2. Попередні виступи
Форма і роль попередніх виступів. Після того, як дібрані присяжні, заприсягнувшись, зайняли свої місця, адвокатам дозволяється зробити «попередні заяви». Мета цих виступів — дати змогу сторонам представити факти справи, а також ознайомити присяжних з претензіями позивача й аргументацією відповідача.
Оскільки докази у справі постають перед присяжними не в хронологічній послідовності, а в порядку подання свідчень, то попередній виступ розкриває перед ними всю «історію» цієї справи. Кожна сторона, безперечно, розповідатиме свою «історію». Завдання адвокатів — не використовувати у попередній заяві аргументів, які були б звернені до присяжних.Попередній виступ — важлива складова судового процесу, хоч він не є тим доказом, який змогли б врахувати присяжні при винесенні вердикту. Присяжних попереджають, що це «тільки орієнтир для розгляду доказів», які буде подано, але практика засвідчує неабияку значущість цих «орієнтирів». Як показують дослідження, присяжні приймають рішення у справі шляхом будування «історії» цієї справи й перевірки її точності відповідно до подібних «історій» у їхньому житті чи досвіді . Оскільки попередня заява дає змогу адвокатам послідовно представити «історію» зі свого боку, це надзвичайно потужний засіб переконання.
Підхід адвоката до попереднього виступу. У зразковому попередньому виступі факти, як правило, подаються в хронологічному порядку. Та хоч би в якому порядку вони подавалися, адвокат, ясна річ, обмежується переліком фактів, котрі, на його думку, свідчать на користь його сторони, а не проти неї. Справді, одним із слабких місць цього виступу є те, що «адвокат дискутує». Але кожна сторона має змогу викласти свою точку зору щодо свідчень таким чином, щоб присяжні чітко зрозуміли основні позиції сторін. Не виключається й обговорення відповідного закону. В кримінальній справі, наприклад, адвокат захисту певний час витрачає на введення поняття «обгрунтування сумнівів». Ясно, що для присяжного межа між недозво-леним «аргументом» і введенням чиєїсь «заяви» або «позиції» досить хистка 42.
Оскільки твердження адвокатів у попередньому виступі — це не докази, а лише орієнтири для розгляду доказів, то адвокати, за традицією, кожен опис доказів попереджують фразами: «як побачимо із доказів», «обвинувачення хоче довести, що...», замість простого викладу історії.
Авжеж, деякі судді вважають це юридично необхідною формою попередніх виступів. Але існує тенденція дозволяти адвокатам просто розповідати історію, і це набагато ефективніше. Наведемо фрагмент попе-редньої заяви у кримінальній справі: «У вівторок, 9 травня, обвинувачений Джон Сміт упродовж чотирьох годин пив пиво зі своїми друзями в Дью Дроп Ін. Приблизно о 10 годині вечора він покинув друзів у барі й поїхав до Гранд-готелю. Машину залишив на місці паркування, не вимкнувши двигуна. Потім із зарядженим пістолетом за поясом увійшов до вестибюля готелю і наблизився до столика нічного адміністратора. Обвинувачений написав записку й передав нічному адміністраторові. Там було таке: «Я озброєний. Віддай мені 10- і 20-доларові купюри».41 Nancy Pennington and Reid Hastie. The Story Model of Juror Decision Making in Reid Hastie, ed., Inside
the Juror 192-221, (Cambridge U. Press 1993).
42 Правило емпіричного визначення (яке багато хто вважає занадто обмежувальним) полягає в
тому, щоб запитати себе, чи є заява, котру адвокат хоче зробити відкрито, такою, яку правила про подання
свідчень дозволяють зробити свідкові на місці подання показань. Свідкам-непрофесіоналам взагалі не
можна робити «висновків», вони повинні дотримуватися «фактів», якщо тільки висновок не буде прямим
шляхом передавати те, на що він спрямований.
7 9-340
98 - Розділ III