Г. Право наведення доказів
У судах присяжних обмеження доказів існує у вигляді правил про виключення доказів, які регулюють обсяг свідчень, призначених для присяжних. Від присяжного не вимагають пояснень, чому він прийняв те чи інше рішення у справі, тому повне виключення є запорукою того, що він не спиратиметься на неправомірні докази у винесенні вердикту.
На суддівській лаві суддя, очевидно, вислухає як правомірні, так і неправомірні докази . Однак він мусить пояснити причини свого рішення у письмовій чи усній формі або в наказі, й не може спиратися на неправомірні докази при вирішенні справи . Так, на суддівській лаві правила доведення застосовуються в основному як правила регулювання виправдального рішення 81. Суть правил доведення, що повинні застосовуватись, є аналогічною.1. Особиста обізнаність — підстава для свідчення
Свідки можуть давати показання лише в питаннях, з якими вони особисто обізнані . Інакше кажучи, вони мають бути очевидцями подій, про які свідчать. Зазначена вимога досить проста. Але особиста обізнаність — це не припущення. Отже, юрист повинен упевнитись шляхом опитування, що свідок особисто обізнаний, перш ніж він почне давати показання стосовно того, що бачив. Свідкові, викликаному підтвердити, що він бачив грабіжника у вестибюлі готелю, передовсім поставлять запитання, відповіді на які продемонструють, що він справді був у вестибюлі, тому міг бачити, що там сталося. Ця вимога, як і у випадках з речовими доказами, є ще одним прикладом того, що правник повинен «закласти підґрунтя» для показань свідка. Може здатися, що нічого складного тут немає, хоч насправді це — проблема для багатьох юристів, бо в осіб, добре обізнаних з фактами справи, є природна звичка забувати, що інші люди не мають таких відомостей.
2. Показання у формі судження
Некомпетентна думка. Взагалі свідки, далекі від юриспруденції, можуть давати показання лише про факти й не повинні засвідчувати висновків.
Річ у тому, що присяжні самі вирішують, які зробити висновки на підставі фактів. Було б неправомірним твердження свідка, що обвинувачений «'їхав занадто швидко як на дорожні умови», бо це — компетенція присяжних. Але важко відмежувати факти від висновків, бо чи не кожне стереотипне висловлювання про будь-яку подію є своєрідним висновком.Після судового процесу присяжні можуть вільно говорити з будь-ким про те, що відбувалося в кімнаті присяжних. Іноді адвокати в справі задають запитання присяжним, щоб дізнатися, чи не було зовнішнього впливу, який міг призвести до відхилення вердикту, а також щоб з'ясувати, яке враження справило на присяжних їх подання.
79 Справді, суддя має почути сумнівне свідчення, аби вирішити, чи воно прийнятне.
80 Див. FRCP 52; FRCrP 23(c).
Для детальнішого ознайомлення із законом про докази див. John W. Strong, et ai, McCormick's, Hornbook on Evidence, 4th Ed. (West 1992); Michael H. Graham. Federal Rules of Evidence in a Nutshell (West 1992). Див. також Arthur Best. Evidence: Examples and Explanations (Little, Brown 1994).
82 Див. Federal Rule of Evidence (FRE) 602. В судовому процесі у федеральному суді питання про свідчення розглядаються за цим правилом, уперше проголошеним 1975 р. До 1975 р. закон про свідчення визначався за прецедентним правом, при цьому існувало кілька питань, які визначалися законодавчим актом. Більшість судів штатів дотримуються практики федеральних судів і мають закони про свідчення, дуже подібні до FRE.
\112 ¦'•'¦ Розділ III
Припустимо, свідок каже, що «обвинувачений кинув цеглину». Візьмемо лише одне слово в реченні, наприклад, «кинув» — це висновок, зроблений на підставі того факту, що обвинувачений тримав цеглину в руці й, замахнувшись, швидко переніс руку над головою вперед. Рука зупинилася, і цеглина впала у якесь місце. Коли ми називаємо предмет «цеглиною», то робимо висновок на підставі того, що цей предмет квадратний, червоного кольору й приблизно такого розміру, як ті речі, котрі мають назву «цеглини», мабуть, виготовлений із глини й, очевидно, важкий.
Якби людям не дозволяли робити висновків, їхня мова була б дуже дивною. Такі типи «щоденних» висновків не підлягають забороні.Отже, правило про виключення не поширюється на висновки, які: (1) грунтуються на спостереженнях свідка і (2) «сприяють чіткому розумінню його показань» . Перша умова не додає нічого нового до необхідності в особистій обізнаності. А друга (висновок повинен «сприяти чіткому розумінню») просто означає, що висловлювання без висновків незграбне й ненормальне. Цій другій умові, безперечно, відповідає щойно наведений приклад про кидання цеглини. Непрофесійними, дуже суб'єктивними, але дозволеними є висновки про те, що людина була «п'яною» чи що машина їхала зі швидкістю «тридцять п'ять миль за годину».
Думка експерта. Якщо наукові, технічні чи спеціальні знання можуть сприяти кращому розумінню справи, то доцільно, щоб свідчив у ній експерт. Експерти мають специфічні навички, відповідну освіту, підготовку й досвід, які дають їм змогу робити висновки в ділянці тих чи інших знань, на що нездатні непрофесіонали8 . Терапевти свідчать у справах, пов'язаних із заподіянням шкоди фізичному здоров'ю, психіатри — у кримінальних справах чи в справах з опікунства, інженери — у справах, які стосуються виробництва,— усі вони можуть бути експертами. До цих фахівців вдаються найчастіше. Але є експерти і в питаннях екзотичніших, як, скажімо, відтворення нещасних випадків .
Експерти можуть призначатися судом . Але це трапляється не часто. Від-повідно до принципів змагальності кожна з процесуальних сторін готує і подає свідчення свого експерта. Як відомо, всебічного вивчення із застосуванням спеціальних знань потребують не лише складні питання, а й «звичайні» факти.