Е. Кримінальні санкції

Взагалі до обвинувачених, що скоїли малозначні правопорушення, судді, користуючись своїми широкими повноваженнями, застосовують штраф, умовне засудження, умовний вирок, фіксований термін ув'язнення або будь-яку комбінацію з цих покарань.

1. Ув'язнення

Терміни ув 'язнення за окремі злочини. Терміни ув'язнення в різних штатах суттєво відрізняються. Загальне уявлення про них можна дістати на прикладі штату Каліфорнія: за вбивство без пом'якшуючих обставин — від 25 років до довічного ув'язнення або смертна кара; убивство за пом'якшуючих обставин — від 15 років до довічного ув'язнення; викрадення людей — від 3 до 8 років; збройний грабіж — від З до 9 років; зґвалтування — від 3 до 8 років; підпал заселених будівель — 5—9 років; крадіжка зі зломом — 2—6 років ув'язнення.

Невизначені вироки. Більшість штатів усе ще ухвалює невизначені вироки. Згідно з цією практикою суддя на основі норм кодексу, що визначає мінімальний та максимальний строки ув'язнення за кожний злочин, призначає мінімальний та максимальний строки покарання. Адміністративний орган, який називається «Комісія у справах звільнення під слово честі», приймає рішення щодо фактичної

Див. МРС § 2.06(3) (визначає, коли обвинувачений є юридично відповідальним за поведінку іншої особи). Спільники та співучасники події можуть бути також змовниками. Відмінність у відповідальності між змовниками та спільниками чи співучасниками полягає в тому, що змовники відповідальні за їх акцію змови — сам по собі окремий злочин,— навіть якщо запланований злочин не мав місця.

Дискусію щодо процедури визначення вироків див.

Кримінальне право 473

дати звільнення, що визначається в межах мінімального та максимального строків, установлених суддею, і звільняє обвинуваченого під слово честі. При визначенні дати звільнення комісія враховує поведінку злочинця в тюрмі та інші чинники, що вказують на його здатність уникнути в подальшому участі у злочинах.

Визначені вироки. Хоча невизначені вироки ще застосовуються в більшості штатів, є підстави для висновку, що така практика призводить до відмінностей у вироках за однакові злочини. Ці підстави полягають у тому, що судді та комісії мають широкі повноваження і кожна справа розглядається індивідуально різними людьми з різними концепціями щодо міри покарань. Зважаючи на це, кілька штатів прийняли законодавчі акти, згідно з якими у кожній кримінальній справі слід ухвалювати визначені вироки. Судді в цих штатах призначають терміни ув'язнення, що вкладаються у вузькі рамки, встановлені законодавством. Подібна система, що використовується нині приблизно в 10 штатах 109, не тільки обмежує повноваження судді щодо визначення тривалості ув'язнення, але й перешкоджає достроковому звільненню ув'язнених відповідними комісіями.

Обов'язкові вироки. Деякі юрисдикції запровадили систему обов'язкових вироків, що не дає суддям свободи у виборі міри покарання. Звичайно такі вироки виносяться у справах, пов'язаних з торгівлею наркотиками, тяжкими злочинами з застосуванням зброї110. Наприклад, на федеральному рівні з метою боротьби з незаконним наркобізнесом Конгрес встановив обов'язкові мінімальні строки ув'язнення за виготовлення або розповсюдження наркотиків . Тепер строк ув'язнення за цей злочин згідно з обов'язковим вироком становить 5 і 10 років, залежно від кількості наркотиків, внаслідок чого суддя не має свободи вибору.

Згідно з законодавством Каліфорнії «метою ув'язнення за злочин є покарання», і ця мета «найкраще реалізується через строки ув'язнення, які встановлюються пропорційно до тяжкості правопорушення, при умові однаковості вироків за однакові злочини, скоєні за подібних обставин» .

Федеральні директиви щодо винесення вироків. Більш складні й точні підрахунки щодо вироків можна знайти в директивах, виданих Конгресом у 1984 р. . Ці директиви встановлюють рамки для вироків шляхом урахування двох чинників: скоректованого рівня злочину та категорії кримінального минулого обвинуваченого. Суддя спочатку зосереджується на базовому рівні злочину для даного правопорушення і коригує його в бік підвищення або зниження, залежно від наявності обтяжуючих або пом'якшуючих чинників, визначених у директивах. Це дає «скоригований рівень злочину». Наприклад, крадіжка має базовий рівень 4. Проте якщо украдено більше 10 000 дол. (але менше 20 000), суддя підвищить даний рівень на 5, тобто до 9. Якщо розкрадання перевищило мінімально заплановане, суддя додатково підвищить його на 2 рівні — до 11. Коли злочин пов'язаний з використанням уразливої жертви, суддя ще підвищить рівень на 2, тобто до 13. Це і буде

109 Див. 2 U.S. Department of Justice, Bureau of Judicial Statistics, Report to the Nation on Crime and Justice 91 (1990).

Див., напр., Mich.Comp.L.Ann. § 750.227(b) (згідно з законодавством штату Мічиган будь-який тяжкий злочин з застосуванням вогнепальної зброї додатково карається обов'язковим 2-річним ув'язненням); 18 U.S.C.A. § 924(c) (обов'язкові вироки з різними термінами за використання різних видів зброї при скоєнні злочину, пов'язаного з наркотиками).

nt Див. 21 U.S.C.A. §841.

112 Cal. Penal Code § 1170(a)(1).

113 Див. Federal Guidelines Sentencing Reform Act, 18 U.S.C.A. § 3551. Пояснення даних директив З

відповідними прикладами дано в Harry L.

Prosecution and Defence Functions §§ 19.1—19.12 (West 1993).

474 - Розділ XN

«кінцевий скоригований рівень злочину». Потім суддя звернеться до визначення категорії кримінального минулого, під яку підпадає обвинувачений. У разі, коли обвинувачений мав раніше одне засудження, нехай навіть за злочин іншого характеру, за який отримав термін ув'язнення більше року, він буде класифікований за «II категорією кримінального минулого». Це тягне за собою термін ув'язнення в межах 15—21 місяця. Отже, суддя не має права засудити обвинуваченого на строк, менший 15 і більший 21 місяця, при відсутності певних виняткових обставин, визначених згаданими директивами. Дана система небездоганна, і судді схильні до її неприйняття, бо відчувають, що вона в окремих випадках призводить до несправедливості через вимогу тривалих термінів ув'язнення.

Норми ув 'язнення. Політика, що стоїть за санкціями в кримінальному праві, у найбільш загальному вигляді спрямована на залякування злочинців, позбавлення їх прав на реабілітацію. Як видно з цитованого вище карного статуту Каліфорнії, в останні роки спостерігається тенденція до послаблення реабілітаційної функції і посилення функцій покарання, позбавлення прав та залякування злочинців через застосування тривалих термінів ув'язнення. Ця зміна простежується в показниках кількості ув'язнених у Сполучених Штатах. Якщо в Німеччині на 100 тисяч населення припадає 80 ув'язнених, у Великобританії — 93, в Японії — 36, то у Сполучених Штатах їх налічується 519. Цей показник за період з 1989 по 1994 р. зріс у США на 22 %. Незважаючи на велику кількість ув'язнених, Сполучені Штати за рівнем злочинності продовжують займати одне з чільних місць серед розвинутих промислових країн .

2. Умовне засудження

Карні статути часто дають можливість суддям призначати злочинцям покарання у вигляді умовного засудження, коли обставини злочину та минуле життя обвинуваченого свідчать про те, що тюремне ув'язнення буде надто тяжким або таким, що не принесе користі. Умовно засуджені правопорушники повертаються до суспільства і живуть під наглядом відповідної посадової особи. Виконання вироків щодо них відкладається за певних умов, зокрема таких, як добра поведінка, регулярна реєстрація у особи, що веде нагляд, і, можливо, й інших більш специфічних -виплата компенсації чи виконання суспільних робіт тощо. Коли правопорушники не виконують цих умов, умовне засудження може бути переглянуто, і вони почнуть відбувати свій тюремний строк. Умовне засудження є загальною альтернативою ув'язнення. На початку 1988 р. більше ніж 2 млн. дорослих осіб, або 65 % усіх правопорушників під виправним наглядом, були умовно засуджені