А. Джерела законотворчості та їх класифікація 1. Чинне законодавство
Конституції. Структурні положення федеральної Конституції аналізувались у розділі І, де згадувалося також про те, що з 1953 р. у нас панувала «конституційність» закону. З наступних розділів стане зрозуміло, що нині не залишилося жодної правової сфери, де б не було зростання федеральних конституційних обмежень діяльності уряду.
Федеральне конституційне право аналізуватиметься більш детально нижче 1.Однак звертання до законів штату та практики, що грунтуються на положеннях конституції штату, останнім часом стають дедалі частішими. Протягом років ретельне вивчення конституційних прав, передбачених конституціями штатів, не проводилось. Та в цьому й не було потреби, адже федеральна Конституція надавала досить вагомі гарантії. Однак суди деяких штатів вважають, що звернення саме до конституції власного штату зробить захист населення більш ефективним 2. Навіть там, де положення федеральної Конституції та конституції штату мають однакове словесне вираження, верховний суд штату інколи коригує положення конституції штату з тим, щоб вони надавали більше гарантій, ніж відповідні положення федеральної Конституції .
Якщо статті конституції штату надають більшого захисту, аніж відповідні положення федеральної Конституції, Верховний суд Сполучених Штатів не має права їх анулювати, звичайно, якщо вони не порушують федерального закону. Коли конфлікту з федеральним законом немає, Верховний суд Сполучених Штатів не може вирішувати жодного питання, яке стосується законодавства штату. Тому
1 Див.розділи VIII — IX.
Див. William Brennan.State Constitutions and the Protection of Individual Rights, 90 Harv.L. Rev. 489
(1977) and Jennifer Friesen. Recovering Damages for State Bills of Rights Claims, 63 Tex. L. Rev. 1269 (1985).
Порівняй Michigan Departament of State Police v.Sitz, 496 U.S. 444 (1990) з Sitz v.Dept.of State Police,
506 N.
W. 2d 209 (Mich. 1993). Див. також розділ XII (рівний захист пропозиції); Utter, State ConstitutionalLaw, the U.S. Supreme Court and Democratic Accountability, 64 Wash. L. Rev. 19 (1989) (450 таких рішень).
Методологія права 43
остаточне рішення щодо прийняття свого власного закону має виносити верховний суд даного штату.
Законодавчі акти. Законодавчі акти є законами, що вводяться в дію феде-ральними, місцевими законодавчими органами чи законодавчими органами штатів. Законодавчі акти, що містять певні загальні положення — їх називають «біллями»,— повинні пройти ретельну перевірку у спеціальних законодавчих комітетах , а також бути ухваленими керівними органами виконавчої влади. Законодавчі акти та їх тлумачення більш детально висвітлюватимуться нижче в цьому розділі.
Договори. Договори з іншими країнами, затверджені Президентом і ратифіковані Сенатом, та виконавчі угоди — договірні документи, що не потребують ратифікації,— також є джерелом законотворчості, хоча й не головним. Всі договори мають статус федеральних законів, тому що федеральна Конституція забороняє штатам втручатися в договори з іноземними державами .
Договори в Сполучених Штатах мають такий самий статус, як і федеральні законодавчі акти, тобто Конгрес може змінювати договір шляхом прийняття протилежного законодавчого акта — і це не суперечить тому базисові, на якому будуються добрі міжнародні стосунки. До того ж деякі договори не «мають виконавчої сили» і не можуть діяти, поки Конгрес не проведе процедуру їх узаконення J.
Правила судового розгляду. Джерелом законотворчості є правила судового розгляду, які визначають процедуру розгляду справ у суді. Наприклад, федеральні суди керуються такими судовими правилами: Федеральні правила розгляду цивільних справ (1938 p.), Федеральні правила розгляду кримінальних справ (1946 p.), Федеральні правила розгляду апеляцій (1968 p.), Федеральні правила свідчення (1975 p.).
Відповідальність за прийняття таких федеральних правил лежить на Судовій конференції Сполучених Штатів, яка є наглядовою інстанцією та адміністративним органом федеральних судів.
Конференція, в свою чергу, призначає Консуль-тативний комітет, що формується з теоретиків права, суддів та спеціалістів, які складають проекти законів. Потім правила судового розгляду переглядаються і змінюються Верховним судом Сполучених Штатів і, якщо Конгрес не заперечує, вводяться в дію. Федеральні правила судового розгляду справ мають статус федеральних законодавчих актів. Деякі з федеральних правил, які стосуються цивільної та кримінальної процедури свідчень, розглядаються в наступних розділах . В штатах також діють правила судового розгляду, ухвалені, як правило, верховним судом штату. У штатах судове правило (якщо воно дійсно стосується процедури) часто має вищий статус, ніж законодавчий акт. Тому у конфліктній ситуації правило судового розгляду матиме перевагу .Адміністративні правила та рішення. Адміністративні органи приймають закони на основі прийнятих ними правил. Рішення адміністративних слухань можуть мати деякий законотворчий ефект так само, як і закони, що грунтуються на пре-цедентних судових рішеннях. Але про це йтиметься нижче. Деякі федеральні адміністративні органи приймають закони виключно на основі прецедентних судових рішень. Більш детально про прийняття адміністративних постанов та винесення рішень йдеться в розділі, присвяченому адміністративному праву .
4 Стаття І, § 10. Штати можуть, однак, у разі підтримки Конгресу, встановлювати «контакти» з іно
земними державами, на зразок тих, які вони мають між собою. Користуючись цим правом, деякі
американські штати налагодили контакти з сусідніми канадськими провінціями.
5 Див. Frolova v. U.S.S.R., 761 F. 2d 370 (7 th Cir. 1985) (U.N. Charter and Helsinki Accord. Ці поло
ження стосовно возз'єднання подружніх пар не мали виконавчої сили, і американська дружина
російського громадянина не могла подавати в суд на радянський уряд за відмову її чоловікові в еміграції).
Див. розділ VII (цивільна процедура), розділ VIII (кримінальна процедура) та розділ III (свідчення).
7 Див., наприклад, G.
Winberty v. Salisbury, 74 A. 2d 406 (N.J. 1950) (процедурні правила, запроваджені судом, які були чинні на момент подання апеляції, мають більшу вагу, ніж відповідні правила, вста
новлені законодавчою владою), а також Аттегтап v. Hubbard Broadcasting Inc., 551 P. 2d 1354 (N.M. 1976)
(оскільки правила свідчення у Нью-Мексіко вважаються скоріш процедурним законом, ніж основним,
законодавчий акт, який передбачав привілеї для репортерів газет, припинив дію).
8 Див. розділ VI.
44 ¦ Розділ II
2. Прецедентне право
В загальноправовій системі прецедентне право (сукупність правил, що випливають із рішень, прийнятих судом після розгляду конкретних справ) також є джерелом законотворчості. Судові рішення не лише розв'язують конфлікти, що вже виникли (прецеденти), вони матимуть юридичну силу прецедентів і в майбутньому. Рішення суду набувають такого ж значення, як і чинні закони. Це правило походить від принципу stare decisis — розрахунку на те, що майбутні справи повинні вирі-шуватися таким самим чином, як і минулі справи .
На прецедентне право часом посилаються як на «неписане» право, тому що правовий принцип, встановлений судовим рішенням, часто лише передбачається.
Існують два види прецедентного права: загальне право і прецедентне право, яке інтерпретує чинні закони. Ці два джерела законотворення перебувають на різних сходинках ієрархії права, тому тут вони розглядатимуться окремо.
Загальне право. Визначення «загальне право» інколи вживається стосовно всіх судових рішень в системі, де ці рішення мають прецедентний ефект. Ми вживаємо цей термін у більш вузькому значенні, щоб наголосити, що суть закону визначається і втілюється виключно через судові рішення. Таку практику започатковано в Англії з XI ст. Тому загальне право є окремим джерелом законотворення, незалежним від чинних законів. Історія, сутність загального права та його роль у законотворчому процесі висвітлюватимуться більш детально нижче.
Загальне право займає найнижчий щабель в ієрархії джерел законотворення.
В минулому існувала думка, що в конфліктній ситуації загальне право має більшу силу, ніж законодавче право 10. Проте принцип переваги законодавчої влади переміг. У результаті законодавець має право відміняти чи змінювати загальне право на свій розсуд. Загальне право може змінюватись шляхом впровадження певних конституційних положень чи адміністративних правил, якщо це входить до компетенції адміністрації, виконавчої влади.Інтерпретація законодавчого права на основі прецедентного права. Інтерпретація законодавчого права на основі прецедентного права будується на принципі stare decisis. Таким чином, зміна закону на підставі рішення, прийнятого судом у конкретній справі, є джерелом законотворення, і такі зміни потім поширюються на інші подібні справи.
Вплив прецедентного права на чинні закони трактується нами як окреме джерело законотворчості, відмінне від існуючих інтерпретацій певного закону. Це відображає той факт, що прецедентне рішення у справі коригує закон та додає до існуючих положень нові аспекти, які мають силу окремо введеного закону. Що саме і в якому обсязі додається до чинного закону, залежить від того, скільки інтерпретацій потребує цей закон. Але це лише питання міри. Закон перебуває в процесі створення.
Як джерело законотворчості інтерпретації чинного закону, до яких вдаються під впливом прецедентних рішень суду, вважаються особливим випадком створення основного закону. Отже, інтерпретація закону на основі рішень суду в ієрархії джерел законотворчості займає місце самого закону. Таким чином, положення прецедентного права, що інтерпретує Конституцію, превалює над положенням законодавства, через яке виникають суперечки, а інтерпретація законодавчого акта на основі попередніх рішень суду превалює над положеннями загального права і т. д. Прецедентна інтерпретація законодавчого акта може бути скоригована подальшими законодавчими постановами; крім того, можна виправити й сам законодавчий акт. Законотворчість, яка на основі прецедентних рішень суду вносить поправки до
10
9 Більш детально про stare decisis йдеться нижче. Див. Dr. Bonham 's Case, 77 Eng. Rep. 646 (C.P. 1610) (Coke, J.).
Методологія права 45
Конституції, можна змінити лише через виправлення положень Конституції (внесення поправок до неї).
Загальне і прецедентне право у разі інтерпретації законодавчих актів проходить схожий процес обгрунтування. Тому під час розгляду обгрунтування законів, які приймаються на основі прецедентних рішень суду, ці типи права не розділяються.