4. Повноваження Конгресу щодо юрисдикції Федерального суду
Стаття III Конституції гарантує, що юридичні повноваження Верховного суду в питаннях апеляції здійснюються «з такими винятками і в рамках таких правил, які встановлює Конгрес».
Вона також надає Конгресу можливість пропонувати та затверджувати склад нижчих федеральних судів або не робити цього і визначати межі їхньої юрисдикції61. Деякі пункти правил і винятків, а також надзвичайні повноваження Конгресу суттєво перевищують фактичну юрисдикцію нижчих федеральних судів, що дає Конгресу абсолютний контроль над змістом вироків суду по суті, навіть останнє слово стосовно судового нагляду. Згідно з цим положенням, якщо Конгресу не до вподоби, коли Верховний суд чи нижчі федеральні суди розглядають окремі справи, він може просто вилучити ці справи з-під їх юрисдикції, що не підлягає обговоренню.Проблема визнання конституційності механізму «позбавлення юрисдикції» спричинила таку кількість академічних публікацій з цього приводу, що автор однієї з них охарактеризував усе написане в цій галузі як «задушене надмірністю».
57 Див. ст. І § 2 п. 2. Диспут з передачі питання на розгляд політичної гілки влади може бути
вирішений не як політична, а як юридична справа, коли суд має вирішувати справу по суті, використо
вуючи свої повноваження на проведення судової перевірки для визначення сутності законодавства. Суд
просто має визначити того, кому Конституцією надано право виносити такі рішення. Див. Непкіп
(виноска 48).
58 Зовнішньополітичні повноваження Президента і Конгресу будуть обговорені далі.
59 Див. 44 U.S. 996 (1979).
Судді Повелл (Powell) і Бріннен (Brennan), дотримуючись спільної думки, були категорично не згодні з посиланням більшості суддів на принцип «політичного питання». Вони заявили, що питання полягало в розмежуванні повноважень прийняття рішень між гілками ааади, тобто було безпосередньо питанням інтерпретації Конституції, яке може бути вирішено судом.
Вони висловилися на користь Президента, наголосивши, що в рамках Конституції він має право вирішувати питання про визнання іноземного уряду чи розрив відносин з ним.61 Систему Федерального суду, затверджену Конгресом, розглянуто в розділі V.
20 9-340
306 Розділ Ш
Професор Гюнтер (Gunther) та інші погодилися, що такий контроль з боку Конгресу над юрисдикцією судів є законним і відповідає простому принципу «стримуй і врівноважуй», установленому Конституцією для обмеження надмірної кількості судових перевірок. Деякі автори не погодилися з цією точкою зору і висловили думку, що такий підхід неправильний з кількох позицій 62.
Теорія «необхідної функції». Деякі опоненти права Конгресу вилучення справ з-під юрисдикції судів незгодні з тим, що термін «правила» слід розуміти тільки як процедурні правила, які допомагають вирішувати адміністративні питання або сприяють підвищенню ефективності роботи судів. «Винятки ж не можуть похитнути провідну роль Верховного суду в дотриманні Конституції» 63. Послідовники теорії «необхідної функції» констатують, що правила і винятки не мають на меті забезпечувати контроль над самостійним змістом рішень Верховного суду, оскільки позбавлення суду юрисдикції у вирішенні справ на майбутнє є хибним кроком: позбавлення юрисдикції не зменшить ефект від уже прийнятого рішення і цим рішенням будуть надалі керуватись нижчі суди.
Натомість позбавлення судів юрисдикції може призвести до наслідків, протилежних бажаним, а саме: суд у майбутньому не матиме юрисдикції розглядати справи, щоб скасувати рішення, небажане для Конгресу. Більш того, коментатори процесу позбавлення юрисдикції наводять витяги з Конституції, де сказано, що Конгрес залишає за судами штатів право виносити рішення у справах, вилучених з-під юрисдикції Верховного суду. Подібне тлумачення Конституції може привести до того, що суди різних штатів займуть конфліктну позицію в питанні, чого саме вимагає Конституція, не пропонуючи при цьому засобів вирішення конфлікту.
Більшість коментаторів, які дотримуються такої аргументації, дійшли висновку, що обмеження юрисдикції допускається лише як процедурний засіб. Однак будь-яка акція, спрямована на те, щоб перешкодити виконанню судом «необхідної функції» для забезпечення вищості і цілісності федерального законодавства, є порушенням ст. III, за якою «юридична влада Сполучених Штатів» належить Верховному суду 4.Межі матеріального права. Інший погляд на обмеження юрисдикції судів, сформульований професором Трайбом (Tribe), не має зв'язку з ст. III, але наголошує, що нормативні акти Конгресу, які визначають межі юрисдикції судів не менш, ніж будь-які інші нормативні акти, які перешкоджають реалізації конституційного права, порушують Конституцію . Наприклад, прийняття Конгресом нормативного акта, який відмовляє федеральним судам у юрисдикції над
62 Така точка зору сформульована, обговорена і розкритикована у праці Gerald Gunther. Congres
sional Power to Curtail Federal Jurisdiction: An Opinionated Guide to the On-Going Debate, 36 Stan. L. Rev.
201 (1984). Коментарі в тексті з питання надмірності належать професору Гюнтеру.
63 Henry Hart. The Power of Congress to Limit the Jurisdiction of Federal Courts: An Exercise in Dialectic,
66 Harv. L. Rev. 1362, 1365 (1953). Див. також Leonard G. Ratner. Congressional Power Over the Appellate
Jurisdiction of the Supreme Court, 109 U. Pa. L. Rev. 157 (1960). Про застосування подібної теорії до нижчих
федеральних судів див. Lawrence Sager. Forward: Constitutional Limitations on Congress's Authority to Re
gulate the Jurisdiction of the Federal Courts, 95 Harv. L. Rev. 17 (1981).
64 Конгрес має повноваження регулювати деякі організаційні питання роботи Верховного суду,
наприклад його чисельність, яка коливається від 5 до 10 суддів. «Організаційний» характер цього питання
не перешоджає Конгресу маніпулювати ним у політичних цілях. Так, у 1866 р. Конгрес зменшив кількість
членів суду з 10 до 6 осіб з метою запобігти зайняттю вакансії Президентом Ендрю Джонсоном (Andrew
Johnson).
Незадоволені опозицією Джонсона Конгресу конгресмени слідом за представниками Півдняпорушили питання про імпічмент, але останнього вдалось уникнути з перевагою в один голос.
65 Див. Lawrens Tribe. Jurisdictional Gerrymandering: Zoning Disfavored Rights Out of the Federal
Courts. 16, Harv. C.R.-C.L.L.Rev. 129 (1981). Термін «фальсифікація» в дійсності відноситься до
«підгонки» виборчих округів таким чином, що дозволяє провести вибори однопартійних кандидатів —
тактика, вибрана губернатором, а пізніше віце-президентом штату Массачусетс Елбріджем Джеррі (El-
bridge Gerry, 1744—1814). Іронія полягає в тому, що Джеррі нічого не міг подіяти з політично
сформованими виборчими округами Массачусетсу. Фальсифікації расового характеру розгляда
ються далі.
Конституційне право 307
усіма судовими позовами, висунутими чорношкірими, неодмінно порушить принцип рівності перед законом. Подібно до цього нормативний акт, що позбавляє суд повноважень слухати справи про аборти, недопустимо обмежує права жінки на аборт, не менш ніж законодавство, яке висуває інші перепони на шляху реалізації цього права, такі, як закон, що вимагає згоди чоловіка на аборт .
Верховний суд ще ніколи не розглядав питання законності постанов Конгресу про позбавлення судів юрисдикції. Два судових процеси періоду Громадянської війни не є показовими. В ході першого з них Суд визнав законність такого нормативного акта, оскільки він залишив відкритими інші шляхи апеляції . Своїм рішенням у другій справі Суд скасував нормативний акт про позбавлення судів юрисдикції, але навів аргументи на її користь, не торкаючись аспектів позбавлення юрисдикції . Офіційні формулювання рішень цих двох справ у цілому підтвердили необмежені повноваження Конгресу в рамках правил і винятків. Проте пізніше Суд розтлумачив федеральні нормативні акти як такі, що дозволяють урядовому службовцю звернутися до суду в разі обмеження його конституційних прав. Це дає можливість уникнути «серйозних конституційних питань», які можуть виникнути, коли федеральний нормативний акт заборонятиме висунення в ході судових засідань слушних вимог відповідності законодавства Конституції 9.
Верховний суд так і не ухвалив рішення з приводу законності згаданого нормативного акта Конгресу, оскільки він так і не був прийнятий, хоча декілька його варіантів висувалися на обговорення.
В 1950-х pp. ним були відхилені законопроекти протизаколотного законодавства, необхідності присяги на благонадійність та інші, в 1960-х — законопроекти про запровадження належних кримінальних правових процедур, у 1970-х і 1980-х — законопроекти, що забезпечують реалізацію права на аборт і регулюють релігійну діяльність у загальноосвітніх школах. Широко відомо, що неясність рішень відображає загальний стан нашої судової системи. З одного боку, аргумент на користь прийняття нормативного акта, який би обмежив юрисдикцію судів, настільки сильний, що нині Конгрес має всі шанси затвердити його. Хоча він може скористатися ним і для висловлення свого незадоволення рішеннями суду. З другого боку, Верховний суд має достатньо можливостей визнати прийняття нормативного акта Конгресу протиправним, і, таким чином, Конгрес ніколи не мине стадії «суперечок» і не затвердить його.