а. Показання свідка
Показання свідка становлять значну частину доказів, які використовуються більшістю судів. Свідки повинні давати показання на підставі особистих знань, а не «з чужих слів», тобто зі слів, почутих від інших осіб .
Судовий стенографіст записує свідчення і все мовлене під час судового процесу.Як дають показання свідки. Свідок, «викликаний до місця для свідків» одним з адвокатів, присягається казати «правду й нічого, крім правди» . Хоч слово «stand» означає місце, де свідки дають показання, це насправді стілець біля судді, сидячи на якому, свідок дає показання. Отже, свідки дають показання сидячи і встають лише тоді, коли їх просять показати щось на демонстраційному стенді. Стосується це й обвинувачених у кримінальній справі.
Сторона у справі, яка виставила свідка (вона подає докази першою), здійснює «первинне опитування». Потім інша сторона отримує право на «перехресне опитування» свідка. Після перехресного опитування сторона, що виставила свідка, має змогу провести «повторне (головне) опитування». Крім того, можуть відбутися «перехресне опитування» і навіть ще одне повторне (головне) опитування свідка, але це залежить від рішення судді. Зазначимо, що мета первинного опитування — дати інформацію, корисну для зацікавленої сторони, а перехресного — з'ясувати факти протилежного змісту й внести сумніви в первинне опитування .
Під час первинного чи перехресного опитувань свідкам не дозволяється давати показання в розповідній формі; вони повинні свідчити, тобто відповідати на запитання. Одна з головних причин цього, як уже зазначалося,— дати змогу адвокатам контролювати й «формувати» показання свідка, тобто ставити запитання так, щоб особа, яка заслуховує факти, побачила їх у найкращому (чи найгіршому) вигляді. Ще одна важлива причина — ефективність. Якщо свідок розповідатиме все те, що, на його погляд, стосується справи, то з'явиться багато несуттєвих фактів.
Зрештою, форма: запитання-відповідь необхідна для того, щоб контролювати об-меження припустимості свідчення. Вимога до свідків — давати показання, відповідаючи на запитання,— залишає адвокатові процесуального супротивника час для визначення, чи допоможе поставлене запитання отримати докази, а якщо ні, то висунути заперечення, перш ніж присяжні почують відповідь .(1) Первинне опитування
Під час первинного опитування адвокат має на меті спонукати свідка дати присяжним вигідну для справи інформацію, а також розкрити для них особу свідка так, щоб вони повірили у його щирість. Основними трьома складовими первинного опитування є: (1) базові дані про свідка (хто він, де працює тощо); (2) з'ясування місця дії шляхом опису місця інциденту; (3) відтворення дії, тобто самого інциденту. Розповідаючи історію, свідок дає відповіді на п'ять основних запитань, як, зрештою, і будь-яка добре написана стаття: хто, що, де, коли і чому. З цих п'ятьох слів розпочинається більшість запитань адвоката.
Закон про свідчення обговорюється далі.
Якщо релігійні переконання забороняють заприсягатися, можуть застосовуватись інші способи підтвердження правдивості свідчень.
50 Взагалі присяжні не можуть ставити запитань, але закон не передбачає абсолютної заборони
цього. В окремих випадках судді дозволяли присяжним ставити запитання на обмеженій основі.
Запитання подаються судді у письмовій формі. Присяжним кажуть, що суддя задасть запитання, якщо
це не суперечить законові про свідчення, або якщо суддя впевнений у тому, що адвокати поставлять
запитання пізніше. Запитання присяжних обговорювались у федеральному суді 1984 р. Судді, присяжні
і навіть деякі адвокати (особливо адвокати позивача) підтримали цю практику.
51 Існує тенденція дозволяти відповіді в розповідній формі. Федеральні правила про докази (Federal
Rules of Evidence — FRE) не передбачають цілковитої заборони відповідей у розповідній манері. Якщо
сторона бажає обмежити такі відповіді, вона мусить звернутися до загальних повноважень судді, щоб
«иіііснити необхідний контроль над способом...
ставлення запитань до свідків і надання доказів». FRE 611.7*9-340
100 Розділ III
Форма запитань у первинному опитуванні. Взагалі адвокат, проводячи первинне опитування, прагне ставити «описові» запитання, які дають змогу свідкові розповісти те, що йому відомо. Прикладом «описового» запитання може бути таке: «Що ви бачили у вестибюлі Гранд-готелю торік, у вівторок, 9 травня, приблизно о 10 годині вечора?» Це запитання, на відміну від «докладного» запитання, не передбачає обмежену відповідь свідка. А ось приклад докладного запитання: «Як далеко від столика нічного адміністратора ви були, коли сталося пограбування?». Можна взяти і будь-яке інше запитання, що передбачає відповіді «так» або «ні». Описові запитання взагалі ефективніші, бо у відповідь на них можна отримати більше інформації, і вони дають змогу свідкові відповідати кількома реченнями. Але існує ще одна причина, чому описові запитання використовуються у первинному опитуванні: довгі відповіді — це шанс для присяжних краще вивчити і «відчути» свідка, що має важливе значення, бо присяжним необхідно визначити, якою мірою можна вірити свідкові й наскільки вагомі його показання.
Докладні запитання при первинному опитуванні мають важливе значення для детального вивчення справи. Наприклад, у відповідь на описове запитання: «Що сталося у вестибюлі готелю?» — свідок може вдатися до розповіді, як він очікував прибуття свого товариша; як він схилився над столиком, читаючи газету, і що він помітив, коли якась людина наблизилася до столика нічного адміністратора й передала йому клаптик паперу. В цьому місці первинного опитування доцільно поставити кілька докладних запитань, у тому числі й цитоване раніше — про те, як близько до столика адміністратора стояв свідок. Можна задати й інші докладні запитання, як-от: «Яку частину постаті чоловіка ви бачили: його всього чи саме обличчя?»; «Який він на зріст?»; «Як він був зодягнений?»; «Які в нього риси обличчя?» і таке інше, аж до детального відтворення зовнішності обвинуваченого, що засвідчує спостережливість очевидця, його здатність запам'ятовувати прикмети.
«Темп» первинного опитування.
Того, хто вміє добре проводити первинне опитування, вирізняє те, що він знає, коли поставити описові запитання, які допомагають свідкові швидше викласти фрагменти історії, а коли пригальмувати його розповідь, сфокусувавши її на подробицях, чому сприяють докладні запитання. Швидкість розгортання дії і кількість деталей, які з'являються при первинному опитуванні, називають «темпом опитування». Темп — це метод, завдяки якому адвокати акцентують увагу на найкорисніших для їхньої сторони показаннях. Надмір докладних запитань може призвести до того, що важливі фрагменти історії будуть поховані під масою другорядних деталей. А через надмір описових запитань очевидець відхиляється від суті чи дає настільки загальні свідчення, що присяжні можуть подумати, буцімто він мало що бачив або не звернув належної уваги на те, що бачив.Навідні запитання. Існує тип запитань, неприпустимих при первинному опитуванні. Це навідні запитання, що підказують свідкові, якою повинна бути відповідь. Ось одне із них: «Хіба ви не стояли за 10 футів від столика нічного адміністратора, коли наблизився обвинувачений?» Навідні запитаня, поставлені під час попереднього опитування, викликають заперечення, бо вважається нечесним дозволяти ад-вокатові «підживлювати» відповіді виставлених ним свідків. Більше того, адвокатам дозволяється і вони навіть повинні опитувати свідків та обмірковувати їхні пока-занння ще до судового процесу, тому навідні запитання зовсім непотрібні для отримання свідчення 52.
Навідні запитання дозволяється використовувати для виявлення основного матеріалу при демонстрації експонатів як свідчень і для того, щоб привернути увагу свідка до певної частини його показань. Також це дозволяється під час опитування свідка протилежної сторони, дитини чи дорослого свідка з дефектами мовлення. FRE 611 передбачають пом'якшену версію обмеження навідних запитань. «Навідні запитання не повинні вживатися в первинному опитуванні свідка, крім випадків, коли це необхідно для надання свідчень».
Змагальна судова система та інститут суду присяжних 101
(2) Перехресне опитування - •:
Мета перехресного опитування.
Іноді перехресне опитування проводиться для отримання інформації, але частіше — з метою підірвати довіру до щирості свідка під час первісного опитування. Не виключаються й засоби, спрямовані на породження сумнівів у здатності й можливостях свідка збагнути те, за чим він, за його словами, спостерігав; на з'ясування того, як свідок ставиться до справи: заінтересовано чи упереджено (наприклад, яке він має відношення до іншої процесуальної сторони, чи є в нього негативне ставлення до неї); чи зацікавлений він у кінцевих результатах розгляду справи (скажімо, свідок — експерт у кримінальній справі, який отримує платню від сторони, або він «розірвав угоду» з обвинуваченням, щоб самому уникнути обвинувачення); чи може свідок зі своїми моральними мірками казати правду (засуджувався затяжкі злочини). Трапляється, що особа, яка веде перехресне опитування, прагнучи «поставити під сумнів» показання свідка, запитує, чому його попередні висловлювання не узгоджуються з теперішніми.Форма запитань. У перехресному опитуванні дозволяється задавати навідні запитання. Більше того, як зазначають адвокати, методика перехресного опитування вимагає, щоб усі запитання були навідними. Принаймні, вони є докладними й можлива відповідь на більшість із них — «так» чи «ні». У всякому разі поставлені запитання не дозволяють пояснювати будь-що. Намагання ж свідка розширити свою відповідь, наприклад, «так, але...» може припинити особа, яка ставить запитання, на тій підставі, що це запитання потребує однозначної відповіді .
Ідея використання навідних запитань полягає в тому, що вони дають змогу особі, яка веде перехресне опитування, висвітлювати інформацію, корисну для її справи. Ефективно послуговується перехресним опитуванням той, хто ставить лише ті запитання, на які сам має відповіді, й ніколи не звертається до свідка з питанням «чому» або якимось іншим, котре припускає можливість розширеної відповіді. Однак адвокатові під час перехресного опитування не вільно сперечатися зі свідком чи «прискіпуватися» до нього.
Не завжди легко розрізнити суперечку й прискіпування, але ставлячи одне й те саме запитання знов і знов або домагаючись того, щоб відповідь свідка була хибною, адвокат порушує правові норми.Ефективні прийоми ведення перехресного опитування. Помилка багатьох адвокатів-початківців полягає в тому, що вони покладають занадто великі надії на перехресне опитування, сподіваючись примусити свідка повністю підтримати їхні позиції 54. Наприклад, після первісного опитування, під час якого свідок ідентифікував клієнта адвоката, що представляє захист, як грабіжника, адвокат може запитати: «Хіба неправда, що у вестибюлі готелю було так темно, що ви справді не могли виразно бачити грабіжника?». Якщо це спірне питання у справі стосується можливості свідка-очевидця ідентифікувати обвинуваченого, то це питання правомірне. Однак воно як питання має обмежене використання, бо свідок може відповісти «ні» або, що ще гірше, відчувши підступ, повторить присяжним, що він виразно все бачив. Судження, що внаслідок темряви свідок не міг нічого бачити, є одним із тих, які адвокат повинен довести під час подання останніх доказів у справі (коли свідок уже не зможе відповісти на цей аргумент). У перехресному опитуванні адвокат звичайно вишукує факти, необхідні для того, щоб пізніше навести аргумент. Так, після відповідного дослідження, спрямованого на визначення того, які позитивні відповіді буде надано, адвокат запитує: «Це сталося о 10-й вечора, чи не
Використовуючи тактику контролю, адвокати іноді починають перехресний допит, вказуючи свідкові, що на всі запитання потрібно відповідати «так» чи «ні» і що свідок не повинен виходити за межі цієї відповіді. Взагалі, до цього ставляться негативно багато суддів, бо це не місце для того, щоб адвокат давав напучування свідкові, він повинен лише ставити запитання.
54 Такий нереалістичний підхід є причиною того, що ці адвокати дивляться занадто багато фільмів і телевізійних шоу про суди. Часто у цих історіях вбивці є свідками обвинувачення, і потім, під час перехресного опитування, адвокат захисту розкриває вбивцю, і він зізнається у злочині на відкритому процесі.
102 Розділ III
так?», «Єдиним джерелом світла у вестибюлі була лампочка, чи не так?», «І ця єдина лампочка звисала зі стелі позаду грабіжника, так?», «На вулиці було темно, правда?», «І чи не правда, що, змальовуючи злочинця поліції, яка прибула через 10 хвилин після того, як грабіжник зник, ви сказали, що у вестибюлі було досить темно?».
(3) Повторне (головне) опитування
Повторне (головне) опитування дає змогу «компенсувати» будь-яку «шкоду», заподіяну під час перехресного опитування. Повторне (головне) опитування, як і первинне опитування, не допускає використання навідних запитань. Важко «компенсувати шкоду» від перехресного опитування, якщо той, хто проводить первинне опитування, не передбачив цієї шкоди й не підготував свідка до цього опитування. Наприклад, якщо той, хто проводить повторне опитування, бажає довести, що попереднє показання, несуголосне з наступним і підписане свідком, давалося під тиском, то найдоцільнішим запитанням без наведення є таке: «Чому ви підписали це показання?»
Зокрема, у зв'язку з труднощами, які перешкоджають ефективно проводити повторне опитування з ненавідними запитаннями, при повторному опитуванні, на думку деяких фахівців судової адвокатури, насамперед слід керуватися правилом: «досить уже!» («don't!»). Якщо під час перехресного опитування не було заподіяно шкоди або її годі компенсувати шляхом повторного опитування, то таке опитування в кращому разі — марна витрата часу, а в гіршому — підтвердження того, що шкоду було заподіяно.