А. Характеристика й логіка змагальної системи
Усі правові системи спрямовані на прийняття рішень — неупереджених і остаточних. Поборники змагальної системи вважають, що цього можна найкраще досягти: (1) якщо той, хто приймає рішення, займає нейтральну, неупереджену позицію і відповідальний лише за прийняття рішення у справі; (2) сторони самі розробляють і подають докази й аргументи, на яких грунтуватиметься рішення; (3) судова процедура концентрується головним чином на зіткненні протилежних доказів і аргументів, наданих сторонами; (4) сторони мають рівні можливості представляти й обговорювати свої справи з тим, хто приймає рішення.
1.
Той, хто приймає рішення, має бути неупередженимНайголовнішим з основних принципів змагальної системи є те, що вона вимагає чіткого розмежування між активною функцією — розслідуванням та збиранням доказів і пасивнішою — розглядом доказів та прийняттям рішення у справі. Крім того, теорія стверджує, що виконання першої з цих функцій обов'язково позначається на виконанні другої: той, хто приймає рішення і збирає докази, позбувається неупередженості через свою активну роль у розслідуванні справи.
Причина цієї проблеми, притаманної змагальній системі, за словами часто цитованого звіту Комітету американської асоціації адвокатів (American Bar Association — ABA), полягає у «природній людській звичці робити передчасні висновки на підставі ознайомлення з недостатньо вивченою проблемою» 3. Кожному із нас властиве природне прагнення впорядкувати ту хаотичну інформацію, яку ми чуємо. Тому тим, хто виносить рішення, дуже кортить — хоч інформація лиш накопичується — розробити теорію, яка б пояснювала, що ці докази означають. Небезпека таких попередіх теоретизувань полягає в тому, що ці теорії робляться незмінними, завершеними ще задовго до того, як вони мали б стати такими.
Передчасне будування теорії, яка б пояснювала, що означають ті чи інші докази, властиве й тим, хто, виконуючи пасивну функцію, приймає рішення.
Особливо в комбінації «слідчий — особа, яка приймає рішення» все не так просто, бо їм доводиться визначати, в якому напрямі піде розслідування фактів. Існують два аспекти цієї проблеми. По-перше, слідчий повинен брати участь у попередньому теоретизуванні. Не володіючи вже зібраною інформацією і висновками, що випливають з неї, йому важко буде зорієнтуватися в процесі слідства, які ставити запитання і в якому напрямі просуватися . По-друге, вплив попереднього теоретизування на особу, котра виносить рішення, також виявляється у тому, що вона кон-тролює, який доказ розслідуватиметься далі. Причетність будь-кого до висунення теорії породжує у нього підсвідоме прагнення добирати подальшу інформацію для підтвердження цієї теорії і уникати інформації, яка суперечить їй. Крім того, кожному з нас, із суддями включно, притаманне бажання бачити те, що ми хочемо чи сподіваємося побачити. У звіті Комітету ABA зазначається: «те, що починається якПрофесійна відповідальність: Report of the Joint Conference,44 A.B.A.J. 1159 (1958), цитується за Ion Fuller. The Forms and Limits of Adjudication, 92 Harv. L.Rev. 353, 382-85 (1978). Див. також Lon Fuller. The Adversary System (Розділ 3), Harold Berman. ed. Talks on American Law 43—44 (Vintage Books) (2d. ed. 1971). Більш детально теорія змагальності сторін у суді подається у працях Steven Landsman. Readings on Adversarial Justice: The American Approach to Adjudication (American Bar Association Section on Litigation) (West 1988); Monroe Freedman. Understanding Lawyers' Ethics 13—42 (Matthew Bender 1990); Bailey Kuklin & Jeffrey W.Stempel. Foundations of the Law: An Interdisciplinary Primer 103-129 (West 1994).
Як зазначає професор Дамаска (Damaska), «Ви не можете вирішити, що означають факти, якщо ви не вибрали, принаймні експериментально, критеріїв для прийняття рішень. Однак ви не зможете протягом тривалого часу правильно розуміти ці правові критерії безвідносно до фактичної ситуації справи». Mirjan Damaska. Presentation of Evidence and Factfinding Precision, 123 U.Pa. L.Rev. 1083, 1087 (1975).
86 Розділ III
попередній діагноз для спрямування слідства, має тенденцію швидко й непомітно
перетворюватися на незмінний висновок, бо все, шо підтверджує діагноз, великою
мірою впливає на свідомість, а те, що суперечить йому, сприймається із розсіяною
увагою . ...