8.1. Вербальні контракти (verbis)
Первісним типом договору в Римі був договір словесний, або вербальний. Юридичну чинність він набував з моменту проголошення (verbis). Звідси його назва – вербальний. Узагальненою назвою для контрактів, укладених у формі вимовляння урочистих слів, була стипуляція (stipulatio).
Вона була одностороннім актом, оскільки зобов’язання виникало лише з боку особи, що дала обіцянку (reus promitendi). Кредитором ставала лише та особа, яка одержувала обіцянку (reus stipulandi). Ритуальна структура вербального акту зумовлювала абстрактний характер операції. Тому у стипуляційній формі можна було укласти угоду будь-якого змісту.Найчастіше стипуляція застосовувалась для оформлення поруки –поширеної форми забезпечення зобов'язань. Порука була допоміжним договором, за яким встановлювалася додаткова відповідальність третьої особи (поручника) за невиконання зобов'язання боржником. Абстрактний характер, простота укладення та можливість швидкої реалізації стипуляції надавали великі переваги. Тому в класичну добу розвитку римського приватного права вона стала однією з провідних форм укладання контрактів. При цьому стипуляцію стали укладати у письмовій формі, яка не виключала попереднє здійснення словесної угоди.
Вербальний контракт був дуже зручний для укладення цілого ряду угод, а саме: обіцянка встановити посаг (dotis dictio), клятвена обіцянка вільновідпущеного (promissio iurata liberti), обіцянка на користь громадської общині (pollicitatio).