Д. Форма і сутність прецедентного права
Після більш детального огляду законодавчих актів перейдемо до питання про прецедентне право. У цьому розділі ми торкнемося форми, якої звичайно набуває прецедентне право, і принципу stare decisis.
В наступному розділі ми обговоримо правову аргументацію процесу, характерного при застосуванні прецедентного права.1. Судові рішення та їх структура
Типи судових рішень. Найбільш важливі судові рішення — це рішення апеляційних судів. Апеляційний суд складається з багатьох суддів,— як правило, з трьох, п'ятьох, сімох або дев'ятьох суддів — і справи тут вирішуються більшістю голосів. Існує рішення суду, яке узагальнює думки та аргументацію більшості суддів 137. Воно записується і підписується особисто кожним суддею, членом цієї більшості . Коли рішення одностайне, одне чи два несхожих рішення можуть бути записані суддями, які погодилися з висновками більшості, але не згодні з наведеною аргументацією. Зрозуміло, що рішення більшості є найбільш важливим, проте досвідчений юрист ознайомиться також з подібними та протилежними рішеннями, щоб з'ясувати, на чому грунтується рішення більшості.
Постанова виносити рішення у справі на основі думки більшості звичайно приймається головним суддею чи суддею. Проекти рішень, запропоновані більшістю суддів, подібні або протилежні точки зору розповсюджуються серед членів суду. Під час розгляду питання, особа, що занотовує думки його учасників, часто робить це і щодо різноманітних припущень суддів — членів більшості, і щодо відповідей на критику з боку суддів, які дотримуються відмінних або протилежних точок зору. Іноді виникає необхідність вдатися до компромісу, щоб урахувати всі точки зору більшості. Це примушує записувача рішень включати ідеї, які не є його власними, що інколи приводить до винесення не зовсім логічного рішення. Коли більшість суддів приходить до певного висновку у справі, але не всі з них погоджуються з аргументацією цього рішення, жодна з точок зору не буде підтримана більшістю.
У такому випадку, коли більшість суддів схиляється до точки зору, яка підтримує висновок у справі, ця точка зору називається «відносною більшістю голосів». Прецедентна цінність відносної більшості голосів точно не встановлена, але великою мірою вона залежить від того, як пізніше більшість цих самих суддів тлумачитиме її. У деяких випадках відносна більшість голосів тлумачилася як думка більшості суддів, в інших на цю більшість голосів звертали мало уваги або взагалі ігнорували.Структура судових рішень. Не існує визначеної структури рішення більшості суддів, проте, як правило, рішення у справі починається з підбиття підсумків розгляду справи та аналізу її процедурного стану, констатації фактів та юридичних аспектів справи; далі йде частина, де наводяться аргументи, на яких базується рішення, та саме рішення. Дискусія з приводу обгрунтування рішення звичайно включає детальне обговорення попередніх відповідних справ. Часто можна спостерігати діалог між прихильниками основної та несхожих або відмінних точок зору.
7 Загальну форму апеляційного рішення можна побачити у справі Hoffman v. Jones, надрукованій в додатку А.
Англійська традиція 1700-х pp., яка перейшла у спадщину до американських апеляційних судів, передбачає встановлення визначених рішень кожного судді, що дає читачеві змогу самостійно встановити, хто був у більшості, і якою була їхня аргументація. Ім'я Головного судді Верховного суду Сполучених Штатів Джона Маршалла (John Marshall), який служив у 1801—1836 pp., пов'язується з розходженням з практикою, типовою для Англії, та вимогою подавати єдину думку суду.
Методологія права 69
2. Прецедентний ефект судових рішень
Принцип stare decisis. Принцип stare decisis — це суть системи, за якою судові рішення становлять прецеденти для справ, що розглядатимуться пізніше. Точне значення принципу stare decisis найкраще виражено латинською фразою, з якої воно походить: «stare decisis et non quieta movere», що означає «триматися прецедентів і не порушувати вже встановленого».
Необхідність мати прецедентне право чи прецедентну правову систему пояснювалася по-різному . Можливо, найбільш типовим обгрунтуванням необхідності виносити вирок у справі згідно з прецедентними рішеннями є те, що Карл Ллевелін називав «цікавим, майже універсальним відчуттям справедливості, яке вимагає, щоб до всіх людей ставилися однаково в однакових ситуаціях» .
Принцип однакового тлумачення, у свою чергу, призводить до зменшення упередженості та запобігає відхиленню від норми, дає змогу сторонам ставитися з довірою до того, як система чинила у справах, схожих на їхню. Крім того, наступна прецедентна справа розглядається більш ефективно, адже вже немає потреби приводити всі аргументи «від початку до кінця». Поки існують різноманітні інтерпретації законодавчих актів, принципи системи прецедентів однаковою мірою стосуються як чинного законодавства, так і загального права.Судові рішення можуть грунтуватися на двох різновидах принципу stare decisis: принципі підкореності та принципі переконливості.
Принцип підкореності stare decisis. Принцип підкореності судових рішень означає, що суд повинен дотримуватися правила, встановленого в результаті розгляду попередньої справи. В єдиній судовій системі рішення вищого суду поширюються на всі нижчі суди. Так, рішення Верховного суду штату Флорида зобов'язує всі інші суди штату керуватися принципом підкореності. Це означає, що чим вищий суд, тим важливіші його рішення. Таку форму принципу підкореності часом називають «вертикальним» stare decisis. При подальшому розгляді справ раніше прийняті рішення суду будуть також обмежувати його наступні рішення, що інколи називають «горизонтальним» stare decisis. Однак у випадку, коли суд має справу зі своїми власними прецедентами, stare decisis є більш гнучким і суд може прийняти рішення про перегляд свого власного прецеденту 141.
Принцип переконливості stare decisis. Переконуючий ефект stare decisis означає, що суд може дотримуватися правила, встановленого раніше, якщо аргументація досить переконлива, проте це не обов'язково. Наприклад, рішення суду в одному штаті матиме переконуючий вплив лише на суди в інших штатах. Рішення Верховного суду штату Флорида може мати переконуючий ефект лише на суди Нью-Йорка. Тобто суд Нью-Йорка може вирішити дотримуватися правила, встановленого при розгляді справи у Верховному суді Флориди, коли аргументація останнього достатньо переконлива.
Вплив stare decisis на інтерпретацію законодавчих актів.
Факт, що stare decisis має абсолютний вплив на інтерпретацію законодавчих актів прецедентного права, часто заперечується . Серед аргументів, які при цьому наводяться на користь stare decisis, є легкість, з якою законодавець може помітити й виправити будь-який недолікДив. Karl N. Llewellyn. The Common Law Tradition 26 (Little, Brown 1960).
Див. також: Edgar Bodenheimer. Jurisprudence: The Philosophy and Method of the Law 425—430 (Harvard U. Press 1974).
Принципу stare decisis дотримуються більш точно в Англії, ніж у Сполучених Штатах. В 1966 р. найвищий суд Англії — Палата лордів — формально прийняв рішення про те, що він має право вільно змінювати свої ухвали у попередніх справах, залежно від потреби. 1 W.L.R. 1234(H.L. 1966) (Lord Gardner L.C.).
Див. Lawrence С. Marshall, Let Congress Do It: The Case for an Absolute Rule of Statutory Stare Decisis, 88 Mich. L. Rev. 177 (1989) (автор заперечує абсолютний вплив принципу stare decisis і припускає, що він, як показує практика, є «лише риторичним засобом»).
70 РоздіпІІ
законодавчого акта, а також те, що інтереси зумовлюють міру уточнень законодавчих актів. Однак така практика не характерна для Верховного суду 1 .
Вплив stare decisis на конституційні рішення. Законодавці мають можливість змінити як положення прецедентного загального права, так і положення преце-дентних інтерпретацій законодавчих актів. Проте законодавцям рідко вдається «скорегувати» конституційне прецедентне право, адже це можна зробити лише через прийняття поправок до Конституції. Тому Верховний суд дуже прискіпливо ставиться до винятків з принципу stare decisis та до перегляду конституційних доктрин, що може породжувати серйозні проблеми .