Д. Критичний огляд змагальної системи
Навколо пріоритетних положень змагальної системи судочинства не вщухають суперечки. Критичні зауваження, як, зрештою, і підтримка окремих її аспектів, здебільшого грунтуються на неперевірених припущеннях та анекдотичних випадках.
До того ж запровадження радикальних змін у змагальній системі найближчим часом не передбачається, бо вона зафіксована в Конституції . Однак наведемо окремі критичні зауваження, які можна почути найчастіше 108.1. Зловживання сторін контролем над судовим процесом а. Підготовка свідків
Критики вказують на всі зловживання з боку сторін при здійсненні контролю за розглядом і викладом справи в суді. Основним об'єктом критики є той факт, що адвокатам дозволяється готувати до дачі показань «своїх» свідків. Але це має і позитивні наслідки, бо підготовлені свідки, виступаючи в суді, менше відхиляються від суті справи. Гірше те, що підготовка свідка дає змогу адвокатові спонукувати його неправдиво свідчити. До того ж, як зазначають критики, перехресне опитування іншою процесуальною стороною не є достатньо суворим випробуванням для добре підготованого свідка. Під час суперечки процесуальний супротивник не раз вдається до нападів на свідка, прагнучи поставити під сумнів правдивість його показань, тож місце для свідчень може перетворитися на «різню репутацій», коли судді важко стримати «мордування» свідка адвокатом, який забуває, що він — «слуга правосуддя» .
Поборники змагальної системи зазначають, що професійна етика й кримінальне право забороняють адвокатам підмовляти свідка на клятвопорушення чи в інший спосіб вводити в оману суд. Навіть якщо припустити, що підготовлений адвокатом свідок надійно захищений від будь-яких нападів, то в разі виникнення підозри, що він хоче ввести в оману суд, йому можуть влаштувати перехресне опитування. Не забуваймо також, що в Сполучених Штатах присяжні та судді не такі вже й довірливі.
Вони знають, що з особами, які дають показання, заздалегідь попрацювали адвокати. Чимало правників усе ж утримуються від того, щоб ретельно готувати106 FRE 803(24) та 804(5).
Див. Herring v. New York, 422 U.S. 853 (1975) (конституційне право захисту в суді «визначає, що не може існувати обмежень дій адвоката, спрямованих на обстоювання інтересів підзахисного, згідно з практикою судового процесу, встановленою 6-ю і 14-ю поправками»).
Більш повний, проте дещо упереджений огляд критичних зауважень до системи судочинства й відповідні контраргументи містять праці Landsman, at. 24—76 (виноска 3).
109 Roscoe Pound. The Causes of Popular Dissatisfaction with the Administration of Justice, 29 ABA Reports 395, 405 (1906).
118 Розділ III
свідків, бо їхні «милозвучні» показання можуть викликати підозру в суддів. Досвідчений суддя завжди сам стежить за тим, щоб під час перехресного опитування не було покривджено свідка. Але для юристів не є секретом те, що в суді така тактика може призвести до зовсім інших, протилежних наслідків. Присяжні радше підтримають розгубленого свідка, ніж адвоката, який його залякує. Важлива деталь: більшість адвокатів розуміє, що здобути довіру присяжних і суддів означає майже те саме, що виграти справу. А довіра приходить тоді, коли докази подають хоч не-доладно, зате чесно й рівночасно зауважують, яких великих зусиль доклала інша сторона до підготовки свого свідка.
б. Права, що їх набувають сторони, здійснюючи контроль
Поборники змагальної системи зазначають, що контроль сторін над судовим процесом, попри можливий ризик, забезпечує їм неабиякі права. Сторона, яка бере діяльну й безпосередню участь у розгляді справи, має змогу зробити усе для того, щоб представити свою власну позицію у найзрозумілішому і найдоступнішому вигляді — навіть якщо її точку зору намагаються відхилити. Сторони здійснюють контроль з певною метою. По-перше, він сприяє винесенню неупередженого рішення, від якого безпосередньо залежить репутація людини в суспільстві.
По-друге, система, яка дозволяє особі здійснювати контроль і впливати на вирішення життєво важливої для неї справи, є запорукою належного цінування людської гідності. Навіть якщо справу програно, участь у її слуханні є «свідченням того, що до тебе ставляться як до людини, а не як до непотрібу, і ти зможеш отримати відповідні роз'яснення, яких заходів буде до тебе вжито» . Чим більше тебе шанують як особистість, тим уважніше прислухаються до твоїх слів. Поборники зма-гальної системи переконані, що сьогодні, як ніколи раніше, «суспільству потрібні інститути, здатні захистити особистість від надмірного тиску на неї з боку держави»в. Державна влада як зацікавлений позивач у судовій справі
Найбільші труднощі виникають тоді, коли в контрольованому сторонами судовому спорі однією із зацікавлених сторін виступає державна влада. В багатьох країнах прокурор є квазісудовим службовцем, який стоїть над виром людських пристрастей і «спить спокійно навіть після винесення виправдального вироку» ' . Прокурор у Сполучених Штатах становить виняток із цього загального правила, бо він зобов'язаний «не лише засуджувати, а й шукати справедливості» . Однак слід зазначити, що як тільки справа потрапляє до суду, американський прокурор бере на себе роль захисника інтересів свого клієнта, яким за збігом обставин може бути й могутня державна влада. Тому прокурор у більшості випадків робить усе можливе, щоб сприяти вирішенню справи на користь клієнта, тобто довести вину підсудного
110 Lawrence Tribe. American Constitutional Law, 2d ed. 666 (Foundation Press 1988).
1'' Цікавим є дослідження John Thibault and Laurens Walker. Prosedural Justice: A Psychological Analysis 77—80, 94—96 (John Wiley & Sons 1975). Як зазначають автори, особливого поширення набула думка, що судовий процес відбувається чесніше, коли сторони беруть у ньому участь, ніж коли проводиться розслідування.
Див. William J. Pizzi and Luca Marafioti. The New Italian Code of Criminal Procedure: The Difficulties of Building an Adversarial Trial System on a Civil Law Foundation, 17 Yale J.Int'l.L.
1, 31 (1992).113 ABA Standards for Criminal Justice, Standards 3-1.1 (ABA 1991). Вважається, що ці вимоги є «нормами, яких дотримуються найкращі прокурори і найкращі захисники». Федеральні обвинувачі не повинні «робити усе можливе, щоб здійснилося правосуддя». Department of Justice Manuel, Title 9, Chapter 27, §§9-27000 et seq., «Federal Principles of Criminal Prosecution», pp. 9-495-9-559.
Змагальна судова система та інститут суду присяжних 119
й винести йому якнайсуворіший вирок. Як відомо, не раз траплялося так, що прокурори, прагнучи здобути «перемогу за будь-яку ціну», надто ретельно ставилися до виконання своїх обов'язків.
Можна звернутися до правил професійної поведінки ABA, чинних нині у третині штатів, але вони невиразно окреслюють деякі аспекти. Відповідно до правила 3.8, прокурор повинен утримуватися від безпідставних обвинувачень підсудного, даючи йому змогу радитися зі своїм захистом, не використовувати на шкоду обвинуваченому його відсутність у залі суду й не приховувати інформацію, що виправдовує обвинуваченого. Як пояснює «коментар» до цього правила (він не є обов'язковим для виконання), «прокурор несе відповідальність не лише як адвокат певної сторони, а й як поборник справедливості. Така відповідальність зобов'язує його стежити, щоб судовий процес відбувався за встановленими правилами, а міра вини визначалася при наявності достатніх доказів. Те, як далеко може зайти у своїх повноваженнях прокурор, зумовлюється юрисдикцією і викликає постійні суперечки» ] 14.
2. Хибні погляди на проблему істини
а. Суть критичних зауважень
Ці критичні зауваження стосуються порушень, пов'язаних із наглядом сторін за судовим процесом. Мовиться про те, що, всупереч теорії змагальності, контроль сторін над судовим процесом не завжди є запорукою того, що особа, уповноважена приймати рішення, належним чином поінформована, адже деякі факти, котрі безпосередньо стосуються справи, можуть бути приховані. Суддя Франкел (Frankel), давній критик змагальної системи, зазначає, що випадки, коли обидві сторони прагнуть розкрити всю істину, трапляються досить рідко . Але якщо судові надано неповну інформацію, винесення рішення у справі зумовлюватиметься не істиною, а бозна-чим. Інша версія цього критичного зауваження така: «наша підприємницька теорія справедливості» не вимагає з'ясування того, що таке істина, вона лише запитує, чи «суворо дотримано усіх правил». На це запитання можна дати дві відповіді.