3. Правило «соціальної спрямованості»
За правилом «соціальної спрямованості», законодавчий акт повинен бути інтер-претований з позицій його більшої соціальної орієнтації. Сліди цього правила помітні в англійській справі Гейдона (Heydon 's Case) 1584 p.
95, воно вживалося Верховним судом Сполучених Штатів у відомій справі Свята церква Трініті проти США (Holy Trinity Church v. United States) 9 .У останній справі суд, посилаючись на федеральний законодавчий акт, визнав незаконним використання «будь-якого іноземця... за контрактом чи домовленістю... для роботи чи надання будь-яких послуг у Сполучених Штатах ...». Свята церква Трініті була притягнута до відповідальності за те, що вона запросила англійця приїхати до Сполучених Штатів і виконувати обов'язки священика. Незважаючи на відповідне положення законодавчого акта, Верховний суд визнав церкву невинною в його порушенні. Він зазначив, що зло, проти якого покликаний боротися зако-нодавчий акт,— це ввезення «іноземних найманих працівників», котрі погоджувалися працювати «за низьку оплату» і тим самим «підривали ринок праці». Саме дешева некваліфікована робоча сила породжувала проблеми в країні, а не послуги християнських священиків. Вони ніколи не загострювали конкуренції. Тому відповідний законодавчий акт у таких випадках не варто застосовувати, незважаючи на його чіткі формулювання. Очевидно, що правило «соціальної спрямованості» може вступати в конфлікт з правилом «ясного значення».
Версією правила «соціальної спрямованості» є межі «абсурдності» правила «ясного значення». Суд застерігав, що такі межі потрібно застосовувати рідко, лише за «виняткових обставин» 97.
Однак межі абсурдності було застосовано у справі США проти Кірбі (United Sta-
93 Mue.Blanchard v. Bergeron, 489 U.S. 87, 98-99 (1989); Thompson v Thompson, 484 U.S. 174 (1988);
William S. Moorhead. A Congressman Looks at the Planned Colloquy and Its Effect on the Interpretation of Sta
tutes, 45 A.B.A.J.
1314(1959).94 До 1993 p. офіційна англійська точка зору схилялася до того, що не варто звертатися до зако
нодавчої історії, хоча англійські суди могли використовувати доповіді комітетів та інші підготовчі
матеріали для визначення зла, проти якого були спрямовані норми закону. Див. Glanville Williams. Le
arning the Law 102 (1 lth ed. 1982) та Rupert Cross. Statutory Construction 42—52 (1976). Ситуація змінилася
у справі Pepper v. Han, (1993) 1 All E.R. 42, в якій Палата лордів прийняла точку зору, згідно з якою зна
чення законодавчого акта більш доцільно встановлювати, розглянувши матеріали історії його проход
ження в парламенті.
95 76 Eng.Rep.637 (Exchequer 1584).
96 Дие.143 U.S. 457 (1892).
97 Див. Howe v. Smith, 452 U.S. 473, 483 (1981). ' '
62 Розділ II
tes v. Kirby) , коли шерифа штату звинуватили у порушенні федерального законодавчого акта, що передбачав кримінальну відповідальність за «свідоме добровільне чинення перешкод при проходженні пошти, або затримку будь-якої особи, що її до-ставляє». Звинувачення шерифа, який заарештував федерального поштаря за ордером, виданим судом штату, Верховний суд визнав наслідком абсурдного застосування права, що не мав на увазі Конгрес.
У згаданій справі буквальне прочитання слова «звинувачуваний» означало, що в цивільній справі попереднє кримінальне звинувачення може бути застосоване для впливу на відповідача, а не як вияв довіри до позивача ". Суд схилився до буквального прочитання закону, частково покладаючись на виняток абсурдності. Ця справа була також одним з рідкісних прикладів, коли суддя Скалія погодився на використання Судом законотворчої історії.