4. Позови проти адміністративних органів штатуу федеральному суді /
Ця категорія позовів, можливо, найбільш важлива, тому що позивачі, які постраждали від порушень федеральних законів адміністративними органами штату, традиційно шукають захисту у федеральному суді, а не в суді штату.
Популярність федеральних судів у таких справах пояснюється тим, що федеральні судді не входять до уряду штату, в цілому більш обізнані з федеральним законодавством та не піддаються політичному впливу завдяки довічному терміну перебування на посаді. Як зазначено у розділі І, коли обговорювалася Конституція, порушувалось і питання136 Анотований кодекс законів США (U.S.C.A.), 28, § 2674.
137 Анотований кодекс законів США (U.S.C.A.), 28, § 1491 (a)(1).
Більш докладно ці Акти аналізуються у роботі Chemerinsky (виноска 133), §§ 9.2.3-9.2.4.
139 Див. Prosser & Keeton's Hornbook on Torts, 5th ed, §§ 131-132 (West 1984, 1988). У розділі XI
подається додаткова інформація про недоторканність адміністративних органів штатів в питаннях
цивільних правопорушень.
140 Див. 80 U.S. (13 Wall.) 397 (1871).
141 Див. Анотований кодекс законів США (U.S.CA), 28, §1442(а)(1). Однак див. Mesa v. California,
489 U.S. 121 (1989) (перенесення справи може мати місце тільки тоді, коли відповідач будує свій захист
на базі федерального законодавства).
218 Розділ VI
про можливість висувати позови проти уряду штатів у федеральному суді. У справі Крісхольм проти штату Джорджія (Chrisholm v. Georgia) (1791 p.) Верховний суд вирішив, що положення ст. III Конституції, за якою федеральні суди можуть розглядати позови проти урядів штатів, позбавляє ці уряди імунітету від позовів проти них у федеральних судах, незалежно від того, якою недоторканністю вони користуються у судах своїх штатів. Конгрес та штати відреагували на цю постанову прийняттям у 1793 р. 11-ї поправки до Конституції, якою відновлювалася така недоторканність.
Недоторканність продовжує існувати і зараз, попри той факт, що вищість федеральних законів порівняно із законами штатів була підтверджена Громадянською війною та 14-ю поправкою до Конституції . Виходячи з буквального змісту 11-ї поправки, не можливо заборонити розгляд справ щодо захисту федеральних прав, якщо такі справи порушують громадяни проти адміністративних органів своїх штатів. Проте Верховний суд по справі 1890 р. Хане проти штату Луїзіана (Hans v. Louisiana) зазначив, що, незважаючи на таке формулювання 11-ї поправки, подібні справи перебувають у межах її змістуРазом з тим прецедент, який тлумачив 11 поправку, встановив різницю між дозволеними та неправомірними заборонними акціями приблизно таку ж, як і для справ проти федерального уряду у федеральних судах — визначену Актом про адміністративні процесуальні норми. Верховний суд у справі Янга встановив, що навіть коли принцип недоторканності державної влади не дозволяє порушувати справи проти штатів, він не забороняє федеральним органам висувати позови проти чиновників штату в межах їх відповідальності, принаймні якщо йдеться про відшкодування збитків. За теорією Янга, якщо дії чиновника суперечать панівному федеральному закону, він втрачає статус державного чиновника та може підлягати суду як «приватна особа». Однак це теорія. Оскільки чиновник був звинувачений за дії у межах власної посадової компетенції в уряді штату, то санкції, накладені на нього, мають таку ж силу, як і проти самого штату . Проте це не стосується випадків, коли за рішенням суду йдеться про відшкодування збитків з бюджету штату . Конгрес має повноваження за бажанням відмінити недоторканність штату у плані відшкодування збитків шляхом ухвалення нової правової норми, якщо її метою, чітко визначеною, буде скасування недоторканності уряду штату
142 Див. 2 U.S. (2 Dall.) 419 (1793).
14 Верховний суд не вирішив питання щодо того, чи 14-а поправка анулює положення 11-ї поправки. Див. MWikin v. Bradley, 433 U.S. 267, 290, п.2 (1977).
144 Див.
134 U.S. 1 (1890), а також роботу William Burnham. Taming the Eleventh Amendment WithoutOverruling Hans v. Louisiana, 40 Case Western Res. L.Rev. 931 (1989). Недоторканність державної влади за
11-ю поправкою також не забороняє порушувати справи проти муніципальних осередків штатів —
міст, графств, місцевостей тощо,— якщо вони діють від імені штатів, тобто виступають агентами
штатів у виконанні програм, які здійснюють штати. Див. Pennhurst Slate School and Hospital v. Halderman,
465 U.S. 89 (1984).
145 Див. 209 U.S. 123 (1908).
Практика звинувачування уряду шляхом висування позову проти конкретного урядовця перейшла з Англії, де подібний метод застосовувався у деяких випадках з метою висування позовів проти Корони. Див. Louis Jaffe. Suits Against Governments and Officers: Sovereign Immunity, 77 Harv.L.Rev. 1 (1963).
147 Див. Edelman v. Jordan, 415 U.S. 651 (1974).
148 Див. Pennsylvania v. Union Gas Co., 491 U.S. 1 (1989). Конгрес не ухвалив жодного закону такого
типу, який дозволяв би позови проти штатів за порушення конституційних прав і зберігав повноваження
для відміни у деяких випадках права недоторканності. Див. Анотований кодекс законів США (U.S.C.A.),
17, §511 (дозволяє позови проти штатів за порушення авторських прав), (U.S.C.A.), 42, § 2000d-7
(прийнятий 21 жовтня 1986 р.) (дозволяє позови проти штатів за дискримінацію при наймі на роботу),
(U.S.C.A.), 42, §§ 9604 та 9606 (позови проти штатів за звалища токсичних відходів). Див. Chemerinsky
(виноска 133), §§7.1-7.7. . .
Адміністративне право 219
Справи щодо посадової компетенції проти чиновників штатів взагалі розгляда
ються федеральними судами відповідно до § 1983 Анотованого кодексу законів
США, 42, Цивільного права, за яким будь-яка особа, що діяла в межах законів штату,
підпадає під відповідальність (по виконанню судових заборон або відшкодуванню
збитків) у федеральному суді за порушення федерального законодавства.
Позовипроти керівників адміністративних органів можуть висуватися через те, що немає
потреби попередньо використовувати засоби адміністративного або судового захисту
в самому штаті . Разом з тим при застосуванні § 1983 як методу судового контролю
за діяльністю адміністративних органів існують три обмеження. По-перше, позивач
може порушувати федеральні конституційні або юридичні питання, оскільки мета
закону — захист від позбавлення федеральних прав. По-друге, юридичний захист не
завжди мусить передбачати відшкодування грошових сум за позовом проти органів
штату, що мало б зворотний ефект, про що йшлося вище. По-третє, якщо орган
штату вживає примусових заходів по справі, яку він вирішує, проти потенційного
позивача у федеральному суді, то останній має утриматися від розгляду такого позо
ву та дати змогу здійснитися законові штату. Вирішення такої справи підлягає су
довому контролю з боку суду штату 150