Сторони в зобов’язанні.

Сторони в зобов’язанні мають назви кредитора і боржника. Кредитор(creditor) — особа, на користь якої зобов’язаний діяти боржник. Боржник(debitor) — особа, на яку покладене виконання зобов'язання.

За загальним правилом, у зобов’язанні беруть участь один кредитор і один боржник. Але можлива ситуація, коли боржників чи кредиторів декілька. Тоді має місце множинність осіб у зобов’язанні.

Залежно від характеру обов’язків та відповідальності сторін у їобов’язанні з множинністю осіб розрізняли часткові та солідарні Ійбов’язання.

У частковому зобов’язанні кожний з боржників ніс обов’язок відповідно визначеній частці боргу. І навпаки, кожний з кредиторів Міг вимагати виконання тільки належної йому частини боргу.

У солідарному зобов’язанні з декількома боржниками кредитор Міг вимагати від кожного з боржників виконання зобов’язання в повному обсязі. З виконанням цієї вимоги зобов’язання припинялося, Колишній боржник займав місце кредитора щодо своїх колишніх РПІвборжників. У солідарному зобов’язанні з декількома кредиторами

63

ї

боржник мав право виконати зобов’язання одному з кредиторів. Кредитор, який прийняв виконання, займав місце боржника щодо своїх колишніх співкредиторів.

За загальним правилом, часткові зобов’язання можливі були з приводу ділених, а солідарні — з приводу неподільних речей. Але за договором між сторонами зобов’язання, предметом якого була ділена річ, теж могло бути солідарним (кореальні зобов’язання). Крім того, солідарні зобов’язання виникали в результаті заповіту та сумісного заподіяння шкоди. В останньому випадку кожний із співборжників зобов’язаний був виконати зобов’язання в повному обсязі. Наприклад, якщо двоє убили чужого раба, то кожний зобов’язаний був відшкодувати хазяїну його вартість.

З ранніх часів римське право допускало заміну осіб у зобов’язанні.

Форми заміни осіб у зобов’язанні з волі сторін:

1. новація — заміна кредитора або боржника за згодою обох сторін. Фактично в цьому випадку колишнє зобов’язання погашалося і виникало нове;
2. цесія — заміна кредитора з повідомленням боржника;
3. переведення боргу — заміна боржника за згодою кредитора.

5. Забезпечення виконання зобов’язань.

Кредитор мав власний інтерес стимулювати боржника до виконання зобов’язання. Гарантіями виконання зобов’язання виступали:

1. завдаток (агга) — гроші або коштовна річ, яку боржник передавав кредитору в момент укладання договору. Як правило, цей спосіб забезпечення виконання зобов’язання застосовувався при укладанні договорів, що виконувалися платежем. При виконанні зобов’язання завдаток зараховувався до рахунку платежу. При невиконанні зобов’язання особою, яка надала завдаток, дана особа завдаток втрачала. При невиконанні зобов’язання особою, яка одержала завдаток, вона виплачувала задаток у подвійному розмірі;
2. неустойка(stipulatioроепае) — визначена договором грошова сума, яку боржник виплачував кредитору у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання;
3. застава (fiducia, pignus, hypotheca) — встановлення речового права кредитора на предмет застави (див. тему 8 «Права на чужі речі»);
4. запорука(adpromissio) — особистий спосіб забезпечення виконання зобов’язання, яким встановлювався обов’язок додаткового

64

боржника (поручителя). У випадку невиконання зобов’язання основним боржником кредитор вправі був звернути виконання на його Поручителя.

• в, Припинення зобов’язання.

І              їм підміну від речових правовідносин зобов'язання завжди — іррмінові відносини.

ІІнмоги до належного виконання зобов’язань.

І)              ииконання зобов’язання приймається тільки кредитором,або йиічімнконним представником (опікуном чи піклувальником), або тмірником;

У) боржником може виступати тільки дієздатна особа (інакше неможливим буде пред’явлення претензій у випадку невиконання чи іниінложного виконання зобов’язання). У виключно особистих зобо- н'ияішнях виконання повинне бути здійснено тільки самим боржником (наприклад, якщо художник зобов’язався написати картину). RІнших зобов’язаннях допускалося виконання будь-якою іншою (влс* обов’язково — дієздатною) особою;

іі)              зобов’язання має бути виконання в належному місці (за за- Гйльмим правилом, визначеному договором). Якщо місце позначалося альтернативно, (наприклад, гроші слід було передати в Брундизії чи ПіДуї), то вибір місця був за боржником. При невиконанні зобов’я- ННІїи вибір місця суду належав кредиторові;

4. зобов’язання має бути виконане боржником, а виконання — Прийняте кредитором у визначений термін. Термін або встановлю- нйнпі договором, або передбачався (останній випадок мав назву «розумний термін»). Розумний термін — це встановлений практикою Шічайний час, необхідний для виконання певного виду зобов’язань (нмириклад, лагодження одягу вимагало одного-двох днів, а доставка ЛИСТИ до іншого міста — декількох днів). Договори, що не містили ні Нп'нновлених, ні розумних термінів, підлягали негайному виконанню (нмириклад, передача речі при здійсненні договору купівлі-продажу). Прострочення виконання, як і прострочення кредитора, спричиняло Ирійтивні наслідки для особи, що прострочила. На неї падали витра- іп по збереженню і утриманню речі, ризик випадкової загибелі речі, йідіикодування збитків;

Б) виконання зобов’язання має відповідати його змісту.

65

Будь-яка заміна виконання вимагала згоди кредитора. Наприклад, боржник міг запропонувати замість платежу по позиці коштовну річ, але кредитор не зобов’язаний був її приймати.

У деяких випадках зобов’язання могло бути припинене і за відсутності виконання.

Передбачалися такі підстави для припинення зобов’язання крім виконання:

1. смерть кредитора або боржника у виключно особистих зобов’язаннях. Наприклад, зобов’язання з деліктів не переходили на спадкоємців і припинялися зі смертю винного;
2. прощення боргу(remissiodebiti). Воно здійснювалося; прийняттям уявного платежу за допомогою манципації (solutioperaesetlibram), формальною заявою кредитора про одержання виконання (acceptilatio) або угодою про непред’явлення вимоги (pactumdenonpetendo);
3. залік(compensatio) — погашення зустрічних вимог, що є: однорідними (наприклад, гроші за гроші), безперечними (коли обидві сторони визнають наявність боргу), зрілими (тобто такими, термін виконання яких уже наступив);
4. збіг(confusio) в одній особі боржника і кредитора. Наприклад, кредитор став спадкоємцем боржника;
5. новація угоди (див. п. 4 цієї лекції);
6. фізична чи юридична неможливість виконання. Приклад фізичної неможливості виконання — загибель індивідуально-визначе- ної речі, що була предметом зобов’язання. Юридична неможливість виконання мала місце тоді, коли річ, що служила предметом зобов’язання, вибувала з обороту. Наприклад, обіцяний до продажу раб був звільнений.

7. Наслідки невиконання зобов’язання.

Якщо зобов’язання не припинялося виконанням чи іншими юридичними фактами, мало місце невиконання зобов’язання. Наслідком невиконання було притягнення боржника до юридичної відповідальності і примусове виконання зобов’язання.

Умови притягнення боржника до відповідальності:

1. наявність вини боржника, тобто недотримання поведінки, передбаченої правом. Форми вини:

• умисел(dolus) — ситуація, коли боржник передбачав негативні наслідки своєї поведінки і бажав їх настання;
• необережність(culpa) — ситуація, коли боржник не передбачав негативних наслідків своїх дій, але міг їх передбачати. Розрізняли грубу необережність (culpalata), звичайно прирівнювану до наміру, і легку необережність (culpalevis). Culpa lata мала місце тоді,

66

КИЛИ суб’єкт не дотримувався загально визнаних правил обережніші («не розумів того, що всім відомо», як казали римські юристи). (Лііря levis— це непередбачливість, якої не припустився б дбайливий господар. Відповідальність при culpalevisнаставала лише тоді, КШІИ невиконаний договір був вигідний або обом сторонам, або стороні, що не виконала зобов’язання;

2. наявність збитків кредитора. Квіритське право визнавало ТІЛЬКИ прямі збитки, тобто втрату наявного майна. Претори ж стали врити до уваги і непрямі збитки, тобто упущену в результаті неви- Иониння зобов’язання вигоду.

Відповідальність боржника, за загальним правилом, мала майновий характер. Особиста відповідальність (наприклад, поневолення) Мйліі місце тільки в ранній період розвитку римського права.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Октавій позичив Маркові 1 тис. динаріїв.

Визначте сторони, в цьому зобов’язанні.

11. рокласифікуйте це зобов’ язання за всіма підставами.

2. За взаємною згодою Люцій і Тицій позичили Октавію гроші.

Визначте, частковим чи солідарним є зобов’язання.

[і Прокласифікуйте за всіма підставами таке зобов’язання і ви- яИйЧте сторони в ньому: Гай і Юлій уклали з Корнелієм угоду про Йудішіицтво стайні. Корнелій виступає як замовник, а Юлій і Гай — ЙК підрядчики.

• 4. Аврелій узяв на безоплатне зберігання два мішки пшениці, ИИІ помістив у своїй коморі. Дах комори продірявився, і зерно Підмокло.

Чи є підстави для вимоги про відшкодування збитків?

• б. Люцій заборгував Тицію 20 сестерціїв і пропонує як розрахунок статуетку аналогічної вартості.

Чи можливий такий варіант припинення зобов’язання? Чи є йінзаліком?

ПЛАН СЕМІНАРУ

1. Поняття, ознаки і класифікація зобов’язань у римському праві.
2. Сторони в зобов’язанні. Множинність і заміна осіб у зобов’я- ШНІ.

.4, Вимоги до належного виконання зобов’язань.

4. Припинення зобов’язань крім виконання.
5. Відповідальність боржника за невиконання зобов’язання й умови її настання.

Джерела та література

Законьї XII таблиц (таблицьі VI, VIII). Институции Гая (книга III) // Памятники римского права: Законьї XII таблиц. Институции Гая. Дигестьі Юстиниана. — М.: Зерцало, 1997. — С. 8-9, 10-13, 85-118.

Макеев В. В., Головко А. Г.Частное право Древнего Рима: Учеб- ное пособие. — 2-е изд., перераб. и доп. — Ростов н/Д: Издатель- ский центр «МарТ», 2002. — С. 89-95.

Новицкий И. Б.Римское право. — М.: Теис, 1996. — С. 116-120, 140-156.

Омельченко О. А.Римское право: Учебник. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: ТОН-Остожье, 2000. — С. 165-175.

Орач Є. М., Тищик Б. Й.Основи римського приватного права: Курс лекцій. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 159-182.

Пиляева В. В.Римское частное право. — СПб.: Питер, 2002. — С. 132-138.

Підопригора О. А., Харитонов Є. О.Римське право: Підручник.

• К: Юрінком Інтер, 2003. — С. 347-365.

Харитонов Е. О.Основьі римского частного права. — Ростов н/Д: Феникс, 1999. — С. 197-204.

Хутьіз М. X.Римское частное право. — М.: Бьілина, 2000. — С. 97-98.

Черниловский 3. М.Римское частное право: Злементарньїй курс.

• М.: Юрист, 2000. — С. 131-140, 150-163.