3. Навчальна програма і ступінь доктора права
Дисципліни. Для 3-річного навчання, розрахованого на здобуття ступеня доктора прав, не існує «офіційно» затвердженої урядом програми, але обсяг знань, яких набувають студенти-першокурсники, як не дивно, за традицією, що склалася, однаковий у всіх школах.
Дисципліни першого курсу є обов'язковими. До них входять: цивільно-процесуальне право, контракти, право власності, кримінальне право, цивільні правопорушення, конституційне право, юридична практика. В багатьох школах більшість із цих дисциплін викладаються протягом року.На другому й третьому курсах студенти, як правило, самі обирають дисципліни для подальших студій, але обов'язковими є наукові семінари й курс лекцій з професійної відповідальності. Отже, студенти правничих шкіл мають змогу самостійно визначати напрям своєї спеціалізації та необхідні для цього дисципліни. Вони приділяють основну увагу предметам, які входять до адвокатських іспитів, а також відповідають напрямам майбутньої професійної діяльності. Студенти на дру-
Як зазначається далі у цьому ж розділі, сьогодні жінки становлять 22 % загальної кількості правників, а представники темношкірого населення — лише 3,3 %. 1 Ця практика випливає з Конституції. Див. розділ IX.
132 Розділ N
тому й третьому курсах вивчають: комерційні оборудки, організацію бізнесу, податкове законодавство, трудове право, закони про спадкування, довіреність, свідчення, судовий процес, кримінальне судочинство, адміністративне право, судову етику, право у випадках аварії, міжнародне право, антитрестівське законодавство, а також виступають з доповідями на наукових семінарах .
Метод навчання. У правничих школах застосовуються різні способи навчання, але найчастіше вдаються до «методу розгляду судової справи». Цей метод винайшов професор Христофер Коламбус Ленгдел (Christopher Columbus Langdell), декан Гарвардської правничої школи, на початку 70-х pp.
XIX ст. Доти основним методом навчання був короткий виклад законодавства шляхом читання лекцій або трактатів . Сильна сторона методу Ленгдела полягає в зосередженні ним уваги на першоджерелах законодавства, способах аналізу судової справи та юридичному тлумаченні прецедентного права. Деякі з Ленгделових теорій про те, скільки може існувати «наукових» пояснень прецедентного чи загального права, були спростовані новими поглядами на природу судового процесу . Але внаслідок видозміни методу прецедентного права з урахуванням цих нових ідей Ленгделів метод залишається основною моделлю для дисциплін сучасних правничих шкіл.Серцевиною навчального курсу правничої школи є «Збірник судових справ». Ця книга, або так звані «судові справи й матеріали», містить рішення суду, відповідні законодавчі акти й текстовий матеріал, який об'єднує все це в одне ціле, в тому числі прецедентне і статутне право. Однак студентам цього не досить, тож вони звертаються до першоджерел. Кожен із них повинен мати примірник книги, бо за нею їм доводиться готуватися до виступів у класі. Питання, вміщені наприкінці розглянутого в книзі прецеденту, допомагають визначати, які аспекти є найважливішими, сумнівними або суперечливими.
Класні заняття, як правило, присвячуються обговоренню судової справи, що розглядатиметься. Головною метою обговорення є визначення основних правових норм, якими слід керуватися в даному разі, а також можливостей їх застосування при розгляді інших гіпотетичних справ. Не менш важливим — особливо для студентів-першокурсників — є прищеплення навичок роботи з прецедентним правом, про що йшлося в розділі II. На одному з етапів обговорення увага концентрується на ролі правових норм у забезпеченні соціальної політики, на самому аналізі цих норм, їхньому історичному підґрунті, економічних наслідках та на багатьох інших аспектах; також обмірковуються можливості застосування у тих чи інших випадках альтернативних норм. Перевага класних дискусій перед лекціями полягає в тому, що студенти, активно діючи, освоюють більше матеріалу; розгляд і обговорення норм права є кориснішими, ніж пасивне слухання лекцій викладачів про те, як застосовуються ці норми.
До того ж усний аналіз і дискусія з правових питань мають важливе значення для адвокатів. Ефективним чинником навчання є лекції, які підбивають підсумки класних дискусій, знайомлять слухачів з додатковою інформацією, особистими спостереженнями викладача або аналізом справи, що розглядається.Існує чимало способів пожвавлення класної дискусії, але викладачі, прагнучи залучити студентів до обговорення судової справи, найчастіше застосовують один із них, так званий «Сократів метод». Відповідно до нього викладач викликає студента й просить його «висловити свої міркування» про кримінальний злочин, викласти факти, пояснити власну позицію. Відповідаючи на чимдалі складніші запитання
12 штатів вимагають, щоб студенти правничих шкіл вивчали дисципліни, які відкривають шлях до адвокатури. Ці вимоги з боку адвокатури спричинюють конфлікт між тими, хто здійснює контроль за обсягом юридичних знань, і правничими школами або представниками юриспруденції.
Найавторитетнішими джерелами освоєння юриспруденції у XIX ст. були William Blacksione's 1765—1769 Commentaries on the Laws of England, а також Treatises on American law of Supreme Court Justice Joseph Story і Chancellor James Kent. Див. розділ II. 13 Див. розділ II.
Правничий фах 133
стосовно справи, студент вдається до її розгляду за аналогією з іншими подібними справами, намагається обгрунтувати рішення суду. «Сократове» опитування часто виявляє недостатню підготовку студентів, і якщо викладач проводить його у різкій формі, то може викликати в студента болісну емоційну реакцію. Внаслідок засто-сування «Сократового методу» й перевантаження студентів, особливо першокурсників, вони вважають навчання у правничій школі вкрай важким і навіть порівнюють його з військовою муштрою .
В останні 25 років «Сократів метод» в отій різкій формі застосовується рідко. Викладачі видозмінили його (запитання стали м'якішими) й на нього тепер кажуть: «добрий Сократів метод» — запитання скидаються на ті, які ви могли б почути від вашого рідного дядька.
І зовсім уже не часто цей метод подибується на другому й третьому курсах, коли і в студентів, і в їхніх викладачів до нього просто уривається терпець. Щоправда, дехто ширше використовує його на лекціях, не відкидаючи, проте, й аналізу необхідного матеріалу, бо ж студенти повинні-таки розуміти прочитане. Інші викладачі проводять дискусії у класі, але вони спрямовані на дослідження реальних проблем і покликані з'ясовувати найважливіші питання судової справи, яку розглядають студенти. Та хоч би який спосіб навчання застосовувався, вони усе ж таки занадто концентруються на судових справах і відповідних юридичних мотиваціях, що є прикметою англо-американської правової думки.Іспити й оцінки. Іспити складають неодмінно у письмовій формі. За традицією, це — твори на конкретну тему, яка передбачає складну фактичну ситуацію. У своєму творі студент повинен проаналізувати факти й документи правового спору й визначити, яку норму права слід застосувати і яке рішення мав би винести суд, щоб воно було суголосне з думкою громадськості15. Для написання екзаменаційного твору відводяться, як правило, 3 години. В останні роки процес екзаменування урізноманітнився. Домашній іспит, який дає змогу студентам працювати в домашніх умовах певну кількість годин чи днів, стає чимдалі популярнішим. Більше того, деякі викладачі з метою об'єктивної перевірки знань пропонують студентам визначити, яка з кількох поданих відповідей правильна, або відповісти на запитання коротко: «так» чи «ні» . Письмові роботи оцінюються анонімно. В разі суперечностей зараховується оцінка, виставлена викладачем курсу, а не асистентами.
Не кожен з-поміж тих, хто навчається у правничій школі, спроможний успішно скласти іспити, але кількість цих невдах у найпрестижніших правничих школах незначна й становить менше 1 % студентів. Це пояснюється тим, що найкращі правничі школи ставлять суворі вимоги до вступників. Деякі слабкі чи новоутворені правничі школи приймають чимало претендентів, які «провалилися» на іспитах.
Такі студенти іноді становлять третину нового класу .Добрі оцінки у правничій школі забезпечують високий ступінь і членство в редколегії оглядового видання судової практики або юридичного журналу. Огляд су-дової практики правничих шкіл публікує статті викладачів і слухачів, а також замітки й коментарі про останні судові справи, написані студентами, які співпрацюють з цим юридичним виданням. Щоб мати право публікуватися в огляді судової практики, студент повинен або отримати високий ступінь на першому році навчання (як
14 Особливості та вади класного навчання у правничій школі знайшли своє відображення у фільмі The Paper Chase, з Джоном Хоусменом у головній ролі (1973). Фільм розповідає про навчання, труднощі, з якими зустрічаються студенти-юристи у Гарварді внаслідок застосування «Сократового» методу. Див. George J. Roth. Slaying the Law School Dragon: A Primer on How to Survive and Combat Law School Intimidation (Dodd, Mead & Co., New York 1980); Stanley V. Kenyon. Introduction to Law Study and Law Examinations in a Nutshell (West 1971); John Makdisi. Introduction to the Study of Law (Anderson Publishing Co., Cincinnati 1990).
Див. розділ II.
16 Об'єктивна перевірка знань у правничій школі аналогічна адвокатському іспитові, запровадженому в багатьох штатах, і є альтернативною формою випробувань.
7 Незначний відсоток студентів правничих шкіл, які не склали іспитів, не завжди був нормою.
134 Розділ N '
правило, огляд друкує лише тих першокурсників, котрі входять до першої десятки найкращих студентів), або виявити блискучі знання під час конкурсних іспитів. Таким чином відібрані студенти співробітничають в огляді протягом навчання на другому й третьому курсах. Найпрестижніші адвокатські фірми надають перевагу колишнім редакторам і членам редколегій оглядів судової практики, а деякі великі фірми ведуть співбесіди лише з тими випускниками, котрі співпрацювали з оглядом. Більшість викладачів правничих шкіл у Сполучених Штатах були членами редколегій або редакторами огляду судової практики у своїх школах .
Літня посада клерка.
Протягом літа студенти-правники першого й другого курсів здебільшого вільні від занять. На цей час вони намагаються знайти собі якусь роботу. Для них бажаною є юридична праця, яка дає змогу набути практичних навичок і, можливо, влаштуватися на роботу після завершення навчання. Таких студентів називають «клерками-юристами», а рід їхньої діяльності — «літньою посадою клерка». Клерки-юристи переважно займаються правознавчими дослідженнями в бібліотеках і звітують про виконану роботу. Для багатьох студентів, які закінчили перший курс, не так уже й легко знайти літню роботу, але більшість вихованців кращих правничих шкіл у густонаселених адміністративних центрах усе ж влаштовуються на таку роботу після другого року навчання. Останнім часом від кращих студентів, які обіймають посади клерків у адвокатських фірмах, не вимагають занадто багато. Тож кращі студенти елітних правничих шкіл звикли «ділити» літо між двома різними фірмами.