Взяття під варту
як запобіжний захід застосовується в справах про тяжкі злочини і може бути обраний тільки за наявності підстав, що обвинувачений, перебуваючи на волі, переховуватиметься від слідства і суду або перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, чи займеться злочинною діяльністю, а також для забезпечення ви-конання процесуальних рішень.
Однак цей запобіжний захід застосовується у криміналь-них справах по-різному.Безперечно, взяття під варту — найбільш суворий запобіжний захід, що пов'язаний з позбавленням людини волі, необхідністю підкорятися суворим вимогам режиму в місцях ув'язнення і з певним обмеженням прав.
Як правило, взяття під варту забезпечує досягнення одночасно всіх чотирьох вказаних цілей, але може застосовуватися і для досягнення деяких з них (наприклад, лише для запобігання переховування обвинуваченого від слідства і суду чи лише для усування перешкод у досягненні істини у кримінальній справі).
Слідчий слідчого відділення на станції Київ-Пасажирсь-кий УМВС України за згодою з транспортним прокурором м. Києва вніс до Залізничного місцевого суду м. Києва подання про обрання міри запобіжного заходу у вигляді взяття під варту щодо Чахая Г. І., обвинуваченого за ч. 2 ст. 185 КПК України за викрадення чужого майна за попередньою змовою групою осіб, мотивуючи в поданні тим, що обвинувачений проживає за кордоном, який не працює, може запобігти ухиленню від слідства і суду та перешкодити встановленню істини у кримінальній справі. Вивчивши матеріали кримінальної справи, допитавши обвинуваченого особисто, а також вислухавши пояснення слідчого, думку прокурора, який підтримав подання, суддя виніс постанову про обрання Чахая Г. І. міри запобіжного заходу — взяття під варту. Цей запобіжний захід забезпечив досягнення успіху в указаних чотирьох цілях, оскільки пізніше вироком суду Чахая Г. І. був засуджений за вчинений злочин до позбавлення волі на чотири роки1.
Взяття під варту частіше застосовується для того, щоб завадити обвинуваченому сховатися від слідства і суду, але у поданнях слідчих про обрання цього запобіжного заходу дуже часто немає даних про намір обвинуваченого сховатися.
Точне зазначення мети взяття під варту необхідне для можливого оскарження обвинуваченим цього запобіжного заходу.Особливо це стосується взяття під варту до притягнення особи як обвинуваченої. Навіть при взятті обвинуваченого під варту слідчий, прокурор, суддя повинні припускати можливість спростування всіх або частини обвинувачень, а тим більше у разі арешту, пред'явлення обвинувачення. Обгрунтованість арешту — це достатність доказів, що є у кримінальній справі, які вказують на наявність встановлених законом підстав для застосування цього запобіжного заходу.
За загальним правилом, обвинувачений може бути взятий під варту лише після пред'явлення обвинувачення та допиту як обвинуваченого. Отже, фактичні підстави для арешту, як правило, ширші, ніж підстави для притягнення як обвинуваченого, оскільки до них до-даються свідчення обвинуваченого. Після одержання і перевірки цих свідчень слідчий може відмовитися від наміру взяти обвинуваченого під варту.
Негативні сторони арешту такі: особа відривається від суспільно корисної праці зі своєї спеціальності, а це, у свою чергу, дезорганізує певним чином роботу установи, підприємства, організації, де вона працює чи служить; особа залишається відірваною від сім'ї, що негативно по-
1 Архівна справа Залізничного місцевого суду за 2001 рік (справа № 01-7707).
384
значається на вихованні дітей; арешт компрометує людину в очах сусідів, товаришів по службі; тримання під вартою озлоблює людину, налаштовує її проти правоохоронних ор-ганів, подавляє її волю, робить схильною до обмови, самообмови і взагалі до небажаних свідчень; деякі заарештовані підпадають під негативний вплив рецидивістів та інших не-безпечних злочинців; знищує моральні ідеали; арешт завдає шкоду здоров'ю людини (осо-бливо психіці), заподіює їй та її сім'ї матеріальні збитки.
Отже, запобіжний захід взяття під варту слід застосовувати лише у разі, якщо інші запобіжні заходи не можуть відвернути небажану поведінку обвинуваченого. В жодному разі не можна обіцяти заарештованому звільнення з-під варти за умови, що він визнає себе винним та видасть співучасників.
Обвинувачений має право знати, на якій підставі його взяли під варту, тому його необхідно ознайомити з постановою про вибір цього запобіжного заходу.
Існує думка, що до неповнолітніх не слід застосовувати взяття під варту за мотивами однієї лише небезпечності злочину.
На наш погляд, така думка є помилковою. У деяких випадках неповнолітні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких злочинів: умисне вбивство, бандитизм та ін. Якщо лишити таких неповнолітніх на волі, то є велика ймовірність, що вони сховаються, перешкодять з'ясуванню об'єктивної істини у справі, або ж взагалі вчинять новий злочин.Взяття під варту через небезпечність злочину — право, а не обов'язок слідчого, прокурора, суду, яким вони мають користуватися обережно, враховувати обставини, що характеризують особу обвинуваченого.
Однією з основних небезпек для правосуддя України є те, що громадян беруть під варту в багатьох випадках за вчинення злочину, який карається за законом позбавленням волі. Де-які слідчі міркують так: обвинуваченому все одно «сидіти», тож нехай «сяде» раніше, щоб не сховався чи не завадив встановленню істини. Шкоди йому не буде, оскільки строк три-мання під вартою враховується під час призначення кримінального покарання. Така прак-тика є помилковою, оскільки слідчий не може знати, яку міру покарання призначить під-судному суд.
У таких міркуваннях відчувається зневага до інтересів людей, намагання посилити кримінальну репресію,
13 з_м 385
вплинути на суд, який при призначенні покарання іноді має рахуватися з тим, що обвину-вачений тримається під вартою. З іншого боку, такі слідчі не зважають на те, що суд може призначити позбавлення волі умовно, звільнити від покарання через хворобу та ін.
При застосуванні як запобіжного заходу взяття під варту слідчий іноді намагається налякати як заарештованого, так й інших обвинувачених, які перебувають на волі, для того, щоб примусити їх не відмовлятися від своїх свідчень. Така практика є не лише незаконною, а й антиконституцій-ною, оскільки суперечить ст. 29 Основного Закону.
За даними статистики, заарештовані найчастіше визнаються судами винними. Деякі автори на такій підставі роблять висновок про обгрунтованість і законність переважної більшості арештів.
На наш погляд, такий висновок є хибним, оскільки не враховуються випадки незаконних і необгрунтованих арештів, коли скасовується вирок суду; коли кримінальні справи припиняються на стадії досудового слідства; коли суд не виправдовує підсудного, а перекваліфіковує його діяння на статтю КК, яка не передбачає позбавлення волі, застосовує звільнення від кримінальної відповідальності в зв'язку з передачею особи на поруки; якщо під час взяття під варту не було підстав для застосування цього запобіжного заходу, хоч суд у подальшому і визнав обвинуваченого винним. При цьому слід враховувати, що арешт може бути незаконним і необгрунтованим при припиненні справи за нереабілітаційними підставами (амністією, строком давності притягнення до кримінальної відповідальності та ін.).
Припинення справи у такому разі не повинно завуальовувати незаконне і необгрунтоване взяття обвинуваченого під варту.Важлива гарантія законних інтересів особистості — встановлення в законі межі кримінального покарання, за якою вибір як запобіжного заходу взяття під варту не допускається. Якщо особі не загрожує серйозне кримінальне покарання, то немає сенсу брати її під варту, оскільки навряд чи вона сховається, чи заважатиме встановленню істини, чи вчинить новий злочин. Запобіжний захід не може бути суворішим за покарання.
Запобіжний захід застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено таке покарання, як позбавлення волі строком понад три роки. Отже, якщо зако-
386
ном передбачено покарання рівно на три роки позбавлення волі, то взяття під варту не може бути застосовано. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосо-ваний у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлен-ня волі й на строк не більше трьох років (ч. 1 ст. 155 КПК).
Що таке «виняткові випадки» — закон не роз'яснює. Слідчий зобов'язаний дуже ретельно мотивувати необхідність застосування цього запобіжного заходу, довівши винятковість даного випадку, що робить необхідним взяття обвинуваченого під варту. Але на практиці таке обгрунтування, як правило, відсутнє. Найчастіше зустрічаються такі спроби пояснення необхідності взяття під варту у «виняткових випадках»:
особа в даний момент соціально небезпечна — погрожує вбивством, знищенням майна, займається бродяжництвом;
особа не виконує процесуальні обов'язки — не з'являється на виклики слідчого, прокурора, суду, доставляється приводом;
особа погано веде себе у побуті (пиячить, бешкетує тощо);
існують вірогідні дані про те, що обвинувачений сховався чи сховається, перешкоджає чи перешкоджатиме встановленню істини, вчинив чи вчинить злочин.
Не всі ці обгрунтування, на наш погляд, є переконливими. Якщо особа соціально небезпечна, то їй необхідно пред'явити додаткові обвинувачення і з їх урахуванням вирішувати питання про запобіжний захід.
Якщо соціальна небезпечність не досягла рівня злочину, то підстав для взяття під варту немає. Невиконання особою процесуальних обов'язків — це ще не підстава для арешту. Але у разі, якщо раніше був обраний більш м'який запобіжний захід, після чого особа не з'являлася на виклики, то це можна розглядати як невиконання умов запобіжного заходу і застосувати арешт. Погана поведінка у побуті не може бути підставою для взяття під варту, оскільки запобіжний захід обирається не для врегулювання сімейно-побутових відносин. У цьому разі даних про те, що обвинувачений може поводити себе неналежним чином, недостатньо для взяття під варту.Взяття під варту щодо неповнолітніх застосовується лише у виняткових випадках. Виняток у даному разі став правилом, бо близько половини неповнолітніх обвинува-
13* 387
чених тримають під вартою. На нашу думку, щодо неповнолітніх обвинувачених у віці 14—16 років взяття під варту взагалі не слід застосовувати тільки у виняткових випадках хоча б тому, що у цей віковий період психічну рівновагу суб'єкта ще не сформовано і він не може становити загрозу для суспільства.
Винятком у таких випадках має бути вчинення неповнолітнім особливо тяжкого злочину.
Вважається доцільним не застосовувати взяття під варту до осіб, які обвинувачуються у вчиненні необережних злочинів. Ці особи навряд чи сховаються від слідства і суду й не заважатимуть встановленню істини у кримінальній справі. Винятками, звичайно, є випадки, коли навмисний злочин помилково кваліфікують як необережний1.
Якщо орган дізнання чи слідчий вважає, що є підстави для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, він вносить подання до суду, попередньо отримавши на це згоду прокурора. При вирішенні цього питання прокурор зобов'язаний ознайомитися з усіма матеріалами кримінальної справи, що дають підстави для взяття під варту, перевірити законність одержання доказів, їх достатність для обвинувачення. Аналогічне подання має право внести сам прокурор.
Подання має бути розглянуто головою місцевого суду або суддею протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання підозрюваного чи обвинуваченого.
Якщо в поданні ставиться питання про взяття під варту особи, яка перебуває на волі, суддя має право своєю постановою дати дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого і доставку його в суд під вартою.
Затримання в цьому разі не може тривати більше сімдесяти двох годин, а в разі, якщо особа перебуває за межами населеного пункту, в якому діє суд — не більше сорока восьми годин з моменту доставки затриманого в цей населений пункт.Одержавши подання, суддя вивчає матеріали кримінальної справи, надані органом дізнання, слідчим чи прокурором, допитує особу, щодо якої ставиться питання про обрання запобіжного заходу взяття під варту, а за необхідності бере також пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа (органу дізнання, слідчого, прокурора), вислуховує думку прокурора, захисника, якщо він з'явився і виносить постанову:
• про відмову в обранні запобіжного заходу, якщо для його обрання немає підстав;
• про обрання підозрюваному, обвинуваченому як запобіжного заходу взяття під варту.
Відмовивши в обранні такого запобіжного заходу, суд може обрати підозрюваному чи обвинуваченому будь-який запобіжний захід, не пов'язаний з утриманням під вартою (ст. 1652 КПК). Якщо голова суду чи суддя обрали підозрюваному, обвинуваченому як запобіжний захід взяття під варту і санкціонували таку постанову, то прокурор, підозрюваний, обвинувачений, захисник, а також законні представники підозрюваного та обвинуваченого, якщо вони не згодні з прийнятим рішенням, протягом трьох діб з дня винесення постанови можуть подати на нього апеляцію в апеляційний суд.
Подання апеляції не зупиняє виконання постанови про обрання як запобіжного заходу взяття під варту1.