Б. Елементи злочину
Взагалі, щоб кримінальне правопорушення мало місце, потрібна наявність (1) неправомірної дії або упущення, (2) злочинного психічного стану, (3) у деяких випадках заподіяння шкоди.
Обов'язок доведення наявності кожного з цих компонентів «у межах прийнятних сумнівів» лежить на обвинуваченні18.1. Неправомірна дія
Природа вимоги неправомірної дії. Самі по собі погані думки не є достатньою підставою для кримінальної відповідальності. Замість цього має бути певна неправомірна або кримінальна дія (actus reus), що є фактичною фізичною дією, яка здійснена обвинуваченим, або упущення. Для того, щоб упущення склало дію, з
12 Див. МРС§ 1.04.
13 Див. розділ IX. . |* Див. Ст. І §§ 9, 10.
Див., напр., United States v. Bown, 381 U.S. 437 (1965) (федеральний акт, згідно з яким кримінальним правопорушенням для члена комуністичної партії вважалася робота чиновником з організації праці, був визнаний неконституційним).
16 Див. Calder v. Bull, З U.S. (З Dall.) 386 (1798) (перелічено види законів, що підпадають під
конституційну заборону проти ex post facto законів, і визнано, що закон штату Коннектікут щодо нового
судового розгляду заповіту до них не належить).
17 Див. Ross v. Oregon, 227 U.S. 150 (1913) (заборона ex post facto не стосується судочинного статуту
штату).
18 Див. розділ VIII.
458 Розділ XIV
боку обвинуваченого має бути певний обов'язок щодо її здійснення. Взагалі кажучи, не існує обов'язку допомагати іншій особі в небезпеці, навіть коли така допомога може бути надана без незручності. Нема обов'язку рятувати дитину, що тоне у ставку, або застерегти особу, що може впасти у відкритий люк . Обов'язок діяти взагалі існує тільки тоді, коли він передбачений особливим положенням, зафіксованим у контракті або статуті. Так, батьки мають природний обов'язок піклуватися про дитину і захищати її, одна доросла особа може добровільно турбуватися про іншу, своєю неправомірною дією особа може створити деяку небезпеку .
Вимога добровільності. Дія обвинуваченого має бути добровільною, щоб її можна було кваліфікувати як кримінальну .
Вимога добровільності базується на принципі, що кримінальна відповідальність стосується тільки такої поведінки, яку обвинувачений може контролювати 22. Але термін «добровільний» не цілком визначений. МРС не дає точного тлумачення, які дії розглядаються як добровільні, а наводить лише перелік дій, що не є добровільними: рефлекс чи судорога, тілесний рух під час непритомності або сну, поведінка під час гіпнозу та тілесний рух, що не є результатом усвідомленого чи звичного зусилля або наміру діючої особи .Ослаблення волі під дією наркотиків або алкоголю. Суди мають схильність виправдувати особу, базуючись на її ослабленій здатності самоконтролю внаслідок пристрасті до наркотиків або алкоголю. Багато хто стоїть на тому, що хоча особа може і не діяти добровільно, коли вона є наркоманом, вона все ж зробила добровільний вибір, вперше вирішивши вжити наркотики чи алкоголь, і цього достатньо для кримінальної відповідальності. У справі Робінсон проти Каліфорнії (Robinson v. California)2^ Верховний суд визнав неконституційним покарання обвинуваченого за його пристрасть до наркотиків. Він виходив з того, що пристрасть до наркотиків є хворобою, яку можна було набути і ненавмисно, і покарання ненавмисного вчинку може призвести до «жорстокого та незвичного покарання», що суперечить 8 поправці. Однак у справі Пауел проти Техасу (Powell v. Texas) Суд, як здається, змінив напрям своїх дій, коли затвердив засудження хронічного алкоголіка за пияцтво у громадському місці. Багатьма це було інтерпретовано таким чином, що обвинувачений може бути покараний за володіння чи використання речовин, до яких він мав пристрасть, навіть коли не може бути покараний за саму пристрасть .