримання судом штату права вирішувати цю суперечку«Загальна» і «специфічна» відповідальність. Пізніше персональну відповідальність було поділено на «загальну» і «специфічну». Для окремої особи загальна
118 Вимога розглядати справу відповідача, який проживає у штаті, узгоджується з принципом пер
сональної відповідальності у вирішенні справи, що стосується кількох штатів.
119 Див. виноску 117.
120 Див. Hess v. 'Pawlovsky, 274 U.S. 352 (1927).
121 Див. 326 U.S. 310, 316 (1945). =••¦
122 Див. Shaffer v. Heitner, 433 U.S. 186 (1977). . ¦ ,; .... . І .
Цивільне судочинство 247
відповідальність настає тоді, коли ця особа фізично присутня на території штату або проживає в ньому 123. Якщо відповідачем є компанія, то загальна відповідальність для неї настає у тому разі, коли основне місце діяльності або значна частина бізнесу розташовані на території штату . «Специфічна» відповідальність настає тоді, коли контакти зі штатом більш обмежені, але позов має безпосереднє відношення до них. Приклад цього наведено вище (йдеться про автомобільну аварію в іншому штаті).
Вимога до «спрямованих» контактів. Найбільше справ зі специфічної відповідальності це ті, в яких застосовується принцип персональної відповідальності. Найскладніші справи стосуються промислових товарів, які надходять до штату і завдають шкоди споживачам. За роки, що минули після розгляду справи компанії International Shoe Co., до принципу персональної відповідальності було внесено безліч обмежень, пов'язаних з належною правовою процедурою. Проте останнім часом Верховний суд ретельно переглянув питання про кількість контактів, необхідних для того, щоб настала специфічна персональна відповідальність. У своїх визначеннях Суд наголошує, що ці контакти повинні бути справді «добровільними» і «спрямованими» на штат, у суді якого має розглядатися справа.
Так, відповідальність настає тоді, коли виробник або роздрібний торговець навмисно вийшов на ринок цього штату і продав там значну кількість власного товару. Виробник і роздрібний торговець, які поставили товар у «торговий обіг», мають на меті розповсюдження його в будь-яких штатах . Такі відповідачі можуть очікувати, що при виникненні проблем з їхньою продукцією, проти них висуватимуться позови в усіх штатах, де вона продається. Інша справа, якщо єдиним контактом зі штатом називається такий, коли туди цей продукт привіз споживач -позивач, або у цьому штаті випадково було продано кілька одиниць продукції. Тоді настання персональної відповідальності проблематичне. Основна вимога до визначення добровільності й спрямованості контактів на конкретний штат є та, щоб потенційний відповідач розумів, де проти нього можуть висувати позови, а де ні.Справа про відповідальність за основний товар демонструє новий, більш обмежений підхід. У справі Компанія Worldwide Volkswagen Corp. проти Вудсона (Worldwide Volkswagen Corp. v. Woodson) подружжя купило машину в Нью-Йорку, і внаслідок дефекту в дизайні машини в Оклахомі сталася аварія з ушкодженням. Верховний суд вирішив, що продавець автомобіля в Нью-Йорку не несе персональної відповідальності, бо він вів справу лише в Нью-Йорку і сусідніх штатах. За таких обставин контакти з Оклахомою були результатом добровільних дій покупця машини і її продавець не міг передбачити, що проти нього буде подано позов в Оклахомі. Очевидно, якби продавець чи виробник мали станції технічного обслуговування або власних агентів у штаті, де сталася аварія, то могла б іти мова про передбаченість дій. Тому суд у штаті Оклахома має право здійснити правосуддя стосовно концерну Audi, виробника машини, і не має такого права щодо продавця 127.
Фактор «загальної справедливості». Принцип специфічної відповідальності дедалі вдосконалюється з метою обмеження сфери його застосування. Верховний суд
123 Див. Burnham v. Superior Court, 495 U.S. 604 (1990) (підтримка конституційності «тимчасової
відповідальності» — позов проти відповідача, який тимчасово перебуває у штаті); Milliken v.
Myer, 311U.S. 457 (1940) (житель штату підлягає персональній відповідальності, навіть якщо проживає в іншому
штаті); Blackmerv. United States, 284 U.S. 421 (1932) (американський громадянин, що проживає за кор
доном, підлягає письмовому викликові до федерального суду СІЛА).
124 Див. Helicopteros Nacionales de Columbia, S.A. v. Hall, 466 U.S. 408 (1984) (дискусія про те, який
рівень ділової активності потрібний для настання загальної відповідальності).
125 Верховний суд не одностайно тлумачить поняття «торговий обіг». Див. Asahi Metal Industry Co.,
Ztd. v. Superior Court, 480 U.S. 102 (1987) (голоси розподілилися 4 на 4 щодо цього пункту).
126 Див. 444 U.S. 286 (1980).
127 Порівняйте зі справою Gray v. American Radiator & Sanitary Corp., 176 N.E.2d 761 (111. 1961) (суди
штату Іллінойс мають юрисдикцію над виробником дефектного клапана, який був установлений
виробником водяних обігрівачів і який завдав пошкоджень споживачеві в Ьшінойсі).
248 Розділ VII
запровадив нові визначення: не лише повинні існувати певні «мінімальні контакти» зі штатом, але й здійснення правосуддя в загальному плані має відповідати принципам «традиційної справедливості». Цей новий фактор тільки один раз був використаний Верховним судом як підстава для відмови здійснити правосуддя у справі. Ця справа також показала, що персональну відповідальність дуже важко встановити стосовно відповідача — виробника з іншої країни. 1987 р. суд у справі Компанія Asahi Metal Industry проти Суду вищої категорії (Asahi Metal Industry Co. v. Superior Court) про відповідальність за продукцію не зміг вирішити, чи існували достатні «мінімальні контакти» зі штатом, але погодився (8-1), що здійснювати юрисдикцію судом штату Каліфорнія стосовно іноземних виробників у цій справі було б «недоцільно й несправедливо»128.
У справах, що стосуються порушення умов контрактів, встановлення факту наявності контактів і справедливості відбувається так. Якщо діяльність за цим конт-рактом охоплює більш ніж один штат, то розглядається процедура його укладення і виконання разом з припущеннями сторін щодо того, де проти них можуть бути висунуті позови . Однак статті контракту, де йдеться про місце вирішення суперечки, чітко визначають, у яких судах розглядатимуться можливі позови, і Верховний суд, як правило, визнає чинність цих положень .