7. Післясудові клопотання
Клопотання про судове рішення NOV. Відповідач може подати клопотання після винесення вердикту на тих самих підставах, що й клопотання про спрямований вердикт, перед винесенням якого присяжні отримали від судді напучування.
В цивільних справах це називається клопотанням про «винесення судового рішення всупереч вердиктові присяжних» або «винесенням судового рішення NOV» (non obstante veredicto) ' Клопотання стосовно тих вердиктів, перед винесенням яких присяжні отримали від судді напучування, і судового рішення NOV рідко задовольняються, бо критерії для їх втілення дуже високі: необхідна цілковита відсутність важливого доказу, на підставі якого присяжні прийняли б рішення. Як приклад такого критерію, найчастіше наводять розгляд апеляційним судом США справи Компанія Боїнг проти Шипмана (Boeing Co. v. Shipman) з констатуванням того, що вердикт на користь позивача можна відхилити лише тоді, коли, розглядаючи всі докази «якнайдокладніше, з усіма розумними висновками, найсприятливішими для [позивача]», суддя «вважає, що розважлива людина не може винести...вердикту» на користь позивача. І навпаки, вердикт на користь позивача годі відхилити, «якщо існує важливий доказ [на користь позивача], тобто доказ такою мірою значущий,71 Див. FRCP 49.
72 У цивільних справах у федеральному суді це клопотання називається поновленим клопотанням
про винесення судового рішення з питання закону. Див. FRCP 50. Це підкреслює той факт, шо таке кло
потання не є окремим, воно лише відкладений розгляд попереднього клопотання, складеного до того,
як справу було передано присяжним.
73 Див. 411 F.2d 365, 374 (5th Cir. 1969).
110 •' Розділ III
що розважлива й неупереджена людина, від якої залежить рішення, не може не винести» справедливого вердикту на користь позивача. Такий погляд наштовхує на думку, що «традиційною функцією присяжних, а не суду, є з'ясування фактичних обставин, зважування суперечливих доказів і висновків, а також визначення щирості свідків».
Нові судові клопотання.
Суддя у цивільній справі може також «відхилити» вердикт і призначити новий судовий процес, якщо він «не визнає значущості сукупних доказів у справі» або якщо відповідальність правомірна, але вердикт занадто чи недостатньо жорсткий. У разі порушення міри у винесенні вердикту, суддя має право санкціонувати «remittitur» чи «additur» — наказати новому судові через надмірну чи недостатню, на думку сторін, жорсткість вердикту пом'якшити його або зробити суворішим. Але суддя аж ніяк не зобов'язаний давати таке доручення новому судові, якщо він із цим не згоден. Тож кажуть, що суддя не повинен сидіти як «тринадцятий присяжний».Післясудові клопотання у кримінальних справах. У кримінальних справах захист може також порушити клопотання після винесення обвинувального вердикту, аналогічне клопотанню про спрямований вердикт або клопотанню про виправдання, винесене судом раніше. Це ще називають клопотанням про винесення судового рішення всупереч вердиктові присяжних, а іноді — поновленим клопотанням про виправдання . Підставою для прийняття такого клопотання є подання судові недостатньо вагомих доказів для визнання присяжними обвинуваченого винним, попри усі наявні сумніви. Обвинуваченню не дозволяється домагатися відхилення судового рішення про виправдання 75.
Відхилення вердикту. Іноді сторона намагається відхилити вердикт, посилаючись на те, що присяжні припустилися якихось порушень у ході засідання чи суду. Але засідання присяжних добре захищені від зовнішніх втручань, тому на подібні клопотання дивляться несхвально. Навіть якщо стане достеменно відомо, що під час засідання присяжних виникли якісь проблеми, це не позначиться на вердикті. В гучній справі 1785 р. лорд Менсфілд (Mansfield) встановив правило, згідно з яким судці не слід змінювати вердикт лише тому, що присяжні порушили усталені процедури при його винесенні. Він відмовився відхилити вердикт, хоч було відомо, що присяжні склали його шляхом жеребкування. На думку Менсфілда, таємниці кімнати присяжних не підлягають розголошенню, тому адвокати не повинні докучати їм пошуками фактів відхилення від норми .
Спроби відхилити вердикт на підставі того, що присяжні порушили процедуру, ще називають «виявом недовіри до вердикту».
Типовим сучасним правилом, яке регулює можливість відхилення вердикту присяжних засідателів, є федеральне правило про доказ 606 із внутрішньо-зовнішнім розмежуванням: суд не може отримати ніяких доказів про будь-яке питання чи заяву, що обговорювалися на засіданні присяжних або про будь-який вплив на хід засідання, якщо тільки це не «стороння шкідлива інформація», котра привернула увагу присяжних, чи якийсь інший «сторонній вплив» на присяжних . Але враховуються свідчення про такі речі, як хабарі, коментарі, надані присяжним під час засідання особою, яка не є присяжним (скажімо, адвокатом сторони чи пра-цівником суду), або інформація про присяжного в газетній статті на тему справи. Наслідком застосування цього правила є те, що доки існує вагомий доказ на74 Див. FRCrP 29(c).
Це може порушити право, гарантоване статтею «Про подвійне обвинувачення» 5-ї поправки, яке унеможливлює притягнення до суду двічі за тим самим обвинуваченням. Див. розділ VIII.
76 Див. Vaise v. Delaval, I.T.R. 11 (1785), а також McDonald v. Pless 238 U.S. 264 (1915).
77 Див. FRF. 606(b); In re Beverly Hills Fire Litigation, 695 F.2d 207 (6th Cir. 1982) (було скликано новий
суд, бо присяжний провів свій експеримент, щоб перевірити, чи могла пожежа розпочатися, як казав
експерт позивача, і розповів про це іншим присяжним).
Змагальна судова система та інститут суду присяжних 111
користь вердикту, його неможливо відхилити через погане запам'ятовування, неправильне розуміння доказу, шкідливі коментарі з боку інших присяжних чи повне нерозуміння закону 78.