Явка з повинною
— це особисте добровільне письмове чи усне повідомлення заявником особі, яка провадить дізнання (дізнавачу), слідчому, прокурору, судді або суду, що злочин вчинений чи підготовлений ним, до порушення проти нього кримінальної справи.
Якщо кримінальну справу вже порушено за наявністю ознак злочину, таке повідомлення заявником має бути зроблене до винесення постанови про притягнення його як обвинуваченого (ч. 1 ст. 96 КПК).Явка з повинною — давно відомий, і, на перший погляд, простий і очевидний факт. Однак спеціалісти знають, як непросто одержувати на практиці факти визнання провини, зізнання у вчиненні злочину1.
В українському матеріальному праві явка з повинною займає необхідне місце в системі заходів, які допомагають розкрити злочини підвищеної небезпеки, що забезпечують реалізацію принципів невідворотності, індивідуалізації і справедливості відповідальності. В результаті багато злочинів розкриваються за допомогою явки з повинною.
Проблему правильного визначення явки з повинною досліджували різні автори (К. К. Герасимова, В. К. Ко-ломієць, М. П. Сердюков, О. Я. Дубинський), однак у теорії і законодавстві до цього часу немає єдності щодо поняття явки з повинною, різних її видів і наслідків, що негативно впливає на професійну підготовку спеціалістів-юристів. Дуже мало уваги приділяється явці з повинною в навчальній літературі та учбових програмах. Немає по Цій проблемі спеціальних оглядів Верховного Суду України, Міністерства внутрішніх справ тощо.
Коломиец В. К. Явка с повинной. Криминально-процессуальные методы борьбы с правонарушениями. — Свердловск, 1983. — С. 89—96.
8 3~85 225
У дореволюційному кримінальному законі явка з повинною тлумачилась так: «коли вин-ний добровільно і перщ ніж на нього впала підозра з'явився в суд чи до місцевого начальс-тва і щиросердечно, з розкаянням зізнався в учиненому злочині»1.
Чинне законодавство має значні можливості для підвищення ефективності норм про явку з повинною.
Зокрема, доцільно уточнити і розширити межі звичного переліку правових і фактичних ситуацій, за яких явка з повинною повинна або могла б пом'якшити криміна-льну відповідальність, кримінальне покарання, повністю або частково від них звільнити2.Часто саме явка з повинною і стає законною основою для пом'якшення кримінальної відповідальності або звільнення від неї, і не тільки для людей, що з'явились з повинною. Також слід враховувати і відповідні матеріали з практики, що свідчать про те, що факти самогубств часто пов'язані не стільки зі страхом викриття і відповідальності за вчинене, скільки з соромом та безвихідністю, юридичною та психологічною.
У практиці виявлено багато варіантів явки з повинною. Все залежить від змісту і кількості охоплених нею фактів і осіб, від стадії кримінального процесу, навіть від наявності або відсутності чіткої юридичної або фактичної фіксації такого роду ситуації. Навіть за відсу-тності простих ситуацій зустрічаються такі варіанти явки з повинною:
1) коли раніше офіційно не було відомо, що вчинено злочин і хто його вчинив;
2) було відомо про вчинення злочину, але не відомо, хто його вчинив;
3) не було відомо місцезнаходження осіб, що вчинили злочин;
4) не було відомо, що в дійсності здійснено інший злочин;
5) не було відомо, що в дійсності злочин вчинено іншою особою;
1 Положение о наказаний 1903 г. Див.: Тер-Акопов А. А. Добровольный отказ от совершения преступления. — М., 1982. — С. 81.
2 Никулин С. И. Деятельное раскаивание и его значение для органов внутренних дел в борьбе с преступностью. — М., 1985. — С. 39.
226
6) явка з повинною за так званим приватним обвинуваченням або якщо немає скарг поте-рпілого;
7) явка з повинною, заради якої було вчинено злочин;
8) явка з повинною в одному злочині з метою впливу на оцінку інших вчинених злочинів;
9) повинна в менш небезпечному, щоб приховати більш небезпечний злочин або завадити його розкриттю;
10) групова повинна — двох або більше осіб;
П) «незавершена явка з повинною», оскільки особа, яка вчинила злочин, затримана міліцією на шляху до прокурора;
12) давання хабара з метою впливу на розслідування, судовий розгляд, умови відбуття покарання і явка з повинною при цьому;
13) хибна повинна — завідомо або помилково.
Велика різноманітність фактичних і юридичних обставин явки з повинною на практиці далеко не завжди вкладається в загальноприйняті уявлення про неї, а також у межі традиційних визначень юридичних словників та інших спеціальних джерел.
За змістом явка з повинною — інститут кримінального права, а за формою реалізації — головним чином кримінально-процесуального .
За загальними правилами, явка з повинною є обставиною, що пом'якшує відповідальність.
Але у випадках, прямо вказаних у законі (ч. 2 ст. 111, ч. З ст. 369, ч. З ст. 263 КК), вона є обставиною, що виключає кримінальну відповідальність і, отже, порушення кримінальної справи.В юридичному словнику 1984 р. явка з повинною визначається як добровільне й особисте звернення (явка) особи, яка вчинила злочин, в органи дізнання, слідчі органи, прокуратуру чи суд з наміром передати себе в руки правосуддя.
Є. К. Герасимова зазначає про такі обов'язкові ознаки явки з повинною: це добровільне, особисте, безпосереднє звернення громадян з заявою про злочин в органи дізнання, слідчі органи, прокуратуру або суд, з реалізованим наміром передати себе в руки правосуддя1. Можна наводити визначення й інших авторів, але вони мало в чому
Герасимова К К. Явка с повинной // Социалистическая законность. — 1975. _ № 8. — С. 42—43.
227
відрізняються, крім того, в деяких із них надмірно деталізується явка з повинною, а в ін-ших — навпаки, немає таких ознак, які все ж мають істотне юридичне і практичне значен-ня.
При деякою мірою спрощеному визначенні терміна «добровільно», майже у всіх поясненнях явки з повинною як на обов'язкову ознаку вказують на добровільність. Певна річ, ця ознака є бажаною і часто зустрічається на практиці. На нашу думку, тут доречно згадати коментарі В. І. Анти-пова до положень ст. 263 КК: «Під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності згідно з ч. З ст. 263 КК, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі володіти та користуватися будь-яким із зазначених предметів, незалежно від мотивів з власного бажання передає його органам влади. Мотиви такого рішення можуть бути різними: каяття, страх перед відповідальністю, бажання заспокоїти родичів тощо. Факт заяви при затриманні або обшуку про бажання добровільно здати зброю, бойові запаси або вибухові речовини повинен оцінюватися і перевірятися в сукупності з іншими доказами.
І, навпаки, добровільною буде здача навіть особою, котра перебуває під арештом, коли вона заявляє про зброю, бойові припаси або вибухові речовини, що зберігаються у неї вдома або в іншому місці і про які органам влади невідомо»1.Є. К. Герасимова, С. І. Нікулін та інші автори вказують на такі факти, коли особи перед явкою з повинною радяться з друзями, рідними, близькими, представниками суспільства, адміністрацією тощо2. В цьому, безперечно, немає нічого поганого ні за змістом, ні за формою. Автори доходять єдиного правильного висновку: якщо в особи була свобода вибору відкритись чи ні, то тут є і добровільність, і явка з повинною. Але не потрібно обмежувати форму заяви і говорити тільки про звернення в органи дізнання і до посадових осіб, слідчих, прокуратури і суду. З практики відомо, що з повинною з'являлись до
1 Аитипов В. І. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. — К., 2002. — С 595.
2 Герасимова Е. К. Зазнач, праця. — С. 43; Никулин С. И. Зазнач, праця. — С. 40.
228
путатів, в суспільні організації, в українське консульство за кордоном.
На практиці часто буває, що про вчинений злочин особа повідомляє не особисто, а по телефону, в листі або через інших громадян. Юридично головне в явці з повинною — 4е добровільне (письмове чи усне) повідомлення правоохоронних органів про вчинений злочин.
у дореволюційному законодавстві явку з повинною по суті не відмежовували від щиросе-рдного каяття, більше того, останнє визнавалося єдиним можливим мотивом повинної. Можливо, тому спочатку і в нашій практиці її розглядали як різновид щиросердного каят-тя або обов'язково поряд з ним, що не відповідає чинному законодавству. В слідчій, про-курорській і судовій практиці явка з повинною, як того вимагає закон, повинна враховува-тись як самостійний юридичний факт незалежно від її мотивів. Але, попри всі складності, справжні мотиви і спонукання явки з повинною слід намагатись завжди встановлювати.
Нечітке визначення явки з повинною в законі призводило до того, що на практиці не завжди вдавалось відмежувати явку з повинною від добровільної відмови.
Іноді вважали, що явка з повинною є специфічною формою добровільної відмови особи від вчиненого злочину. Дійсно, тут є певна схожість — в оцінюванні мотивів і добровільності. Однак розбіжностей значно більше: в формі дій при явці з повинною і бездіяльності — під час добровільної відмови; при завершеності або незавершеності злочину, в оцінюванні наслідків злочину, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання, їх пом'якшенні, в тому числі й щодо співучасників. На відміну від явки з повинною, де заявник добровільно повідомляє органи дізнання, слідчому, прокурору, судді (суду) про вчинений або підготовлений ним злочин, добровільна відмова є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.Особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину (ст. 17 КК України).
Враховуючи велике значення явки з повинною в доказуванні на різних етапах кримінально-процесуальної діяль-
229
ності, правоохоронні органи багато років у своїй роботі фіксували явку з повинною у ви-гляді заяви чи окремого процесуального документа — протоколу (протоколу усної заяви). Тому, нарешті, законодавець врахував потреби практики з цього питання і Законом Украї-ни від 7 березня 2002 р. № 3082-ПІ року зобов'язує орган дізнання, слідчого, прокурора, суддю або суд усну заяву явки з повинною заносити до протоколу, в якому зазначаються відомості про особу заявника і викладено зміст заяви від першої особи. Протокол в таких випадках підписують заявник і посадова особа, яка склала протокол.
Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомості про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судового засідання і підписується заявником. Головуючий протягом трьох днів надсилає витяг з протоколу судового засідання відповідному прокурору.
Письмова заява про явку з повинною має бути підписана заявником і особою, яка провадить дізнання, органом дізнання, слідчим або прокурором, які прийняли заяву із зазначенням на заяві дати її прийняття (частини 2—4 ст. 96 КПК).