7. Критика юридичної освіти та підготовка правників до професійної діяльності
Як уже зазначалося, абсолютна більшість випускників-юристів у США займається правничою діяльністю. Тут, на відміну від багатьох інших країн, від випускників не вимагають додержання офіційного курсу й терміну навчання для отримання дозволу на практику .
Оскільки правнича школа — єдиний навчальний заклад, де можна набути знань і навичок, необхідних юристові для фахової діяльності, деякі критики стурбовані тим, що правничі школи недостатньо готують своїх студентів до практичної роботи. Більшість критиків пропонують внести зміни до програм правничих шкіл, але є й такі, що виступають за поглиблення додаткового навчання після закінчення школи.Ці дискусії розпочалися давно, ще в 30-х pp. 30. Порівняно недавно, 1973 p., головний суддя Воррен Бергер (Warren Burger) звернув особливу увагу на неточності, допущені правниками в судових процесах . А 1992 р. Американська асоціація адвокатів у критичній публікації в «Task Force Report» висунула свої претензії до юридичної освіти й професійного розвитку . Отож зупинимось на основних моментах, що стали темою дискусій.
Навчальна програма правничої школи і юридичні навички. Однією з найсуттєвіших вад юридичної освіти критики вважають те, що вона вже не сприяє виробленню багатьох необхідних навичок і основну увагу приділяє аналізові правових доктрин, а не вмінню вирішувати ті завдання, що стоять перед
28 Хоч у США й називають деяких осіб нотаріусами, або громадськими нотаріусами, вони не є офіційно визнаними консультантами й не мають справжньої юридичної освіти. У Сполучених Штатах таким особам дозволяється: приводити до присяги тих, хто дає свідчення, підтверджувати офіційні зобов'язання сторін, нотаріально засвідчувати правдивість документів. Отже, судові доповідачі, які приводять до присяги свідка й записують його показання, також є нотаріусами. Про письмові свідчення під присягою йдеться у розділі VII.
Більшість нотаріусів працюють секретарями юридичних фірм, судів, банків і страхових агентств.Окрім штатів Вермонт і Делавер, про шо йдеться далі.
30 Див. Jerome Frank. Why Not a Clinical Lawyer-School?, 81 U.Pa.L.Rev. 907 (1933). Джером Франк
був суддею апеляційного суду США під час другої виїзної сесії, відомий своїм внеском у розвиток
юридичного реалізму (див. розділ II) і критичними зауваженнями стосовно перевищення процесу
альними сторонами своїх повноважень та системи присяжних.
31 Див. Warren Burger. The Special Skills of Advocacy: Are Specialized Training and Certification of Ad
vocates Essential to Our System of Justice? 42 Fordham L. Rev. 227, 230 (1973) (його висловлювання: «ми
неуважніші в доборі людей, які працюватимуть юристами у залі суду, ніж у ліцензуванні електриків»).
32 Див. ABA Task Force Report.
Правничий фах ' 139
юристом . Особливо у змагальній системі судочинства, яка примушує правника брати участь у розслідуванні, збирати й подавати факти до суду присяжних, вивчення техніки позову є необхідним. Більше того, від адвокатів позовні сторони сподіваються успішного залагодження справ у понад 90 % випадків; вони повинні опитувати свідків, консультувати клієнтів. Однак курси з адвокатського провадження справи, розслідування фактів, опитування і консультування клієнтів, ведення переговорів, альтернативного вирішення суперечок, а також досудового клопотання практично не входять до традиційної навчальної програми. Деяким з цих курсів (зокрема з адвокатського провадження справи) чимдалі більше уваги приділяють правничі школи, хоч не завжди вони читаються в достатньому обсязі. До того ж жодна із шкіл не вважає ці курси обов'язковими.
На думку критиків, навіть ті правники, які не виступають як позовна сторона в судових процесах, але готують справи до слухання, повинні володіти щойно згаданим мистецтвом опитування й консультування, ведення переговорів, а також умінням оформляти контракти й інші документи, писати судові висновки.
Але й у тих небагатьох курсах, де ці дисципліни прищепилися, вони не є обов'язковими. Як виняток, на першому році навчання читається курс з юридичної практики, але він зосереджений в основному на адвокатських записках до апеляційного суду й аргументах — таємничих особливостях реального світу юриспруденції. Курси з дисциплін, назви яких передбачають отримання студентами знань у значному обсязі, часто читаються так, що ледве чи можуть задовольнити потребу в них під час майбутньої практичної діяльності. Вже стало звичним, що студент першого року навчання, прослухавши курс з майнового права, не має жодної уяви про найм нерухомості, складання актів передачі прав власності на нерухомість та інші сучасні ділові операції. Можливо, найтиповішою для правничих шкіл проблемою є те, що дисципліни й питання, пов'язані з різними аспектами юриспруденції, викладаються в обмеженому обсязі, далекому від реальних потреб. Зрештою, є кілька шляхів розв'язання цієї проблеми — оперативне планування і прийняття рішень, які «збирають докупи» окремі, найсуттєвіші аспекти процесуального права, як це буває в реальному житті. Авжеж, такий досвід вкрай важливий з практичної точки зору як для юристів, що виступають у судових процесах, так і для адвокатів, які готують справи до слухання.Поборники традиційних навчальних програм на ці закиди в основному відповідають, що правничі школи на те тільки й існують, щоб викладати судовий аналіз, методи забезпечення громадського порядку й закладати наукові перспективи розвитку правознавства. А необхідних для практичної роботи знань і навичок, стверджують вони, випускники набудуть, коли розпочнуть трудову діяльність. Але така відповідь не враховує того факту, що багатьом випускникам насправді уже не вдасться вивчити все те, що їм потрібно, після закінчення школи. Великі адвокатські фірми мають свої навчальні програми, які дають початківцям необхідну додаткову юридичну освіту. Однак близько 70 % правників займаються індивідуальною трудовою діяльністю або працюють у фірмах чисельністю до 5 осіб, де часто нема кому убезпечити клієнтів від можливих помилок початківців, а також не існує навчальних програм.
Чимало проблем, пов'язаних з реформуванням навчальних програм, є наслідком упередженого ставлення професорів до практики.
Не секрет, що ця упередженість виявляється чимдалі більше. Інтереси викладачів, як, зрештою, і теми їхніх досліджень у провідних правничих школах, стають дедалі абстрактнішими теоретизуваннями, відірваними від життя і навіть від юридичних доктрин . Але непохитність чи незацікавленість не є єдиною проблемою. Великі фірми, що мають неабиякий вплив на юридичний фах і навчання в правничих школах, взагалі, задо-33 Див. ABA Task Force Report.
Див. Harry T. Edwards. The Growing Disjunction Between Legal Education And Ihe Legal Profession, 91 Mich. L. Rev. 34 (1992).
140 Розділ N
волені статусом-кво, всупереч тому фактові,— а часто й використовуючи його,— що традиційна навчальна програма не прищеплює студентові достатньої кількості практичних навичок. Вони ледве чи вірять у здатність більшості теперішніх викладачів прищеплювати ці навички. Більше того, існування такої програми аж ніяк не суперечить інтересам великих адвокатських фірм, бо лише вони мають змогу забезпечувати додаткове післяшкільне навчання, необхідне правникам для швидкого входження у практичне русло. Отже, ті з них, що працюють у великих адвокатських фірмах, мають значні переваги над тими, хто мусить розпочинати трудову діяльність у гірших умовах.
Клінічна освіта. Одним з найцікавіших кроків на шляху подальшого розвитку юридичної освіти є створення у 60-х pp. XX ст. так званих юридичних клінік. Запозичивши ідею і самий термін «клініка» у медичних шкіл, деякі викладачі правознавства запровадили курси з опанування практичних навичок . У зв'язку з цим при школах повідкривалися спеціальні юридичні офіси, де студенти працюють як юристи під наглядом викладачів і роблять усе те, що й справжні правники, починаючи з консультацій і закінчуючи провадженням судових справ . Клієнтами цих офісів є малозабезпечені люди, які в інший спосіб не можуть скористатися юридичними послугами. Клініки не лише допомагають незаможним верствам населення, а й навчають студентів, дають змогу вихідцям із середніх і вищих класів знайомитись із становищем малозабезпечених людей.
Звикаючи до своїх майбутніх професійних обов'язків, студенти обслуговують тих, кому не по кишені найняти адвоката . Число таких клінік при правничих школах зростає. За матеріалами дослідження 1991 p., 80 % зі 155 правничих шкіл мають клініки. З 1986 по 1991 р. їх кількість збільшилася на 15 %Однак за допомогою самих лише юридичних клінік годі сподіватися розв'язання усіх проблем юридичної освіти. Опіка над студентами у клініках обходиться надто дорого, оскільки один викладач може контролювати лише 8— 12 вихованців упродовж семестрового курсу. В більшості шкіл кількість студентів, які беруть участь у таких програмах, обмежена й лише небагато правничих шкіл пла-нують зробити курси обов'язковими. Частковим розв'язанням цієї проблеми є розширення і поглиблення пізнавальної практики шляхом влаштування студентів у адвокатські фірми, суди та різні адміністративні заклади, де вони можуть набути фахових навичок. Але контроль за таким навчанням є чи не найжагучішою проблемою програм 39.
Курси моделювання. Найефективнішим «клінічним» надбанням є курси моделювання. На спеціальних заняттях цих курсів студенти розігрують різні життєві ситуації, побудовані на цілком реальних проблемах, що можуть виникнути у клієнтів. Так, на заняттях з адвокатського провадження справи (про це йшлося раніше) студенти навчаються представляти докази у змодельованих процесах з уявними свідками, а також звертатися до уявних суддів і присяжних. Подібні заняття розроблено і для оволодіння мистецтвом складання адвокатських звернень до апеляційного суду, опитування і консультування, підготовки справи до слухання, розгляду позову в арбітражному суді. Метод моделювання застосовується і для вивчення традиційнішого курсового матеріалу.
35 Поняття «клініка» походить від грецького «клінігос», що означає «ліжко». В медичному сенсі слова клініка — це те, що забезпечує зв'язок лікаря з лежачим пацієнтом.
Юридична студентська практика регулюється судовим регламентом штату. Див., наприклад, судовий регламент штату Мічиган 8.120 (згідно з яким студенти з рівнем ABA, які завершили курс першого року навчання, можуть працювати у спеціальних юридичних клініках, прокуратурах чи міських ад-вокатських офісах.
37 Див.
ABA Model Rules of Professional Responsibility, Rule 6.1 (1983).38 Див. Task Force Report.
39 У Task Force Report наведено кілька пропозицій щодо вдосконалення юридичної освіти і гарантій
того, що випускники справлятимуться зі своїми обов'язками. -...-.
Правничий фах 141
Широкі можливості для моделювання відкриває комп'ютеризація. Комп'ютерні ігри дають змогу студентам удосконалювати свої знання як у класах, так і поза ними. Кожен може, залежно від своїх здібностей, регулювати швидкість гри, а також повертатися і повторювати найскладніші місця. Для розвитку комп'ютеризованого навчання було створено консорціум юридичних шкіл, також відомий під назвою Комп'ютеризоване юридичне навчання (Computer Assisted Legal Instruction — CALI).
Заходи щодо продовження післяшкільного юридичного навчання. У більшості штатів існують центри для продовження навчання правників, які вже отримали дозвіл на юридичну практику, але хочуть удосконалити свої знання чи набути нових. Майже у 2/3 штатів визнано обов'язковою певну кількість закладів післяшкільного навчання, а у 7 штатах запроваджено «проміжне навчання» для «плавнішого» переходу випускників до професійної діяльності. Найпретензійнішою є програма у штаті Вашингтон, за якою невеликі групи протягом 9 днів набувають всіляких навичок, розігруючи різні сценки. Більшість інших обов'язкових курсів з терміном навчання до 3 днів обмежуються традиційними лекціями і мало розвивають практичні навички. Деякі програми тривають по три й більше років, доки слухачі пристосуються до насиченої адвокатської практики.
Терміни навчання. Передбачалося, що повернення до фіксованих термінів навчання сприятиме поліпшенню практичної підготовки, однак цей засіб виявився неефективним. Однією з проблем є забезпечення якості навчання і контроль за тим, щоб воно не обернулося на щось подібне до «кріпацтва*, як це сталося з системами з фіксованим терміном навчання в інших країнах. Лише у двох штатах — Вермонті й Делавері — така система є обов'язковою. Дотримання узвичаєного в Делавері терміну навчання — неодмінна умова вступу до адвокатури . Є й інші вимоги, серед яких — провадження кількох судових процесів, виконання різноманітних адвокатських обов'язків упродовж 6-місячного періоду, підготовка судових клопотань та інших документів, а також заповітів, доручень тощо. Ще кілька штатів спробували зробити в себе те саме, але, розчарувавшись, скасували фіксовані терміни навчання і запровадили обов'язкове відвідування занять.
З наведеної критики недолугостей юридичної освіти аж ніяк не випливає, що в Сполучених Штатах немає висококваліфікованих правників. Суть критики полягає в тому, що в США більше, аніж це потрібно, пересічних юристів, а висококваліфікованими фахівцями правники стають якраз усупереч системі навчання. І насамкінець зазначимо, що ця критика може здатися перебільшенням або навіть наклепом, особливо читачам з тих країн, де юридична навчальна система мало що дає у плані підготовки до практичної діяльності.