д. Примусове введення в дію ордерів на утримання дитини
Несплата коштів на утримання дитини є головною проблемою у Сполучених Штатах, яка лише тепер починає розв'язуватися. В кожному штаті своя статистика, але загальні дані вказують на те, що менше половини жінок, котрим присудили отримання коштів на утримання дитини, одержують їх повністю .
Існували різні методи примусу батька до виділення коштів на утримання дітей, якщо такий батько не робить належних виплат.
По-перше, батько-опікун міг вимагати від суду визнати винного батька, який має кошти на виконання ордера, таким, що виявляє громадську зневагу до суду. Це загрожувало тюремним ув'язненням відповідачеві. По-друге, суд міг «накласти арешт» на зарплату такого батька або наказати конфіскувати і продати його майно. Прийнятий федеральний закон дозволяв штатам широко застосовувати накладення арешту. Нарешті, якщо сторона вперто порушувала свої зобов'язання стосовно утримання дитини, вона могла бути звинувачена у карній зневазі до суду чи карній непідтримці. А такі дії часто класифікуються як кримінальний злочин. Проте і такі сурові заходи не завжди призводили до негайного поліпшення справ із виплатами. Та й у перших двох випадках батькові-опікуну потрібно було наймати адвоката і через суд добиватися захисту своїх прав.Без співробітництва між штатами особа могла уникати призначеного судом зобов'язання утримувати дитину. Вона просто залишала той штат, де його було призначено. Тому усі штати ухвалили Уніфікований акт про взаємне визнання актів на утримання (Uniform Reciprocal Enforcement of Support Act — URESA) і Переглянутий уніфікований акт про взаємне визнання актів на утримання (Revised Uniform Reciprocal Enforcement of Support Act — RURESA) , які полегшують судовим органам добиватися визнання обов'язків утримання. Ці акти вимагали, щоб кожний штат визнавав прийняті в інших штатах рішення стосовно обов'язків утримувати дитину.
В такій ситуації платники за ордером на утримання дитини не могли уникнути платежів, залишаючи території юрисдикцій. Проте ці нормативні акти не дали того результату, на який сподівалися.У 1975 р. Конгрес вирішив дещо змістити акценти. Перед федеральним урядом було поставлено завдання розробити нормативні документи, які б передбачали примусовий порядок виділення коштів на утримання дітей б7. Саме у зв'язку з цим була створена Служба розшуку батьків (Parent Locator Service), щоб знаходити тих батьків, які не бажають «світитися». А нове Управління з питань дотримання примусових ордерів на утримання дітей (Office of Child Support Enforcement) покликане слідкувати за тим, щоб програми примусового утримання дітей, розроблені у штатах, відповідали федеральним стандартам. Федеральні органи вимагають, щоб штати постійно реформували свої системи примусу з метою полегшення розшуку батьків, які не перераховують грошей на утримання. Вони мають право ставити питання про арешт заробітної плати батьків, які не роблять таких перера-хувань. Крім того, законом передбачений перехват федеральних або штатних виплат прибуткового податку. Все це спочатку робилось, щоб компенсувати соціальні виплати, і застосовувалось лише в ситуаціях, коли батько-опікун отримував лише ці виплати.
Див. Clark, at 734; Louise Weitzman. The Divorce Revolution: The Unexpected Social and Economic Conseguences for Women and Children in America 283 (1985).
Див. виноску 2. 67 Див. Title IV-Д of the Social Security Act, 42 U.S.C.A. §§ 651-655.
446 Розділ. XIII