4. Аліменти і майнове врегулювання а. Відмінності між аліментами і майновим врегулюванням
«Аліменти» — це зазвичай щотижнева чи щомісячна виплата, яку повинен здійснювати один з подружжя іншому задля фінансової підтримки протягом певного часу, а в деяких випадках і протягом невизначеного часу.
Як правило, смерть платника чи одержувача зупиняє зобов'язання платити аліменти. Повторний шлюб одержувача чи інша суттєва зміна у фінансовому становищі будь-якої з сторін може бути підставою для зміни розміру аліментів, якщо тільки ордер про аліменти виразно не затверджує щось інше .На відміну від аліментів майнове врегулювання дає змогу досягти справедливого розподілу активів подружжя. Зазвичай розподіл капіталів здійснюється через одноразові виплати чи спеціальні присудження певних предметів майна тій чи іншій стороні. Майнове врегулювання, яке включає і періодичні виплати протягом тривалого часу, може бути визначене як аліменти. Активи визначають і оцінюють, враховуючи зазвичай внески сторін, участь у веденні господарства, вихованні дітей, інші фактори, наприклад, яке майно сторони мали до заміжжя та тривалість шлюбу.
Судова класифікація врегулювання як аліменти або майнове врегулювання може мати важливі наслідки. По-перше, майнове врегулювання не є доходом одержувача, що підлягає оподаткуванню згідно з федеральними законами про прибутковий податок. Передача майна також не тягне за собою податкового відрахування з боку платника. А аліменти є доходом одержувача, що підлягає оподаткуванню. Вони можуть бути відраховані і від валового доходу платника при підрахунку суми його прибуткового податку. Однак з майновим врегулюванням пов'язані і деякі негативні моменти. Зобов'язання виконувати майнове врегулювання не діє у випадку банкрутства, в той час як зобов'язання платити аліменти залишається. Майнове врегулювання у більшості випадків не може змінюватися, тоді як розмір аліментів може мінятись в залежності від обставин, про які йшлося вище.
Можливість змін — це фактор ризику, який позитивно або негативно може впливати на умови життя одержувача в майбутньому. Платник може вимагати, щоб усі виплати було визначено як майнове врегулювання. Це не уможливлює його зміну в майбутньому. А одержувач, навпаки, бажатиме включити аліменти до майнового врегулювання, щоб мати право змінювати їх у майбутньому.б. Визначення суми аліментів і майнового врегулювання
При розлученні сторони найчастіше сперечаються у питаннях про аліменти, розподіл майна та опіку над дітьми. Суди деяких штатів, визнаючи безвинні підстави для розлучення, вимагають виявлення підстав «вини» під час розгляду цих важливих
17 Історично так склалось, що у випадку розірвання шлюбу чоловік зобов'язаний був забезпечувати свою дружину і сім'ю. Це утворило право жінки на аліменти. Тому статути багатьох штатів лише перед-бачаіи отримання аліментів жінкою. Але Верховний суд США постановив, що такі статути порушують статтю про рівний захист 14 поправки і мають бути незалежні від статі. Див. Огг V. On, 440 U.S. 268 (1979) і розділ IX.
28*9-340
436 Розділ МІ
питань. Але в багатьох штатах вважають, що з'ясування вини в таких справах може дискредитувати безвинне законодавство, покликане зменшувати ворожнечу між сторонами, берегти свободу особистості. Як наслідок, багато штатів погоджуються, що вина може й не визначатись у випадку призначення аліментів. Наприклад, в Уніфікованому законі про шлюб та розлучення вказується, на які саме фактори слід звертати увагу під час визначення суми утримання кожного з подружжя після роз-лучення. Документ також зобов'язує чітко визначати тривалість утримання «незалежно від рівня виконання подружніх обов'язків» 18.
Аліменти. Зазвичай статути штатів надають судам великі повноваження у визначенні суми аліментів. Суд, насамперед, бере до уваги здатність дружини-платника і потреби дружини-одержувача. Але це не значить, що судове рішення визначається лише цими двома чинниками. Враховується все, що має відношення до справи.
Параграф 308 Уніфікованого закону про шлюб та розлучення відображає загальний стан справ у більшості штатів, вказуючи на такі чинники: (1) фінансові ресурси сторони, яка вимагає аліменти, включаючи гроші, призначені їй як опікуну, і спроможність цієї сторони заробляти гроші; (2) час, потрібний дружині, яка вимагає аліменти, для набуття достатньої освіти, щоб повернутися на ринок праці; (3) рівень життя під час шлюбу; (4) тривалість шлюбу; (5) вік, фізичний та душевний стан дружини, що вимагає аліменти; (6) фінансове становище дружини, від якої вимагаються аліменти.Сьогодні суди призначають аліменти не так часто, як у минулому, і терміни значно коротші. У штаті Техас взагалі не визнають аліментів. Статути інших штатів суворо обмежують ситуації, в яких можуть призначатись аліменти. Наприклад, закони Індіани передбачають аліменти, лише коли дружина є фізично чи розумово неповноцінною і не може себе утримувати . Досить часто майнове врегулювання замінює собою аліменти, саме воно стає основним засобом регулювання та врівноваження фінансового становища сторін.
Майнові врегулювання. Як уже говорилося, режим з незмінним роздільним володінням майном може призвести до великих несправедливостеи у випадку розлучення. Один з подружжя, що не заробляє грошей, може залишитися без капіталів. Проте принцип справедливого розподілу ставить в рівні умови осіб, що розлучаються, в усіх штатах.
Суди мають великі повноваження і у визначенні того, що є справедливим майновим врегулюванням. Тут також беруться до уваги всі чинники, що мають відношення до справи. Критерії справедливого розподілу шлюбного майна визначені Уніфікованим актом про шлюб та розлучення. Він вимагає розглядати усі активи і капітали сторін незалежно від того, коли вони були набуті, і рекомендує суду брати до уваги: (1) тривалість шлюбу; (2) попередні шлюби кожної з сторін; (3) будь-які дошлюбні угоди; (4) вік, стан здоров'я, працю, заробіток та працездатність сторін; (5) зобов'язання та потреби кожної з сторін; (6) будь-які вже отримані аліменти.