<<
>>

Частина ІОГЛЯД ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА

Система кримінального судочинства у Сполучених Штатах є, з одного боку, змагальною, з другого — обвинувальною . Змагальні аспекти системи обговорювалися раніше і передбачають таку схему вирішення справи: сторони самі збирають та аналізують свідчення у присутності судді.

Завдання судді — стежити за додержанням принципів справедливості у протистоянні двох сторін 2. Обвинувальні принципи відрізняються від змагальних, але вони доповнюють один одного. Обвинувальні принципи вимагають, щоб «урядові структури у судовому спорі з приватною особою брали на себе головну відповідальність» 3, у той час як змагальні передбачають, щоб обвинувач, який є представником уряду, представляв справу перед відповідачем. Таким чином, обвинувач повинен повністю довести вину відповідача за всіма пунктами обвинувачення, не вимагаючи допомоги з його боку. У кримінальній системі США існують деякі винятки, однак в основному система залишається обвинувальною та змагальною 4.

А. Арешт, офіційне звинувачення та перший прихід до суду

Злочини поділяються на тяжкі та дрібні. Така класифікація злочинів визначається у кримінальному кодексі різними мірами покарання: тяжкі злочини караються смертю або тривалим ув'язненням (більше року). Дрібні караються ув'язненням

1 Див. John Н. Merryman. The Civil Law Tradition, 2d ed. 126—128 (Stanford University 1985); Wayne

R. LaFave & Jerold H. Israel. Hornbook on Criminal Procedure, 2d ed. 32—43 (West, 1992, 1994). Це видання

є стандартним підручником з питань кримінального судочинства. Див. також Joshua Dressier. Under

standing Criminal Procedure (Methew Bender, 1991); Charles H. Whitebread & Christopher Slobogin. Criminal

Procedure, 3d ed. (Foundation 1993, 1994); Jerold H. Israel &. Wayne R. LaFave. Criminal Procedure — Con

stitutional Limitations in a Nutshell (West 1993); Robert M. Bloom and Mark S.

Brodin. Constitutional Criminal

Procedure: Examples and Explanations (Little, Brown & Co. 1992); Wayne R. LaFave & Austin W. Scott. Hor

nbook on Criminal Law, 2 d ed. § 1.6 (a) (West, 1986).

2 Див. розділ III.

Див. Murphy v. Waterfront Commission, 378 U.S. 52 (1964), а також LaFave & Israel, (виноска 1).

Водночас обвинувальна система судочинства передбачає інформування відповідача ще до початку суду про методи захисту, якими він може скористатися (наявність алібі або божевілля), його зобов'язання нести тягар доказів з боку захисту, здати аналіз крові, зразок почерку та зняти відбитки пальців.

17*9-340

260 Розділ VIII

до одного року. Однак згідно з законодавством деяких штатів є категорія дрібних злочинів, які караються ув'язненням тривалістю до двох років. Відмінність цих двох типів злочинів впливає на характер досудових процедур 5.

Поліцейське розслідування та арешт. Поліція проводить розслідування та арешт без втручання прокурора. Однак потім вона повинна обгрунтувати арешт та висунуті звинувачення перед прокурором для порушення кримінальної справи. Прокурор зазвичай не втручається у хід поліцейського розслідування, крім виняткових випадків . Судді також втручаються епізодично: у разі потреби виписати дозвіл на обшук чи арешт. У розслідуванні ні суддя, ні будь-який інший судовий працівник участі не беруть і відповідальності не несуть.

Процес розслідування проходить таким чином . Поліція отримує інформацію про скоєний злочин. Вона може надійти від поліцейського, який був на місті пригоди, від постраждалого або від іншого громадянина. Коли сигнал надійшов від поліцейського і поліція має «вірогідні підстави» вважати, що підозрюваний скоїв злочин, він негайно заарештовується . Коли ж інформація надходить від жертви, поліція проводить розслідування до арешту, іноді радячись з прокурором щодо достатності свідчень, які дають право арештувати підозрюваного. Поліція може також зробити запит щодо ордера на арешт у судді, якщо разом з запитом надішле завірену під присягою заяву про те, що існують всі підстави вважати підозрюваного особою, яка скоїла злочин.

Однак більшість арештів здійснюється на основі «вірогідної підстави» без судового ордера. Ордери на арешт потрібні тому, що у випадках, коли вірогідна підстава не зовсім очевидна, Верховний суд зазначає, що арешт краще здійснити, маючи на руках судовий ордер.

Після арешту поліцейський чиновник вищого рангу, а потім прокурор аналізують достатність свідчень для того, щоб офіційно висунути звинувачення проти арештованого. Цей аналіз не вважається неупередженим чи квазі-судовим. Справа в тому, що він базується лише на поліцейському звіті про арешт та деяких свідченнях очевидців, які вдалося зафіксувати на місці злочину. Заарештований участі у цьому не бере. Якщо інформації для порушення справи за вказаним звинуваченням недостатньо, підозрюваний звільняється або йому інкримінується менший злочин. У деяких судових системах до 10—15 % арештів не завершується порушенням справи, перш за все це стосується дрібних злочинів. Прокурор також переглядає звинувачення, в результаті від 30 до 60 % тяжких злочинів не визнаються тяжкими.

Прокурор, беручи справу до виробництва, має досить широкі повноваження щодо зняття звинувачень та припинення справи. Він ретельно контролює весь процес судочинства. Відповідно до фундаментальної концепції «розсуд обвинувача» закон не вимагає від прокурора підтримувати звинувачення, навіть якщо є достатньо свідчень. Прокурори в США ніколи не втрачають контроль над справою і можуть у будь-який момент до винесення вироку припинити її. Справу можна припинити навіть під час апеляції.

Офіційне звинувачення. Після підписання офіційного звинувачення прокурором у суді порушується позов. Це може трапитися до арешту або через 48 годин після

5 Порушення правил дорожнього руху та громадського порядку відносяться до третьої категорії

порушень, за які, звичайно, не арештовують. Ці порушення не вважаються злочинами, за них відповідач

сплачує штраф, який часто відправляється поштою.

6 Іноді поліція радиться з прокурором з деяких юридичних питань, але це трапляється нечасто.

7 Див.

LaFave & Israel, 1—29. Більшість злочинів розглядаються в США на рівні штату, а не на феде

ральному рівні, тому описана процедура є типовою для більшості штатів, хоча є деякі посилання і на

федеральні правила. Детальний опис федерального кримінального процесу із стенограмами слухань

наводиться у книзі Harry L. Subin, Chester L. Mirsky and Ian S. Weinstein. The Criminal Process: Prosecution

and Defense Functions (West, 1993).

8 Термін «вірогідна підстава» означає наявність достатньої кількості фактів, які свідчать, що злочин

скоєно і особа, яку треба заарештувати, дійсно скоїла цей злочин. Див. Brinegar v. United States, 338 U.S.

160, 175-76 (1949).

Кримінальне судочинство 261

нього 9. Отримавши позов, суддя аналізує його та всі супроводжувальні документи ex parte для того, щоб переконатися, що для «вірогідної підстави» є вся необхідна інформація. Ex parte у даному випадку означає, що у перегляді документів бере участь тільки прокурор. Ні відповідач, ні його адвокат при цьому не присутні. Суддя переглядає свідчення поліцейських звітів та позов. Однак на його вимогу може подаватися більш детальна інформація від постраждалого чи поліцейського, що здійснював арешт.

Позов — це первинний обвинувальний інструмент. У випадку дрібного злочину позов відіграє роль обвинувального інструмента протягом всієї судової процедури. Якщо злочин тяжкий, позов замінюється обвинувальним актом та інформацією, про яку йтиметься нижче.

Перший прихід. Наступний крок — це перший прихід відповідача до судді чи магістрату . Він має на меті, по-перше, впевнитися, що людина, яку заарештували, це дійсно особа, проти якої висунуто позов. По-друге, надати відповідачеві консультацію щодо звинувачення, яке проти нього висунуте. Крім того, роз'яснюються його можливі наслідки, а також права, якими відповідач може скористатися протягом судового процесу. На цій стадії залучається адвокат. Для більшості відповідачів адвокат призначається саме на цьому етапі.

Суддя може прийняти рішення звільнити відповідача до суду.

Звільнення до суду традиційно називається «звільненням під заставу». «Застава» — це грошовий штраф, який відповідач сплачує суду у разі неявки на слухання. Щоб звільнитися під заставу, відповідач повинен заплатити суду певну суму грошей та взяти на себе зобов'язання заплатити ще більшу суму у разі неявки на слухання. Сума штрафу визначається суддею, виходячи з обставин злочину, свідчень проти відповідача, його особистості та спроможності сплатити штраф. Однак фінансова неспроможність не є причиною для звільнення без застави

Звільнення під заставу — це не єдиний метод звільнення до суду. У разі дрібних правопорушень багато штатів практикує звільнення на поруки, коли відповідач підписує документ, де він обіцяє бути присутнім на наступних слуханнях справи та додержуватися всіх інших вимог звільнення до суду. Федеральна система у разі тяжких злочинів іноді використовує «звільнення за умови»: відповідач підписує угоду додержуватися певних умов, які є заміною грошової застави.

У разі тяжкого злочину суддя визначає дату «попереднього розгляду справи». Про це йтиметься нижче. Дрібне правопорушення не потребує попереднього розгляду, і справу можна вирішувати одразу. Якщо немає можливості розглянути справу того ж дня або є потреба підготувати слухання, дата слухання справи може призначатися на пізніший час.

<< | >>
Источник: В. БЕРНХЕМ. ВСТУП ДО ПРАВАТА ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ США. Київ - 1999. 1999

Еще по теме Частина ІОГЛЯД ПРОЦЕСУАЛЬНИХ НОРМ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА:

- Административное право зарубежных стран - Гражданское право зарубежных стран - Европейское право - Жилищное право Р. Казахстан - Зарубежное конституционное право - Исламское право - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - История политических и правовых учений - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Римское право - Сравнительное право - Сравнительное правоведение - Судебная медицина - Теория государства и права - Трудовое право зарубежных стран - Уголовное право зарубежных стран - Уголовный процесс зарубежных стран - Философия права - Юридическая конфликтология - Юридическая логика - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -