б. Хибна уява про саму істину
Ось відповіді: у змагальній системі істина — поняття відносне; істина — це особлива категорія дійсності, якій досить важко дати наукове тлумачення. Попри всі балачки, що судові процеси мають бути спрямовані на з'ясування «об'єктивної істини», не слід забувати, що подію неможливо відтворити у суді.
Якщо вона вже відбулася і не існує її відеозапису, ми можемо покладатися лише на сприйняття події особами, котрі про неї розповідають так, як вона їм запам 'яталася. Внаслідок недосконалості органів чуттів, процесів запам'ятовування і здатності чітко висловлювати свою думку щодо істин, які стосуються певної події, стільки ж, як і свідків. Завдання полягає не в тому, щоб встановити істину, а в тому, щоб з'ясувати, чиє сприйняття події найдостовірніше. Якщо система сприяє змагальності версій, які по-різному віддзеркалюють подію, протягом усього судового процесу, аж до моменту винесення вердикту, то така система дає змогу якнайточніше відтворити дійсність. А пошуки істини не лише наївні, а й цілком неможливі. ПоборникиПравило 3.8 Кодексу професійної поведінки ABA та коментарі (ABA 1991). 115 Див. Marvin Frankel. Partisan Justice 10-20 (НШ & Wang 1980). В цій праці стисло, але гостро критикуються майже всі аспекти змагальної системи. Цікаво відзначити, що більшість критиків змагальної системи та інституту присяжних є суддями, добре обізнаними з усіма тонкощами судового процесу. Як зазначалося раніше, суддя Джером Френк (Jerome Frank) був найбільшим критиком судової системи. Див. Jerome Frank. Courts on Trial (Princeton 1949).
120 Розділ III
\
змагальної системи наголошують, що якраз вона максимально сприяє встановленню істини, бо під час розгляду кожної справи перевіряються щонайменше дві версії . Фактично, змагальна система займається пошуками істини — принаймні, так ми її уявляємо. Важко згадати випадок, коли б кожна із сторін не мала наміру віднайти і подати інформацію, від якої залежить винесення остаточного рішення. ¦
в. Розподіл повноважень у проголошенні істини
Отже, судовий процес передбачає змагальність кількох версій події, що претендують на істинність, тому необхідно з'ясувати, хто ж уповноважений встановлювати і проголошувати істину. Оскільки істину важко визначити, завжди виникає серйозна загроза того, що один з учасників судового процесу — держава — зазіхатиме на право встановлювати й проголошувати істину. Посилаючись на конституційний поділ влади, поборники змагальної системи вважають, що було б найдоцільніше розподілити відповідальність за встановлення і проголошення істини між державою, сторонами і, в тих випадках, коли це можливо, присяжними. Тема недовіри до уряду в цьому відношенні досить типова для політичної історії Америки. На останок хочеться відзначити, що навіть у світовій історії XX ст. траплялися випадки, коли уряди через відсутність опозиційних сил тлумачили істину в жахливий спосіб.