ДОДАТОК А СПРАВА «ГОФМАН ПРОТИ ДЖОНС» (Верховний суд штату Флорида)

Філіп Френсіс Гофман (Philip Francis Hoffman) Молодший і

Pav-A-Way Corporation, штат Флорида,

позивачі,

проти

Хейзел Дж. Джонс (Hazel J. Jones) як розпорядниці майном покійного Вільяма Гаррісона Джонса (William Harrison Jones) Молодшого,

відповідачки.

№ 43443.

Верховний суд штату Флорида ¦....• .

Удова як фізична особа і як розпорядниця майном покійного чоловіка подала позови шодо смерті в результаті протиправних дій. Виїзна сесія окружного суду [округ Бревард, суддя Вільям Дж. Акрідж (William G. Akridge)] відхилила правило відносної недбалості, на якому наполягала позивачка, і винесла рішення на користь відповідачів. Позивачка подала апеляційну скаргу. Місцевий апеляційний суд (272 So.2d 529) анулював рішення окружного суду і ухвалив постанову щодо питання, чи може бути заміненим правило додаткової (контрибутивної) недбалості на правило відносної недбалості. У наказі про витребування справи Верховний суд [суддя Адкінс (Adkins)] прийняв правило відносної недбалості і визначив, коли це правило має застосовуватися на судовому та апеляційному рівнях' .

Справу повернуто до суду першої інстанції.

Суддя Робертс (Roberts) подав окрему думку та долучив її до справи^. ...

[4]

85 ЗАГАЛЬНЕ ПРАВО , .,....-

85к2 Джерела та сфери застосування. .".' .

85к8 к. Рішення судів Англії.

На. 1973.

Верховний суд має право замінити правило додаткової недбалості на правило відносної недбалості; зважаючи на той факт, що до 1809 p., тобто до моменту, коли англійський суд непрямо проголосив це правило, додаткова недбалість була скоріше питанням судової думки,

111 1 Всі виноски, позначені цифрою у дужках, зроблені автором цієї книги, щоб підкреслити особливість точки зору.

И 2 A.L.R.2d, «The American Law Reports» опублікував вибрані справи, що значно вплинули на розвиток права.

!31 Цей короткий виклад справи підготовлений видавцями збірника судових рішень.

'4' У західному варіанті Збірника судових рішень викладені тези всіх його основних пунктів та тверджень. Вони написані видавцями, а не судом. З огляду на брак місця нижче я навів тільки дві тези з тих, що містить оригінал. Тези зібрані у добірку, що її може переглянути юрист або суддя, щоб вирішити, яке судове рішення йому варто прочитати. Див. розділ II.

33*9-340

516 Додаток А

а не судового проголошення. Не можна сказати, що загальне право ясне і безсумнівне настільки, шоб це правило можна було зробити частиною статутного права Флориди згідно з нормою, яка існує в англійському загальному праві. F.S.A.Const. art.5, § 3(b)(3)...

[6]

272 НЕДБАЛІСТЬ

272 III Додаткова недбалість

272111(D) Відносна недбалість

272k97 k Характер і застосування правила в цілому. На. 1973.

У випадку недбалих дій позивач не може бути звільнений від компенсації через свою недбалість. Якщо з доказів видно, що і позивач, і відповідач винні у недбалості, яка певною мірою спричинила шкоду позивачеві, компенсація позивачеві повністю не анулюється, недбалість позивача і відповідача повинна бути відповідно розподілена так, щоб позивач отримав суму, пропорційну не його провині, а провині відповідача. ...

Една Л. Карузо (Edna L. Caruso) з Howell, Kirby, Montgomery, D'Aiuto, Dean& Hallowes, West Palm Beach, для позивачів.

Семмі Каччіаторі (Sammy Cacciatore) з Nance & Cacciatore, Мельбурн, для відповідача.

Е. Харпер Філд (Е. Harper Field) і Френк К. Аматі (Frank С. Amatea) з Keen, O'Kelley & Spitz, Таллахассі, як консультанти суду (amicus curiae), Fla. Defense Lawyers Ass'n'5'.

K. Грехем Керозерс (C. Graham Carothers) і K. Дю-Боуз Ослі (C. DuBose Ausley) з Ослі, Мак-Маллен, (McMullen), Мак-Гіх & Керозерс (McGehee & Carothers), Таллахассі, як консультанти суду, Fla.

Кеннет Л. Ріскамп (Kenneth L. Ryskamp) з Bolles, Goodwin, Ryskamp & Welcher, Майамі, як консультант суду, Fla. East Coast Railway Co.

Вільям Б. Кілліан (William В. Killian) з McCarthy, Steel, Hector & Davis, Майамі, як консультант суду, Fla. Power & Light Co.

Сем X. Манн (Sam H. Mann) Молодший і Джон Т. Аллен (John T. Allen) з Harrison, Greene, Mann, Davenport, Rowe & Stanon, Санкт-Петербург, як консультанти суду, Fla. Power Corp.

Реймонд Ерліх (Raymond Ehrlich) і Джеймс І. Кобб (James E. Cobb), Джексонвілль, як консультанти суду, American Mutual Ins. Alliance, American Ins. Asso. та National Asso. of Independent Insurers.

Томас У. Макелайлі (Thomas W. McAliley) з «Beckham & McAliley», Майамі, як консультант суду, United Transportation Union, Fla. Legislative Boards of Railroad Brotherhoods and The Fla. AFL-CIO.

Адкінс (Adkins), суддя.

Щодо цієї справи подано прохання про її витребування до вищого суду у зв'язку з підтвердженням місцевого апеляційного суду четвертого округу, про те, що його рішення [справа Джонс проти Гофмана (Jones v. Hoffman), 272 So.2d 529] містить запитання, яке викликає великий громадський інтерес. Див. Fla.Const., art. V, § 3(b)(3), F.S.A.'6'.

Запитання, підтверджене місцевим апеляційним судом, звучить так: «Чи може суд правило додаткової недбалості замінити правилом відносної недбалості?»' '.

Місцевий апеляційний суд ствердно відповів на це запитання і відхилив ведення справи судом першої інстанції згідно з прецедентом, запротокольованим цим судом у справі Залізнична компанія Луїсвілля та Нешвілля проти Ініестри {Louisville and Nashville Railroad Co. v. Yniestra), 21 Fla. 700 (1886). На цьому давньому процесі правило додаткової недбалості було визнано законом штату Флорида, і з того часу його одностайно додержувалися суди штату. Місцевий апеляційний суд спробував анулювати всі рішення цього суду щодо додаткової недбалості і запровадити відносну недбалість як більш точний критерій. Діючи таким чином, місцевий апеляційний суд перевищив свої повноваження.

Декілька записок у справі, зроблених amicus curiae або «друзями суду», були підшиті до справи адвокатами для перелічених організацій.

[б1 Наказ про витребування справи — це дискреційне розпорядження, що його вищий суд дає нижчому, вимагаючи передати йому матеріали справи, яку він може переглянути. Практика витребування справи на рівні Верховного суду США розглядалася у розділі V.

['1 Тема стягнення за недбалі дії розглядалася у розділі IX. Наведений у ньому матеріал може допомогти зрозуміти хід обговорення рішення суду.

Додаток А 517

Висловлюючи окрему думку, суддя Оуен (Owen), визнав доцільною позицію місцевого апеляційного суду. Він не погодився з контрольним прецедентом, запротокольованим у цьому суді: «Якщо суд може вносити таку зміну, то це повинен зробити Верховний суд або федеральний окружний апеляційний суд.... Рішення, прийняте більшістю голосів, тягне за собою скасування великої кількості попередніх рішень нашого Верховного суду, а така прерогатива нас не влаштовує.» Справа Джонс проти Гофмана {Jones v. Hoffman), 272 So.2d 529.

Інші апеляційні суди визнають зв'язок між їх повноваженнями і повноваженнями даного місцевого апеляційного суду. Гріффін проти штату (Griffin v. State), 202 So.2d 602 (Fla.App.lst, 1967); Робертс проти штату (Roberts v. State), 199 So.2d 340 (Fla.App.2d, 1967); Сполучені Штати проти штату (United States v. State), 179 So.2d 890 (Fla.App.3d, 1965). Якщо дозволити місцевому апеляційному суду скасувати його провідний прецедент, може виникнути хаос і невизначеність під час слухання справи. З моменту прийняття місцевим судом рішення апеляційний суд четвертого округу перебував у невизначеній ситуації і дуже затримав розгляд справи. І юристи, і судді чекали на наше рішення.

Ми зазначили, що одне лише засвідчення місцевого апеляційного суду про великий суспільний інтерес рішення цього місцевого суду не наділяє останній повноваженнями.

Якби жодна з сторін не подала прохання про витребування справи, ми не мали б повноважень відповідати на засвідчене запитання або переглядати дії місцевого суду.

Звичайно місцеві апеляційні суди мають право на пошук змін; вони можуть вільно засвідчувати запитання, що мають великий громадський інтерес для розгляду цим судом, і навіть викладати свої аргументи на користь змін.

Перш ніж відповісти на поставлене запитання, ми повинні також розглянути наші власні повноваження стосовно права замінювати правило контрибутивної недбалості на правило відносної недбалості. Припускалося, що подібна заміна у загальному праві Флориди повинна відноситися до компетенції законодавчого органу, а не судів. Ми не можемо з цим погодитися.

Правило, що додаткова недбалість повністю забороняє компенсацію, було створене судом і окремо прийняте в судовому порядку ще у справі Залізнична компанія Луїсвілля та Нешвілля проти Ініестри (Louisville and Nashville Railroad Co. v. Yniestra). Більшість вчених відносить походження цього правила до англійської справи Баттерфілд проти Форресте-ра (Butterfield v. Forrester) 11 East 60, 103 Eng.Rep. 926 (K.B.1809), хоча не менш ніж через тридцять років у справі Рейзін проти Мітчелла (Raisin v. Mitchell), 9 Car. & P. 613, 173 Eng.Rep. 979 (C.P. 1839), недбалість позивача не була визнана повною перешкодою для призначення відшкодування (Maloney, From Contributory to Comparative Negligence: A Needed Law Reform, 11 U.Fla.L.Rev.135,141-142 (1958)). Незважаючи на те, що поняття «додаткова недбалість» згадувалось у деяких попередніх справах, наше дослідження показало, що до 1809 р. (це стосується також і певного проміжку часу після цієї дати) не було чітко визначеного, зафіксованого у загальному праві правила, що додаткова недбалість була достатнім захистом від позову щодо недбалості. Більш імовірно, що загальне право стосовно цього питання відповідало англійському морському і цивільному праву, тобто збитки розподілялися пропорційно, якщо винними були і позивач, і відповідач. Див. вище Maloney. Велика кількість прецедентів указує на те, що попередні посилання на додаткову недбалість не мають на увазі таку недбалість позивача, яка відома нам, тобто відсутність належної обережності позивача, що сприяла заподіянню йому шкоди. Спочатку малася на увазі недбалість самого позивача, яка була прямою причиною заподіяння йому шкоди.

До вже згаданої справи Баттерфілд проти Форрестера не існувало чіткого проголошення правила додаткової недбалості. Рішення у цій справі 1809 р. містило лише приховане його визначення. Отже, у справі Баттерфшда недбалість позивача була скоріше предметом судової думки, ніж судового визначення. Тому й загальне право було не таким ясним і

' Верховний суд Флориди був очевидно дещо стурбований тим, що апеляційний суд зробив наступний крок і вирішив застосувати правило відносної недбалості, незважаючи на той факт, що Верховний суд остаточно погодився з такою позицією по суті справи. У такий спосіб виявляється традиційний зв'язок між вищими і нижчими судами. Проте спірні питання, які розглядаються нижчими апеляційними судами, можуть залишатися невирішеними роками через те, що вищий суд вважає за потрібне не вирішувати їх. Дії апеляційного суду Флориди є одним із способів вирішення питання.

518 Додаток А

безсумнівним, щоб зробити це правило частиною статутного права даного штату завдяки Fla. Stat. § 2.01, F.S.A.191.

У справі Дюваяь проти Томаса {Duval v. Thomas), 114 So.2d 791, 795 (Fla. 1959) суд проголосив: «Ми маємо дотримуватись загального права, тільки якщо воно є чітким». У цій самій справі також сказано: «Якщо існує вагомий сумнів щодо правильності загальноправової доктрини ... ми можемо, як вказано у справі Ріплі проти Івела {Ripley v. Ewell), 61 So.2d 420, користуватися «широкою свободою дій», беручи «до уваги зміни наших соціальних та економічних традицій і сучасні поняття права та судової влади».

Навіть коли сучасна правова заборона контрибутивної недбалості є частиною нашого загального права завдяки згаданому судовому рішенню, справа Дювапя засвідчує, що суд може змінювати правило, якщо це зумовлено великим суспільним резонансом. У багатьох випадках правила змінювалися такими самими судовими рішеннями, як і ті, що встановлювали доктрини «останнього шансу», «значної міри» тощо. Див. Negligence: Application of the Last Clear Chance Doctrine by Kenneth M. Myers, 8 Fla.Law.Rev. 336 (1955). Значною мірою правило було видозмінене із «статутного утворення» завдяки нашому прийняттю загального права (якщо воно було таким), на прецеденте право, завдяки різноманітним судовим хитромуд-ростям. У минулому ми вагались, але якщо це було виправдано, змінювали загальне право. Наприклад, справа Рендольф проти Рендольфа {Randolph v. Randolph), 146 Fla.491, 1 So.2d 480 (1941), змінила норму загального права, яка надавала батькові переважне право опіки над дитиною; справа Бенфілд проти Еддінгтона {Banfield v. Addington) 104 Fla. 661, 140 So. 893 (1932), усунула з загального права виняток для заміжньої жінки щодо причин позову.

У справі Уоллер проти Першої ощадно-трастової компанії {Waller v. First Savings & Trust Co.), 103 Fla. 1025, 138 So. 780 (1931), цей суд відмовився дотримуватися загальноправового принципу про те, що позов про ушкодження особи анулюється зі смертю правопорушника. Було заявлено: «Цей суд прямо визнав, що в особливих випадках певні правила, які були частиною старого загального права Англії, не стали частиною загального права Флориди, бо суперечать нашим традиціям, інститутам або очевидному змісту наших статутів стосовно інших питань» (р. 784).

Цей суд відступив від загального права у справі Харгроув проти міста Кокоа Біч {Hargrove v. Town of Cocoa Beach) 96 So.2d 130 (Fla. 1957), вирішивши, що муніципальна корпорація може бути визнана винною за правопорушення поліцейських згідно з положенням про вищестоящого відповідача. «Пошуки першоджерела цього правила приводять нас до англійської справи Рассел проти населення Девону {Russel v. Men of Devon), 2 T.R.667, 100 Eng.Rep.R. 359 (1788). «Припускаючи, що з правила про недоторканність було зроблено виняток у справі населення Девону, з чим погодилося багато істориків права, необхідно зазначити, що дану справу було вирішено у 1788 p., майже через 12 років після проголошення нашої Декларації про незалежність. Беручи це до уваги, ми дотримуємося власної думки, що суди мають діяти згідно з вимогами правосуддя. Ми не бачимо необхідності наполягати на акті законодавчої влади щодо питання, яке порушили самі суди» (р. 132). Під час розгляду справи Гейтс проти Фоулі {Gates v. Foley), 247 So.2d 40 (Fla. 1971), було встановлено право на відшкодування дружині за втрачене подружнє життя в результаті завдання шкоди її чоловікові. Це рішення бере свій початок від справи Ріплі проти Івела {Ripley v. Ewell), 61 So.2d 420 (Fla.1952). Воно анулювало загальноправовий принцип: «Можна довести, що будь-яка зміна в цьому правилі має робитися законодавчим органом. Не потрібно перераховувати повноваження, щоб показати, що цей суд не забарився скасувати необгрунтований прецедент у галузі цивільних правопорушень. Акт законодавчої влади, звичайно, може бути прийнятим, але ми відмовляємося від власних прав у випадку особливої невідповідності закону, коли не погоджуємося переглянути старе і незадовільне правило, встановлене судом». 247 So.2d 40, р.43.

Всі норми загального права сформульовані так, щоб їх можна було застосовувати і в нових умовах, при виникненні нових обставин. А вони у сучасному суспільстві виникають досить часто. Це стосується сфери торгівлі, ділових зв'язків та ін. Одна з найбільш важких суспільних проблем, з якою ми стикаємося сьогодні, це проблема нещасних випадків, пов'язаних з автотранспортом: основна маса цивільних правопорушень і відповідно судових процесів

' ' Згаданий статут є статутом «прийняття», який офіційно приймає загальне право Англії як закон штату Флорида від 4 липня 1776 р. Це пояснює, чому декілька останніх абзаців присвячено точному визначенню, коли додаткова недбалість увійшла до англійського загального права. Статут Флориди цитується нижче в окремій думці. Згідно з останньою концепція додаткової недбалості з'явилася в англійському праві набагато раніше, і, таким чином, рішення про її зміну має приймати законодавчий орган, а не суди. Див. нижче.

Додаток А 519

виникає саме через автомобіль. Наше суспільство повинно робити все, щоб запобігти нещасним випадкам. І насамперед необхідно передбачити компенсацію їх жертвам. Законодавчий орган штату Флорида досяг великого прогресу у творенні законодавства, спрямованого на запобігання нещасним випадкам. Звичайно, запобігання нещасним випадкам більше задовольняє суспільство. Але існує і проблема компенсацій для жертв. Тому потрібні чіткі правила забезпечення законної і відповідної компенсації жертвам нещасних випадків, які мають обгрунтовану причину для позову.

Сучасним умовам мають відповідати і сучасні стандарти. Останні повинні бути практичними і добре продуманими для досягнення справедливого рішення у спорі між сторонами, що беруть участь у судовому процесі. Правило додаткової недбалості як повну правову заборону відшкодування було піднесено до рангу закону суддями. У свій час такий підхід був цілком виправданим. Однак сьогодні майже всі вважають незаконним і несправедливим повністю переносити збитки від нещасного випадку на одну з сторін, чия недбала поведінка разом з недбалістю другої сторони їх спричинили. Якщо недбалість має залишатися критерієм вини, то правило додаткової недбалості (рівний розподіл втрат між тими, чия недбалість спричинила подію) більш узгоджується з виною, що грунтується на такій недбалості.

Тому ми вважаємо, що дійсно маємо право і повноваження переглянути нашу позицію стосовно правила додаткової недбалості, і, з огляду на нинішні «суспільні та економічні звичаї» та сучасне «розуміння права і правосуддя», змінити раніше прийняте правило.

У використанні правил додаткової недбалості і відносної недбалості є деяка мішанина. Обидва вони визнають, що недбалість позивача може зіграти роль при визначенні завданої йому шкоди і водночас збитки, які належить йому відшкодувати, можуть бути відповідно зменшені. Правило додаткової недбалості, як ми вже говорили, повністю забороняє відшкодування, тоді як правило відносної недбалості передбачає, що позивач не отримає компенсації тільки за ту частину збитків, за яку він сам відповідає.

На необхідності скасування правила додаткової недбалості наполягало багато американських вчених у галузі цивільного права. Воно було скасоване у загальному праві багатьох країн світу, включаючи Англію — країну її походження — та канадські провінції. Правило ж відносної недбалості в тій чи іншій формі діє зараз в Австрії, Франції, Німеччині, Португалії, Швейцарії, Італії, Китаї, Японії, Ірані, Польщі, Росії, Таїланді та Туреччині (Maloney р.154). За нашими дослідженнями нині це правило прийняли вже шістнадцять штатів США.

Однією з причин відхилення правила додаткової недбалості є те, що первинне обгрунтування повного звільнення від відповідальності перестало бути чинним. Зазвичай вважається, що історично додаткова недбалість була прийнята, «щоб захищати розвиток промисловості, особливо перевезень». (Institute of Judicial Administration, Comparative Negligence — 1954 Supplement). Проте в сучасних економічних і суспільних умовах перевага надається фізичній особі, а не промисловості.

Ми вважаємо, що жодне з міркувань про відхилення будь-якої компенсації позивачеві, який певною мірою винний у своїх збитках, у наш час необгрунтоване. Можливо, кращим аргументом на користь заміни додаткової недбалості відносною є те, що остання більш справедливо визначає вину і більш справедливо, з точки зору суспільства, розподіляє втрати. А несправедливість тут очевидна. Адже позивач зазнав збитків у результаті нещасного випадку, за який він лише частково відповідальний, але відшкодування він позбавляється повністю. Правило додаткової недбалості суворе, воно або перекладає тягар втрат, за які несуть відповідальність обидві сторони, на одну з них, або передає в руки долі право визначати, яку з сторін і за що буде покарано. Коли нещасний випадок трапився внаслідок недбалості більш ніж однієї особи, кожна з них має відшкодувати іншій стороні ту частину збитків, за яку вона відповідає.

Намагаючись зробити правило додаткової недбалості менш суворим, фахівці цивільного права розробили інші правила, а саме: «грубої, навмисної та злочинної» недбалості, «останнього шансу» та «застосування у певних випадках абсолютної вини». Захисники правила додаткової недбалості доводять, що воно на практиці не таке жорстоке, як у теорії. А справа в тому, що присяжні звичайно не дотримуються інструкцій судді, який намагається вжити жорстких заходів стосовно тієї сторони, яка несе збитки. Ми погоджуємося з Діном Мелоні (Dean Maloney), що правова норма, яка до такої міри суперечить усталеним поняттям суспільства, що звичайні люди (не юристи) майже завжди відмовляються застосовувати її, навіть якщо суддя офіційно накаже їм це робити, в основі своїй неправильна. «Не можна не звертати уваги на неповагу до закону, викликану тим, що він змушує наших громадян свідомо його порушувати; юристи, які як судові службовці

520 Додаток А

присяглися підтримувати закон, не повинні захищати сучасну систему, доводячи, що вона працює, бо присяжні мають право не дотримуватися цього самого закону». 11 U.Fla. L.Rev. 135 рр. 151-152 (1958)[10).

У справі Коннолі проти Стіклі {Connolly v. Steaklay), 197 So.2d 524, 537 (Fla. 1967), суддя О'Коннел (O'Connell) зазначив, що додаткова недбалість є «примітивним засобом досягнення правосуддя між сторонами, які обидві винні». Навіть головний суддя Мак-Уортер (McWhorter), виносячи рішення, відповідно до якого додаткова недбалість визнавалася за-коном цього штату, назвав її «незаконною і несправедливою». Залізнична компанія Луїсвілля та Нешвілля проти Ініестри {Louisville and Nashville Railroad Co. v. Yniestra) 21 Fla. p. 738.

Через 87 років після цього рішення ми змушені визнати, що все ще дотримуємося правової норми, яка тривалий час визнається несправедливою. У 1887 р. законодавчий орган прийняв статут, що грунтується на принципі відносної недбалості стосовно нещасних випадків на залізниці. Ми визнали цей статут неконституційним тому, що він має обмежену, а не загальну сферу застосування. Залізнична компанія Південної Джорджіїта Флориди проти компанії з розливу безалкогольних напоїв СЕВЕН-АП {Georgia Southern & Florida Railway Co. v. Seven-Up Bottling Co., 175 So.2d 39 (Fla. 1965)). Наш законодавчий орган знову порушив це питання у 1943 p., коли статут про загальне застосування затвердили обидві палати. Губернатор наклав вето на цей законопроект, а законодавчий орган це вето не подолав (Senate Journal, Regular Session, 1943, p. 716—717). Таким чином, одна людина не дозволила, щоб у цьому штаті нині діяла набагато справедливіша система відшкодувань за ушкодження особи внаслідок недбалості і завдані матеріальні збитки. З моменту відхилення законопроекту законодавчий орган мало що зробив для скасування жорсткого і несправедливого правила додаткової недбалості. Напевно він вважав це справою судової влади.

Оскільки ми визнали дану проблему судовою, то вважаємо, що настав час для суду приєднатися до, так би мовити, загального руху за прийняття правила відносної недбалості. Найпершою функцією суду є нагляд за тим, щоб правові конфлікти розв'язувалися справедливо. В галузі цивільних правопорушень найбільш справедливим результатом, якого може досягти суд, є правильне співвідношення вини і недбалості. Правило відносної недбалості дає змогу досягти кращого результату, ніж правило додаткової недбалості. Тому наш обов'язок взяти на озброєння краще з них.

Отже, тепер ми визнаємо, що у позові щодо недбалості позивачеві не можна відмовляти у відшкодуванні через його додаткову недбалість.

Якщо існує доказ того, що і позивач, і відповідач виявили певну недбалість, яка завдала збитків позивачеві, відшкодування позивачеві повністю анулюється. У такому випадку присяжні призначають позивачеві суму грошової компенсації залежно від обсягу збитків, спричинених недбалістю відповідача. Іншими словами, присяжні спочатку повинні пропорційно розподілити недбалість позивача і недбалість відповідача, а потім визначити належну позивачеві суму компенсації з урахуванням його недбалості і недбалості відповідача. Див. Florida Cent. & P. R.. Co. v. Foxworth, 41 Fla. 1, 25 So. 338, 79 Am.St.Rep. 149 (1899).

Це правило не надає особі права на відшкодування збитків у разі, коли докази свідчать, що відповідач, хоч і виявляв належну обережність, не міг запобігти збиткам, або коли недбалість відповідача не є законною підставою для скарги позивача. Позивач не отримує компенсації за втрати або ушкодження, спричинені недбалістю іншого, тільки в тому випадку, якщо виключною законною підставою для збитків є недбалість позивача і певної особи чи осіб-невідповідачів.

Якщо винні і позивач, і відповідач, перший може отримати компенсацію, але її сума становитиме лише ту частину усіх збитків позивача, яку займає недбалість відповідача у загальній недбалості і позивача, і відповідача. Наприклад, якщо встановлено, що недбалість позивача дорівнює недбалості відповідача, сума відшкодування позивачеві має бути зменшена наполовину від тієї, яку б позивач отримав за інших обставин. Правило «останнього шансу», звичайно, не буде застосовуватись у таких випадках. Див. Мартін проти Сассмена (Martin v. Sussman), 82 So. 2d 597 (Fla. 1955).

Ми не будемо тут аналізувати всі можливі різновиди відносної недбалості, прийняті в інших юрисдикціях. Судова практика містить численні коментарі та трактати, що охоплюють майже всі можливі видозміни основного правила. На нашу думку, відносна недбалість у

' Це показує, як присяжні, покликані тільки вирішувати питання і дотримуватись інструкцій судді щодо права, можуть справляти вплив на форми закону. Розподіл роботи між суддею та присяжними і питання щодо прав присяжних судити закон розглядаються у розділі III. Це одна із сфер, у якій узгоджені дії присяжних, спрямовані на «підкорення» закону, змінюють його.

Додаток А ' 521

чистому вигляді — найбільш справедливий метод розподілу збитків у позовах щодо недбалості.

У ситуації, де недбалість позивача, так само, як і недбалість відповідача, є спірними, як правило, подається зустрічний позов. Щодо позивача зустрічного позову (так само, як і щодо позивача основного позову), певною мірою винного у скоєному, може бути винесено рішення присяжних, згідно з яким йому будуть приписані збитки, пропорційні його недбалості. Може бути винесено два рішення: одне — для основного позивача, друге — для позивача зустрічного позову. Це узгоджується з давно визнаним принципом судового зарахування. Причому суд несе відповідальність за те, щоб винесене рішення відображало справжні наміри присяжних.

Не часто трапляються випадки, коли прямим результатом двох таких позовів стає рішення, згідно з яким більш відповідальна за нещасний випадок сторона отримує більшу суму відшкодування, ніж сторона, яка несе меншу відповідальність. На перший погляд це здається несправедливим. Проте, припустимо, що позивач на 80 відсотків винуватий за ка-тастрофу і несе збитки на 20 тис. доларів, а відповідач, винуватий на 20 відсотків, на щастя, збитків не зазнав. Вина відповідача у такому випадку повинна залежати не від тих збитків, яких він зазнав, а від тих, які спричинив. Якщо присяжні визнають, що відповідач проявив недбалість, і ця недбалість порівняно з недбалістю позивача на 20 відсотків спричинила не-щасний випадок, тоді він має сплатити 20 відсотків загальних збитків, незважаючи на те, що сам збитків не зазнав.

Позивачі, різні консультанти суду, які подали короткі записки у цій справі, порушили багато питань, пов'язаних з нашим рішенням про прийняття правила відносної недбалості, а саме: про вплив такого рішення на поняття «прийняття на себе ризику» і про неможливість «відшкодування частки відповідальності» співделінквентами. Однак ми відмовилися розглянути всі ці питання з двох причин. По-перше, ми вже маємо сукупність норм прецедентного права цього штату стосовно відносної недбалості згідно з нашим попереднім статутом щодо залізниць. Більша частина цих норм може застосовуватися, виходячи з правила відносної недбалості, яку ми зараз приймаємо. По-друге, цей суд не має права вирішувати ще не підготовлені питання без власне предмета обговорення та спору і прив'язуючись до якоїсь фактичної ситуації' '.

На наше переконання судді першої інстанції цього штату здатні належним чином вирішити будь-яку проблему, що може виникнути внаслідок зміни правила додаткової недбалості. Багато що стає очевидним з огляду на наміри, задля яких ми приймаємо вищезазначене правило: (1) надати присяжним можливість пропорційно розподіляти вину між сторонами, чия недбалість стала причиною будь-яких втрат чи ушкоджень, так, як вони вважають за доцільне; (2) розподіляти загальну суму збитків від втрат чи ушкоджень пропорційно вині кожної з сторін.

Щоб це реалізувати, суд має повноваження вимагати від присяжних винесення спеціальних вердиктів і такого рішення, яке найбільш точно відобразило б їх наміри'12'.

Ми розуміємо, що це рішення вплине на тисячі незакінчених справ про недбалість. Фактично перспектива загального обурення учасників незакінчених процесів завжди вважалася стримуючим чинником для прийняття правила відносної недбалості. Див. Annotation, The Doctrine of Comparative Negligence, 32 ALR 3d 463, p.487. Ми вважаємо, що судді цього штату здатні використовувати правило відносної недбалості без наших інструкцій. Проблеми, що виникатимуть, мають вирішуватися практично на рівні суду, а не шляхом теоретичних суперечок, апеляцій. Суддям надається широка свобода дій для прийняття такої процедури, яка сприяла б реалізації задуманого.

Застосовування правила відносної недбалості судом також становить проблему. Замішання, спричинене передчасним прийняттям місцевим апеляційним судом цього правила, ще більше посилилось тому, що частина суддів, покладаючись на судове рішення, застосовували правило при проведенні багатьох судових процесів. Інші судді вели справи, виходячи з правила додаткової недбалості.

Суд відмовляється від проголошення будь-якого нормативного акта, крім того, який є обов'язковим при вирішенні конкретної справи, і пояснює це традиціями процесуальної системи — нестачею достатніх стимулів для сторін сперечатися з питання, яке прямо їх не стосується. Див. розділ III, де йдеться про значне розходження сторін у поглядах.

t12l Спеціальним називається такий вердикт, який вимагає від присяжних свого обгрунту-ван-ня шляхом встановлення кожного факту справи окремо, а не винесення загального вердикту. Див. розділ III.

522 Додаток А

Ми вважаємо, що місцевий апеляційний суд не має права скасовувати рішення Верховного суду штату Флорида. У разі конфлікту між рішеннями місцевого апеляційного суду й Верховного суду, превалюватиме останнє, поки воно не буде скасовано наступним рішенням цього ж суду.

За таких обставин, на нашу думку, це рішення:

застосовується до справ, при розгляді яких використовується правило відносної не

дбалості;

застосовується до справ, які вже порушені, але щодо яких ще не розпочався процес;

не застосовується до справ, щодо яких уже розпочався процес або вже винесено

вердикт чи рішення, хоча на певному етапі процесу було належним чином і слушно

використано правило відносної недбалості;

4)застосовується до справ, які перебувають в апеляційному судочинстві, й щодо яких застосування правила відносної недбалості було слушним і стало причиною апеляційного перегляду;

5) може застосовуватися до всіх справ, порушених після того, як згадане рішення стане остаточним' .

Через те, що на поставлене запитання дано вичерпну відповідь, справа повертається до місцевого апеляційного суду для подальшої передачі до окружного суду для нового процесу.

Для того, щоб прийняти рішення у цій справі досить швидко, воно набуває чинності негайно і перегляду не підлягає.

Так ухвалено.

Карлтон (Carlton), головний суддя, та Ервін (Ervin), Бойд (Boyd), Мак-Кейн (McCain), Деклі (Dekle), судді, згодні.

Робертс (Roberts), суддя, висловлює окрему думку.

Робертс (Roberts), суддя, незгодний.

Я не погоджуюся з точкою зору більшості у цій справі. Перш за все мене цікавить, чи має цей суд повноваження скасовувати або змінювати чинне правило додаткової недбалості шляхом судової постанови.

Конституція штату Флорида (стаття її, розділ III) розподіляє суверенні права цього штату на три конституційні гілки: законодавчу, судову та виконавчу. Наша Конституція забороняє особі, яка представляє одну гілку влади, виконувати повноваження будь-якої іншої, якщо це спеціально не передбачено. Цей суд старанно підтримував принцип розподілу повноважень, що відображений як у конституціях штатів, так і в федеральній Конституції, згідно з якою судова влада не має повноважень творити статутне право. State ex rel. Hanbury v. Тип-nicliffe, 98 На. 731, 124 So. 279 (1929); Карлтон проти Метьюса (Carlton v. Matthews), 103 Fla. 301, 137 So. 815 (1931); Штат проти Херндона (State v. Herndori), 158 Fla. 115, 27 So.2d 833 (1946); Хенкок проти Комісії для перевірки циркулярів Муніципальної ради селища Чарлетт (Hancock v. Board of Public Instruction of Charlotte County), 158 So.2d 519 (Fla. 1963); Холлі проти Адамса (Holley v. Adams), 238 So.2d 401 (Fla. 1970); Штат проти Барквета (State v. Barquei), 262So.2d431 (Fla.1972).

Ще у справі Пондер проти Грехема (Ponder v. Graham), 4 Fla. 23, 25 (1851), цей суд категорично заявив: "Основним принципом для кожного вільного і законного уряду є те, що всі його координаційні відділи завжди залишаються окремими і різними. Жоден з політичних принципів не визнаний більш повно, ніж цей. Його необхідність була визнана тими, хто створював нашу виконавчу владу. Це досить вагоме досягнення, щоб від нього відмовлятися, і надто священне, щоб його змінювати. Всі інші політичні принципи залежать від цього принципу — для них він є тим, що дає нашій системі енергію, життєві сили та стабільність. Монтеск'є (Montesquie) говорить, що не може бути свободи там, де судові повноваження не відокремлені від законодавчих. 1 Spirit of Laws, p. 181. Медісон (Madison) заявляє, що «ці відділи повинні завжди лишатися окремими і різними, не існує іншої такої політичної істини, яка була б встановлена владою або більш освіченими захисниками свободи і мала більшу цінність». Federalist, 270. Постійно пам'ятаючи чинне правило, ми заявляємо, що зміна статутного права не може здійснюватися судом, бо це — функція законодавчого органу. Кеннеді проти міста Дейтон Біч (Kennedy v. City Daytona Beach), 132 Fla. 675, 182 So. 228 (1938). Цей суд також підтвердив принцип, що положення загального права (якщо його не скасовує законодавчий акт чи положення Конституції) має в цьому штаті повну силу. Див. справи Брайан проти Лендіса (Bryan v. Landis), 106 Fla. 19, 142 So. 650 (1932); Уілсон проти Ренфроу (Wilson

' J 3 огляду на величезні зміни у праві, зумовлені цим рішенням, суд вирішує надати останньому лише часткову зворотну силу.

Додаток A J 523

v. Renfroe), 91 So.2d 857 (Fla.1957); Брукс проти міста Вест Майамі (Brooks V. City of West Miami), 246 So.2d 115 (Fla.App.l971)[1<1.

Статутним правом цього штату є «загальне і статутне право Англії, що має загальний, а не місцевий характер. З 4 липня 1776 р. воно проголошено чинним у цьому штаті за умови, що його положення не суперечать Конституції і законам Сполучених Штатів Америки, а також актам законодавчого органу штату». Florida Statutes, Section 2.01, F.S.A.

Правило додаткової недбалості як частина загального права Англії увійшло до загального права цього штату згідно з Florida Statutes, Section 2.01, F.S.A. Воно захищене від прагнення цього суду замінити його на правило відносної недбалості, бо не суперечить Конституції і за-конам Сполучених Штатів Америки, конституції цього штату, актам його законодавчого органу. Ріплі проти Івела (Ripley v. Ewell), 61 So.2d420 (Fla.1952); Дюваль проти Томаса (Duval v. Thomas), 114 So.2d 791 (Fla.1959). Більше того, суди зобов'язані згідно з правилом про рішення суду штату дотримуватися загального права, проголошеного у попередніх судових рішеннях. Лейн проти компанії Трибуна (Layne v. Tribune Co.), 108 Fla.177, 146 So. 234 (1933).

Нині перед цим судом постало питання, чи може він правило додаткової недбалості замінити правилом відносної недбалості. Суд першої інстанції діяв згідно з прецедентом, запротокольованим ним у справі Залізнична компанія Луїсвілля та Нешвілля проти Ініестри (Louisville and Nashville v. Yniestra), 21 Fla. 700 (1886). Цей суд визнав додаткову недбалість і визначив її як «безсумнівний закон» 21 Fla. 700, p. 737. Ми заявили: «Якщо містер Ініестра (Yniestra) сам виявив недбалість, і ця недбалість була безпосередньою причиною його смерті, закон називає це додатковою недбалістю, і позивач не може отримати відшкодування».

Хоча справа Баттерфілд проти Форрестера (Butterfield v. Forrester), 11 East 60, 103 Eng.Rep. 926 (K.B.1809), вважається провідною в галузі додаткової недбалості, остання не була вперше проголошена під час її розгляду. Лорд Елленборо (Ellenborough) при розгляді згаданої вище справи зазначав: «Якщо одна з осіб виявляє недбалість, друга обов'язково виявить звичайну обережність. Для підтвердження цього позову повинні узгоджуватися дві речі: створення відповідачем перешкоди на дорозі і небажання з боку позивача виявити звичайну обережність, щоб уникнути її». 11 East 60, 61.

Короткі нотатки судді Бейлі (Вауіеу) і лорда Елленборо (Ellenborough) щодо справи були ще одним підтвердженням загальноправової додаткової недбалості. Якби з цієї справи було започатковане правило додаткової недбалості, то воно, очевидно, не стало б частиною статутного права штату у Florida Statutes, Section 2.01, F.S.A.

Слід звернути увагу і на коментар Уекса С. Мелона (Wex S. Malone) у «The Formative Era of Contributory Negligence», 41 Illinois Law Review, 151: «Короткі нотатки Бейлі (Вауіеу) ілорда Елленборо (Ellenborough) щодо справи Баттерфілд проти Форрестера (Butterfield v. Forrester) (1809) не створюють враження, що ці судді вважали себе торуючими нові шляхи до закону»^15'.

Правило додаткової недбалості як частина загального права було запроваджене набагато раніше. У справі Бейлі проти Меррела (Bayly v. Merrell), Cro.Jac. 386, 79 Eng.Rep. 331 (1606), суд пояснює: «Маючи сумнів, він не зобов'язаний вірити словам іншого; сам виявивши недбалість, він не має права судового захисту». Cro.Jac. 386, p. 387, 79 Eng.Rep. 331.

У 1882 p. Чарльз Біч (Charles Beach) у книзі про додаткову недбалість простежив її виникнення. Він зазначив: «Наш англо-американський закон про недбалість, який включає в себе правило додаткової недбалості, дійшов до нас з цивільного права Римської імперії. Він є частиною того великого внеску, який зробила класична і схоластична юриспруденція у загальне право». Beach on Contributory Negligence, § 1, p.l (1882). Див. також Beach on Contributory Negligence, 2d ED., § 1, p.l (1892); Beach on Contributory Negligence, 3d ED., Crawford §1, p.l (1899).

Головний суддя Мак-Уортер (Me Whorter), висловлюючи особисте незадоволення дією правила додаткової недбалості, у вищезгаданій справі Залізнична компанія Луїсвілля та Нешвілля проти Ініестри все-таки визнав, що цей суд не може змінювати загальноправове правило додаткової недбалості. Він заявив: «Закон, принаймні в тих справах, які стосую-ться людського життя, звичайно потребує перегляду законодавчим органом» 21 Fla. 700, p. 738.

Суддя, який не погоджується, апелює до права судів Флориди створювати загальне право. Така точка зору грунтується на передбаченому конституцією штату принципі розподілу влади. Див. розділ І. І15' Суддя, який заявляє окрему думку, спирається на науковий коментар, спрямований на підтримку його позиції.

524 Додаток А

Завдяки Florida Statutes, Section 2.01, F.S.A. правило додаткової недбалості зберігає чинність і може бути змінене або замінене лише законодавчою владою. Втручання судової влади в цей процес є очевидним захопленням законодавчої влади.

Справа Об'єднана санітарна компанія проти Шілдза (Co-Operative Sanitary Baking Co. v. Shields), 71 Fla. 110, 70 So. 934 (1916) містила позов щодо особистих ушкоджень. Позивач вимагав покриття збитків за ушкодження, зумовлені недбалістю самого позивача. В цій справі суд постановив, що згідно з загальним правом позивач не може отримати компенсацію за ушкодження, одержані через недбалість іншого, якщо він теж безпосередньо відповідальний за ці ушкодження, тому шо не існує пропорційного розподілу наслідків взаємної недбалості. Див. також Німецько-американська компанія по заготівлі лісу проти Ханни {German-American Lumber Co. v. Hannah), 60 Fla. 76, 53 So. 516, 30 L.R.A. (N.S.) 882. У справі Шілдза суд дав пояснення: «Єдина поправка до цього загальноправового принципу, яку законодавчий орган штату вважає за доцільне зробити, стосується ушкоджень, заподіяних залізничними організаціями. Якщо виникне потреба й далі змінювати цей загальноправовий принцип, то це має робити законодавчий орган. Такі питання не належать до компетенції судів.

Можна також звернутися до справ Компанія Коронет Фосфейт проти Джексона (Coronet Phosphate Co. v. Jackson), 65 Fla. 170, 61 So. 318 та Компанія з обробки лісоматеріалів Вокула проти Джексона (Wauchula Manufacturing & Timber Co. v. Jackson), 70 Fla. 596, 70 So. 599, які були вирішені тут останнім часом, і в яких ми дотримувалися принципів, проголошених у справі Німецько-американська компанія по заготівлі лісу проти Ханни (German-American Lumber Co. v. Hannah). Якщо доказ, наведений у даній справі, встановлює той факт, що власна недбалість позивача частково була безпосередньою причиною отриманих ним ушкоджень, то він не може розраховувати на відшкодування, навіть тоді, коли відповідач теж допустив недбалість, чинячи певні дії, або виявляючи бездіяльність, що стало частиною безпосередньої причини ушкодження. Щоб визначитися з цього питання, необхідно ретельно вивчити докази» (див. вище 70 So. p. 936).

Отже, суть питання полягає не в тому, чи може бути змінене правило додаткової недбалості, а в тому, хто повинен вносити таку зміну. Додаткова недбалість була визнана у загальному праві ще 1606 р. Частиною статутного права цього штату вона стала у 1829 р. і досі не змінювалася. Якщо необхідно робити таку фундаментальну зміну в законі, то це має робити законодавчий орган, де законодавчі комітети розглядають запропоновану зміну на публічних слуханнях, під час яких необмежене коло осіб матиме можливість висловитися. Очевидно одне: така зміна не повинна вноситися судовою постановою' . Подібне втручання у сферу законотворення послаблює принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу та судову.

Виходячи з викладеного вище, я не погоджуюсь.

[16) Розбіжність у поглядах спричиняє дискусію про компетентність суддів та передбачає, що за

конодавча аіада повністю розгляне та вирішить питання про зміни у законі. : ¦/¦

Додаток А ' 525