4. Кінцеві аргументи
Сутність кінцевого аргументу. Коли позивач і обвинувачений «відклали свої справи», тобто навели всі свої докази, настає час «кінцевих аргументів» . Для адвокатів ці аргументи — ще одна можливість звернутися безпосередньо до присяжних і спробувати умовити їх вирішити справу на користь своєї сторони.
Кінцеві аргументи, безперечно, «найпоказовіша» частина всього того, що адвокати зробили в суді, але не конче найважливіша. Якщо докази було подано неефективно, то й блискучий кінцевий аргумент не врятує справу.Хоч яке сильне враження може справити на спостерігача емоційно насичений кінцевий аргумент, у ньому можливості адвоката все ж обмежені. Зрозуміло, йому не дозволяється звертатися до таких хибних почуттів і передсудів, як, скажімо, припущення, що обвинувачений у кримінальній справі винний уже тому, що він негр, або, що якийсь там спеціальний вердикт «розв'яже проблему наркотиків у місті». Адвокат не має права робити неправдиві заяви стосовно доказів, а також «заперечувати протокольні записи». Інакше кажучи, він не може посилатися на факти, не визнані як докази в суді. Якщо доказ приймається обмежено, адвокатові забороняється широко його тлумачити, наприклад, стверджувати, що факт попереднього засудження взагалі свідчить про погану репутацію, тимчасом як мова може йти лише про сумніви у щирості °. Зрештою, адвокатові не дозволяється висловлювати свою особисту думку з приводу того, правдиві чи не правдиві подано свідчення, коректне чи не коректне судове рішення винесено в справі його клієнта, винен чи не винен обвинувачений. Адвокати рідко вдаються до заперечень навіть тоді, коли
Див. розділ VII, де розглядаються цивільні досудові процедури.
5 Як зазначалося раніше, пропозиція про винесення спрямованого вердикту може знову виникнути, і справу буде відкладено суддею, якщо позивач чи обвинувач не нададуть достатніх доказів для винесення раціонального вердикту на свою користь.
Прикладом є свідчення з чужих слів, визнані з певною метою, а не тому, що вони правдиві.
Змагальна судова система та інститут суду присяжних 105
інша процесуальна сторона порушує деякі із заборон у кінцевому аргументі.
Але це — не правове обмеження, а традиційна люб'язність. Інша річ, коли згадані порушення завдають шкоди справі цих адвокатів.Методи, вживані у кінцевому аргументі судового адвоката. Не існує якоїсь єдиної форми кінцевого аргументу, тому кожен адвокат виступає у своєму стилі. Деяким із них притаманний стриманий, аналітичний підхід, іншим — емоційний, інтуї-тивний. Однак найефективнішим є той кінцевий аргумент, який: (1) фоку-сується на суті справи, відкидаючи все зайве, випадкове й концентруючись на справді першорядних моментах; (2) спростовує докази, що випливли на поверхню завдяки їх підтвердженню добре організованим свідченням, і, в разі виникнення колізії, пояснює присяжним, чому слід прийняти версію сторони, яка спростовує ці докази, а не версію процесуального супротивника; 3) зіставляє доказ, щойно почутий при-сяжними, з правовою нормою, яку вони повинні застосувати відповідно до напут-нього слова присяжним.
Кінцевий аргумент часто зводять лише до «підбиття підсумків», але це — хибна думка. Вдалий кінцевий аргумент передбачає не лише підбиття підсумків розгляду свідчень, а й їх організацію та аналіз. Якщо під час будь-якого судового процесу, особливо процесу тривалого й складного, адвокат розпочне свій кінцевий аргумент заявою про намір підбити підсумки усіх почутих присяжними свідчень, то у відповідь побачить сердиті погляди, а потім і знуджені обличчя тих, кому й так добре відомі ці свідчення. Те, чого хоче й потребує більшість присяжних,— це вказівка на те, що означає доказ. У цьому весь сенс кінцевого аргументу.
Судовий адвокат зазвичай намагається створити «тему» своєї справи. Тема — це стенографічна характеристика справи чи «історії» справи, яка легко сприймається присяжними як модель. Здебільшого вона потрібна для тлумачення всієї справи або її важливих фрагментів. Загальною темою захисту в медичній справі про злочинну неуважність лікарів може бути образ позивача як «невдячного пацієнта», особи, здатної «вкусити руку, яка годує її», людини, що ставить абсурдні вимоги й сподівається на чудо.
Біблія, Шекспір, а також прислів'я живлять теми багатьох справ, але ці теми можна знайти й у повсякденному досвіді. Версія біблійного стереотипу «лише грішний рятується втечею, коли ніхто не переслідує його» може плідно прислужитися твердженню про те, що обвинувачений намагався втекти. Так само, коли одна сторона занадто гостро реагує на дії іншої, ця остання може зацитувати Шекспіра: «Я думаю, що вона справді протестує забагато». Обвинувачі часто намагаються довести той чи інший намір обвинуваченого за допомогою не-прямих доказів, попри те, що обвинувачений цілком правдоподібно заперечує цей намір. У такому разі обвинувач може періодично нагадувати присяжним, що «вчинки красномовніші за слова».Аби тема спрацювала, вона повинна бути зафіксована в сильному доказі, такому, як бездоганне свідчення чи документ . Якщо доказ, на якому вона грунтується, слабкий, тема від цього відповідно постраждає. Наприклад, стереотип «лише грішний рятується втечею» не спрацює, якщо є сумнів у тому, що сторона справді намагалася втекти. Більше того, тема має бути такою, щоб присяжні могли легко визначити її. Наприклад, малоймовірно, що судовий адвокат, який використав пригоди чи цитати з відомих спортивних видань для чоловіків, зможе вплинути на присяжних-жінок. Зрештою, судовий адвокат повинен завжди перевіряти теорію своєї справи, аби переконатися, що її годі перекрутити й застосувати проти нього самого.
Інші поради щодо створення теми див. у згаданій раніше книзі Steven Lubet. Modern Trial Advocacy: Analysis and Practice.
106 ' " Розділ Ш
При будуванні теми адвокати використовують аналогії, іноді викладаючи їх у формі «персональних анекдотів», які можуть легко визначити присяжні. Наприклад, обвинувач, бажаючи, щоб присяжні зважили на кілька непрямих доказів причетності обвинуваченого до злочину, може обіграти варіант історії «про діжку цукру»: Ми росли у бідній родині на Півдні. В нас було дуже мало грошей, але так думали не всі, бо раз на тиждень, після вечері в суботу, мама давала мені й братові по ложці цукру з великої діжки, де вона зберігала його.
Цей цукор був таким смачним! Але іноді нам так кортіло поласувати ним ще до суботи, що ми прокрадалися до кухні і їли його. І щоразу, незважаючи на те, що ми прокрадалися туди опівночі, коли мама спала або виходила з будинку, вона завжди про це дізнавалася й лупцювала нас. Ми навіть почали вважати, що вона вміє читати наші думки! Але пізніше, подорослішавши, ми з'ясували причину: беручи цукор, ми щоразу розсипали кілька кристаликів на підлогу, незважаючи на обережність. Оскільки в мами підлога була дуже чистою, вона бачила ці кристалики і знала, що ми побували там, куди нас не запрошували. Так і обвинувачений думає, що був обережним, приховуючи свій злочин, але й він розсипав кілька кристаликів цукру. Як тоді моїй мамі, так нам тепер ці маленькі кристалики можуть багато що розповісти.Тут юрист може згадати дрібні докази, залишені обвинуваченим, які пов'язують його з цим злочином б2.