І.              Загальне поняття й ознаки речових прав.

Речове право в об’єктивному розумінні — інститут римського приватного права, що надає особам право частково або цілком використовувати речі у своєму інтересі.

Речове право в суб’єктивному розумінні — безпосередній юридичний зв’язок особи з річчю.

Ознаки речового права:

1. на відміну від спадкового права речове право виражає відносини між живими людьми(intervivos);
2. на відміну від зобов’язання об’єктом речового права завжди є річ\
3. у речових правовідносинах уповноваженій особі протистоїть Ntgt;визначене коло зобов’язаних суб’єктів. Наприклад, власник речі tуповноваженою особою, а все його оточення — зобов’язані особи, прив’язок яких полягає в неперешкоджанні користування річчю;
4. у випадку порушення речове право підлягає абсолютному ткисту. Власник речі вправі витребувати її в будь-якої особи, не- Шісжно від того, на яких підставах річ перебуває у цієї особи;

Гgt;) зміст речових прав виникає безпосередньо з закону. Наприклад, власник чи володілець речі не зобов’язаний ні з ким домовля- їиоі про характер ЇЇ використання;

І») переважна більшість речових прав термінами не обмежена.

41

2. Види речових прав:

1. володіння — фактичне панування над річчю, поєднане з наміром вважати ЇЇ своєю незалежно від наявності права на річ;
2. право власності. Римські юристи визначали власність як повну владу над речами;
3. права на чужі речі (сервітут, узуфрукт, узус, емфітевзис, суперфіцій, застава). Ця група речових прав надавала особі можливість використовувати у своєму інтересі одну чи декілька функцій чужої речі.

3. Поняття і види речей.

Римські юристи не дали визначення поняттю «річ» (res). Під річчю вони розуміли усе, що може бути предметом майнового права, у тому числі — предмети матеріального світу і права на ці предмети (наприклад, сервітут).

Класифікація речей за різними критеріями.

1. речі божественного права і речі людського права. Речі божественного права виключалися зі сфери дії людини, оскільки належали божеству (храми, священні гаї, поховання, принесені в жертву тварини). Все інше відносилося до групи речей людського права;
2. речі публічні, приватні та нічийні. Публічні речі належали римському народові (ріки, шляхи, скарбниця, публічний земельний фонд). Приватні речі належали окремим особам. Нічийними вважались речі, які хазяїн викинув, або речі, що взагалі ніколи не мали хазяїна (дичина, риба у морі, вода в річці);
3. речі в обороті (оборотні) і речі поза оборотом (вилучені з обороту). Поза оборотом перебували речі божественного права, публічні та нічийні. З обороту також вилучались отруйні речовини, заборонені книжки. Всі інші групи речей можна вільно відчужувати і набувати;
4. речі манципні і речі неманципні. Манципні речі відчужувалися за допомогою манципації. Коло цих речей було абсолютно обмежене: земля і будівлі в межах Італії, сільські сервітути, раби, робоча худоба. Все інше належало до групи неманципних речей;
5. речі рухомі і речі нерухомі. Рухому річ можна перемістити у просторі без зміни її якості. Нерухома річ пов’язана з землею на невизначений строк; її неможливо перемістити без ушкодження;
6. речі ділені і речі неподільні. Діленою є річ, частини якої зберігають якість і функції цілої речі (хліб, тканина, земля). Будинок теж вважався діленою (по вертикалі) річчю. Неподільні речі могли використовуватись тільки як цілісні (раб, колісниця, стіл);
7. речі споживні і речі неспоживні. Споживні речі знищуються при першому використанні (гроші, продукти, сировина). Неспоживні

42

р»ЧІ йОо взагалі не змінювалися в процесі використання, або зношу- ІІДИеи поступово (меблі, знаряддя праці, дорогоцінні камені);

й) речі родові і речі індивідуально визначені. Родова річ має ЦІННІСТЬ через свої кількісні характеристики (вага, обсяг, площа).

ІІ)              речі прості, речі складні і сукупності речей. Прості речі ййлили собою органічну сполуку елементів (камінь, раб, дошка). Силйдиа річ — це механічне поєднання елементів (будинок, кора- ВіЛЬ, стіл). Сукупність речей складається з окремих предметів, які і приймаються як ціле (череда, сервіз). У сукупності речей іноді виділили головну річ і приналежність (побічну, додаткову річ). Головна річ може функціонувати без приналежності. Приналежність Мй( функціональну цінність тільки в поєднанні з головною річчю (НйНриклад, плащ і застібка до нього);

10. речі тілесні і речі безтілесні. Тілесна річ є матеріальним ПріДМетом, а безтілесна — це право на річ (наприклад, сервітут, уауфрукт);
11. речі плодоносні і неплодоносні. Плодоносні речі внаслідок і Ііиеї природи або по праву можуть приносити плоди (молоко, вов- ІІН, яблука) та доходи (наприклад, гроші від здачі ділянки землі в

принду);

12. майно. Під майном римські юристи розуміли сукупність ГІЛІСНИХ і безтілесних речей, що належить конкретній особі. У складі майна розрізняли актив (наявне майно і майнові вимоги до ІНШИХ осіб) та пасив (борги власника).

4. Витрати. Під витратами розуміли грошові видатки, зроблені Н Інтересах речі чи у зв’язку з нею. Залежно від функцій витрати підрозділялися на:

1. необхідні витрати(impensaenecessariae). Метою необхідних нИТрат було збереження речі чи її здатності давати доход (наприк- ЛйД, корм для свійської тварини);
2. корисні витрати(impensaeutiles). Корисні витрати служили поліпшенню речі чи збільшенню її здатності приносити дохід (наприклад, витрати на навчання раба корисної професії);
3. витрати розкоші(impensaevoluptuariae).
   Цей вид витрат відповідав винятково персональним потребам особи, що здійснює витрати (наприклад, прикраса колісниці).

Якщо витрати робить власник, то жодних проблем не виникає. Але

якщо власник речі та особа, що здійснює витрати, — різні особи, то постає питання про те, на чий рахунок їх віднести. Якщо законний володілець речі не мав права нею користуватися (наприклад, збері- гач), то необхідні (а іноді —- й корисні) витрати відносилися на рахунок власника. Якщо законний володілець речі мав право користування, то на нього падали витрати, зв’язані зі здатністю речі приносити плоди (наприклад, витрати на корм для узятої в найом худоби).

Коли витрати здійснювала особа, на чий рахунок вони не відносилися, у неї виникало право на відшкодування необхідних витрат у повному обсязі, а корисних — у межах між фактичними витратами і реально зробленим поліпшенням.

За загальним правилом, не відшкодовувалися витрати розкоші. Володілець речі, що зробив такі витрати, міг відокремити прикраси, якщо це було можливо без збитку для речі, і забрати їх собі.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Прокласифікуйте наступні речі за всіма підставами: олія, будинок, раб-перукар.
2. Люцій має право випасати худобу на ділянці землі, що належить Корнелію.

Які речові права щодо ділянки мають названі особи?

3. Петроній взяв у найом коня зі збруєю, що належить Люцію. Протягом терміну договору Петроній витратив 20 сестерціїв на корм і лікування коня, 15 сестерціїв — на покупку нової вуздечки і сідла.

Які з перерахованих витрат відносяться на рахунок Петро- нія, які— на рахунок Люція?

• 4. Під час бури для полегшення ваги судна з нього були викинуті речі, у тому числі — скриня Тиберія, яку прибило до берега. Скриню підібрав Валерій.

Чи вправі Валерій привласнити скриню як нічийну?

• 5. Юлія одержала в спадщину від свого батька ділянку землі, гроші і звіринець (пантери, леви, слони, верблюди).
  Вона бажає продати звіринець, але її опікун заявляє, що не дасть згоди на продаж.

Чи вправі Юлія самостійно здійснити цю угоду?

ПЛАН СЕМІНАРУ

1. Поняття й ознаки речового права.
2. Види речових прав.

44

її Поняття і види речей.

4. Поняття і види витрат.

Джерела та література до заняття

Знконьї XII таблиц (таблицьі VI—XII). Институции Гая (книга II) // Пимятники римского права: Законьї XII таблиц. Институции Гая. Дигестьі Юстиниана. — М.: Зерцало, 1997. — С. 8-15, 45-54.

Макеев В. В., Головко А. Г. Частное право Древнего Рима: Учеб- ІКір пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — Ростов н/Д: Издательс- ИИЙ Центр «МарТ», 2002. — С. 83-89.

Новицкий И. Б. Римское право. — М.: Теис, 1996. — С. 73-86.

Пиляева В. В. Римское частное право. — СПб.: Питер, 2002. — С, ВІ-53.

Омельченко О. А. Римское право: Учебник. — 2-е изд., испр. и mm. М.: ТОН-Остожье, 2000. — С. 140-145.

Орач Є. М., Тищик Б. Й. Основи римського приватного права: Курс лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 113-120.

Підопригора О. А. Основи римського приватного права: Підручник, — К.: Вища школа, 1995. — С. 102-113.

Підопригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підручник. ' К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 302-309.

Харитонов Е. О. Основи римского частного права. — Ростов н/Д: Фіникс, 1999. — С. 145-150.

Хі/тьіз М. X. Римское частное право. — М.: Бьілина, 2000. — С. 70-74.

Черниловский 3. М. Римское частное право: Злементарньїй курс.

М.: Юрист, 2000. — С. 87-94.