Складання процесуальних документів при провадженні досудового слідства

Кожна слідча чи інша процесуальна дія слідчого або особи, що провадить дізнання, повинна фіксуватися в одному або кількох процесуальних документах, форму яких визначено законом.

Основними процесуальними документами, які складають під час провадження розслідування, є: постанови, протоколи, обвинувальний висновок. Серед інших слід виділити подання слідчого, окреме доручення, доручення органу дізнання, заперечення проти вказівок прокурора (статті 23і, 114 і 118 КПК).

Постанова — це рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово чи апеляційний суд (п. 14 ст. 32 КПК). Шляхом винесення постанови порушуються кримінальні справи, притягуються особи як обвинувачені, застосовуються запобіжні заходи, призначаються експертизи, припиняються і закриваються справи тощо. Своїми постановами прокурори скасовують незаконні рішення органів розслідування.

Протокол визначається як документ, пов'язаний з проведенням слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки (п. 20 ст. 32 КПК). У КПК Казахстану (п. 23 ст. 21) під протоколом розуміється процесуальний документ, в якому описується кожна процесуальна дія. Таке визначення, на думку О. Р. Ми-хайленка, є більш правильним, оскільки не всі протоколи належать до слідчих дій, як це вказано в КПК України (наприклад Протокол ознайомлення з матеріалами справи)1.

1 Михайленко О. Р. Складання процесуальних актів у кримінальних справах. — К., 2000. — С 25.

280

Загальні реквізити протоколів слідчих дій визначені в

ст. 85 КПК.

Протоколами оформляються допити, фіксуються і за-ілчуються певні факти, обставини, описується хід дій, шо проводяться: огляд, обшук, виїмка, впізнання та ін.

Деякі автори рекомендують фіксувати у протоколах слідчих дій лише ті дослідження, які збігаються з їх провадженням, а ті, що не збігаються, відображати в окремих довідках1.

B.

Багато хто з авторів вважає можливим відображати в протоколах слідчих дій результати лише тих досліджень, які не мають характеру висновку3.

C. М. Сирков та А. В. Фефілатьєв зазначають, що в протоколах оглядів відображаються лише виявлені та доступні безпосередньому сприйняттю ознаки об'єкта4.

Розглядаючи цю проблему, ми виходимо з тези про те, що все, що робиться в ході процесуальних дій, має процесуально-правову природу і повинно відображатися в процесуальних документах. Ніяка негласна робота з речовими доказами в процесі огляду місця події або іншої слідчої дії недопустима, так само як недопустимим є і непроцесу-альне документування будь-яких досліджень у ході слідчої дії. Будь-яка робота з джерелами доказової інформації повинна здійснюватися гласно і фіксуватися процесуальними засобами. Фіксування має бути повним, всебічним, безперервним, починаючи з виявлення матеріального об'єкта, який має доказове значення, та закінчуючи його дослідженням. Інакше немає гарантії того, що доказові якості

1 Судебные экспертизы. Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка. — К., 1981. — С. 86.

2 Лисиченко В. К., Циркаль В. В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике. — К., 1987. — С. 22—23.

3 Кузьмин М. Н. Снетков В. А., Худяков В. 3. Вопросы предварительного исследования микрообъектов // Уголовный процесс и криминалистика: Сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. — М., 1983. — № 65. — с. 110.

Сырков С. М., Фефилатьев А. В. Проведение предварительных исследований материальных следов на месте происшествия. — М., 1986. —

281

вилученого предмета збережені без змін, а сам предмет може бути джерелом достовірної інформації та засобом встановлення об'єктивної істини.

Можливість і необхідність активного дослідження матеріальних слідів злочину в процесі провадження випливають зі змісту та смислу закону. Наприклад, ст.

Обвинувальний висновок — підсумковий документ до судового слідства, який додається до справи при направленні її до суду. В ньому орган розслідування і прокурор остаточно формулюють своє ставлення до винності обвинуваченого у вчиненому злочині. Визнання вини тут відбувається на рівні обвинувачення і не більше. Питання про винність чи невинність остаточно вирішуватиме місцевий суд, суд апеляційної чи касаційної інстанції.

Закон визначає структуру та реквізити обвинувального висновку і додатку до нього (статті 223 і 224 КПК).

Обвинувальний висновок — це єдиний документ, складений на досудовому слідстві, який в обов'язковому порядку оголошується в суді. В цьому плані в обвинувальному висновку підбиваються підсумки досудового слідства з формулюванням обвинувачення, а також з'являються правові підстави для віддання обвинуваченого до суду при попередньому розгляді справи суддею.

Подання— документ, який складає слідчий, прокурор, особа, яка проводить дізнання, з виконанням вимог статей 23 і 23і КПК України. При розслідуванні кримінальної справи зазначені органи зобов'язані виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню злочину, і вжити заходів через відповідні органи щодо їх усунення. Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов. Суд у таких випадках виносить окрему ухвалу (статті 232 і 340 КПК).

Доручення слідчого — це його пропозиція органу дізнання провести в справі, що розслідується, відповідну розшу-

1 Тертитник В. М. Зазнач, праця. — С. 222—223.

282

v або слідчу дію. Вказівка — це конкретизація такої

пропозиції-

Доручення і вказівки органу дізнання викладаються

ілчим у письмовій формі, причому він має право встановити строк для їх виконання.

Окреме доручення — це письмове прохання слідчого про проведення певної слідчої дії, надіслане за межі міста, району чи області, які він обслуговує, іншому органу розслідування (слідчому чи органу дізнання), якщо слідчий не може виїхати у відрядження для виконання цієї дії особисто. Метою окремих доручень є виконання необхідних слідчих дій тим органом, який їх може провести швидко і з меншою затратою зусиль та коштів.

Слід відрізняти окреме доручення від доручення, яке слідчий дає в справі органу дізнання, взаємодіючи з ним на тій території, де вони разом працюють (ч. З ст. 114 КПК).

Значення складання процесуальних документів у стадії досудового слідства обумовлене тим, що, ознайомлюючись з процесуальними документами закінченого досудового слідства, учасники процесу роблять висновки про всебічність, повноту та об'єктивність розслідування, ступінь забезпечення їхніх прав (статті 217 і 218 КПК), однак досить поширеними в практиці дізнання і досудового слідства є факти, коли слідчі дії супроводжуються фальсифікацією процесуальних документів.

Наприклад, У кримінальній справі щодо А. і К. по обвинуваченню за ч, 2 ст. 185 КК України слідчий Дмитрі-вського РВ УМВС у Чернігівській М. склав фальшиві протоколи про відсутність у обвинувачених майна, що підлягає опису. Проте з матеріалів справи вбачалося, що обвинувачені мали власні мотоцикли та інше майно, що підлягає опису. В судовому засіданні було встановлено, що понятими зазначено осіб, які за вказаною адресою ніколи не проживали.

На основі процесуальних документів прокурор і суд можуть зробити висновок про неповноту розслідування, істотне порушення кримінально-процесуального закону й

283

повернути справу на додаткове розслідування (п. 2 ч. 1 ст. 229, статті 246 і 281 КПК). їх зміст є предметом дослідження під час судового слідства в суді першої інстанції (ст.

Розслідування злочинів групою слідчих. Для розкриття і розслідування розкрадань у великих та особливо великих розмірах, а також інших тяжких злочинів, якщо це пов'язано з виконанням значного обсягу слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, спільним рішенням керівників органу дізнання, слідчого підрозділу можуть створюватися спеціальні слідчо-оперативні групи, у складі яких, як правило, буває кілька слідчих і оперативних працівників; про створення слідчо-оперативної групи виноситься постанова.

Створення і діяльність слідчо-оперативної групи не регламентовані чинним кримінально-процесуальним законодавством (ст. 119 КПК передбачає можливість створення лише слідчої групи).

Слід виділити характерні риси поняття слідчо-оперативної групи для того, щоб докладніше розкрити її сутність:

1. Слідчо-оперативна група є організаційною формою взаємодії слідчого з оперативними працівниками. Разом з тим ця діяльність базується на нормах кримінально-процесуального закону.

2. З організаційного боку слідчо-оперативна група поєднує слідчих і працівників органів дізнання для виконання загального завдання — швидкого і повного розкриття злочину.

3. З процесуального боку вона являє собою два формування, що працюють узгоджено. Одне з них постійно виконує відповідні процесуальні дії з розслідування злочинів, а інше сприяє слідчим, виконує їх доручення і вказівки з провадження слідчих і розпзукових дій,

4. Група може бути створена на визначений період для виконання конкретного завдання, а також для розслідування по справі в повному обсязі.

284

5. Взаємодія між членами групи має не випадковий, епізодичний характер, а є стійкою творчою співпрацею, основою для найбільш доцільного поєднання засобів і методів, влас-тивих діяльності органів, що взаємодіють.

6.

Суперечності між керівником групи та її учасниками вирішуються прокурором або начальником відповідного органу внутрішніх справ.

Відомо, що потреба в проведенні оперативно-розшуко-вої роботи, як правило, виникає при вчиненні таємних замаскованих злочинів, а велика кількість співучасників, значна кількість злочинних епізодів, розгалуженість злочинної діяльності обумовлює тривалість та інтенсивність оперативно-розшукової роботи, роблять необхідним залучення слідчим працівників органів дізнання або постійного сприяння при провадженні слідчих і розшу-кових дій1.

Слідчо-оперативна група створюється при черговій частині органу внутрішніх справ для забезпечення невідкладного реагування на повідомлення про злочини на кожну добу в складі слідчого, оперативних уповноважених, експерта-криміналіста, кінолога (п. 49 Інструкції про взаємодію)2.

На практиці чисельність слідчо-оперативної груп буває різною. При цьому групи, які створюються для роботи по злочинах у сфері економіки, як правило, чисельніпіі, ніж у справах про злочини по лінії карного розшуку.

При комплектуванні слідчо-оперативних груп слід враховувати не тільки ділові, а й моральні якості слідчих і співробітників органів дізнання, які залучаються до роботи. Успіх у роботі групи значною мірою залежить від неформальних взаємовідносин її учасників, від соціально-психологічної атмосфери, що склалася. На це справедливо звертають увагу в спеціальній літературі3.

Викторов Б. А. Развитие принципов советского предварительного следствия и задачи дальнейшего совершенствования деятельности следственного аппарата ОВД. — М., 1969. — С. 14.

Наказ МВС України «Про невідкладні заходи щодо вдосконалення

KTypH і організації діяльності органів досудового слідства в системі

України» від 25 листопада 1992 р. № 745.

Быков В. М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органа дознания. — Омск, 1971. — С. 29.

285

Особливе значення має вибір керівника групи. Ним призначається один із слідчих або на-чальник слідчого підрозділу. Ця особа повинна бути не тільки кваліфікованим спеціаліс-том з розкриття злочинів, а й володіти відповідними організаторськими та особистими якостями, що забезпечують йому роль лідера. За даними експериментальної психології, для висунення лідера в процесі групової діяльності мають значення такі особисті якості, як ініціативність, енергійність, уміння організувати роботу, спілкуватися з людьми, зважа-ти на думку інших, тактовність, скромність, впевненість, витримка, розум, винахідливість, самостійність1.

Про створення слідчо-оперативної групи начальник органу внутрішніх справ видає наказ, в якому перелічуються слідчі й оперативні працівники, які виділені для включення до складу групи, а також призначається керівник групи. Робота всіх членів групи проводиться за планом заздалегідь погоджених слідчих дій і оперативно-розшу-кових заходів. План складається членами групи та обговорюється всім її складом. У ньому зазначаються характер роботи та її виконавці.

Динамічність і повнота планування досягається завдяки постійному взаємному обміну інформацією між слідчими та органами дізнання, спільному обговоренню зібраних по справі слідчих і оперативних даних і висуненню на їх основі нових версій, постійному ознайомленню учасників групи з матеріалами, що їх отримали інші співробітники.

Загальний план розслідування складає керівник групи. Індивідуальні плани для розслідування окремих епізодів злочину, дій конкретних осіб, плани виконання окремих слідчих дій складає слідчий.

Існує багато різних поглядів щодо класифікації етапів досудового слідства. Розглянемо одну з них:

1. Провадження першочергових, невідкладних слідчих дій.

2. Подальше розслідування для виділення сукупності доказів, що дають можливість прийняти рішення про притягнення конкретної особи як обвинуваченого.

3. Процесуальні дії щодо притягнення як обвинуваченого, застосування запобіжних та інших заходів процесуального примусу.

1 Федотова А. Ф. Экспериментальная и прикладная психология. Л., 1971. — С. 29.

286

4. Провадження розслідування з метою збору доказів, дають можливість прийняти рішен-ня про форму закінчення досудового слідства.

5. Закінчення розслідування як заключна частина роботи по справі.

На першому етапі при провадженні невідкладних першочергових слідчих дій з'ясовують та уточнюють обставини вчиненого злочину, виявляються і фіксуються його сліди, встановлюють коло осіб, причетних до вчинення злочину, якщо можливо і необхідно, проводять затримання підозрюваного, посилений пошук джерел, з яких можна отримати найбільш повну інформацію про механізм події злочину. Дані, отримані процесуальним і непроце-суальним шляхом, використовують для побудови версій, намічають узгоджені плани спільної подальшої діяльності.

Для того, щоб правильно визначити, які дії повинні становити зміст цього етапу, доцільно керуватися рекомендаціями, згідно з якими швидше й раніше за інші повинні проводитися такі дії:

1) невиконання яких може призвести до втрати доказів (огляд місця події, обшук, освідування; виїмка документів і предметів, що можуть бути речовими доказами, допит потерпілого; розшук і допит очевидців; затримання і допит підозрюваного, показання якого потребують інших термінових заходів, як правило, обшук чи виїмка);

2) розшук злочинця з метою недопущення вчинення ним нових злочинів (оперативно-розшукові та розшукові заходи, накладення арешту на кореспонденцію і зняття інформації з каналів зв'язку, огляд і виїмка кореспонденції та дослідження інформації, знятої з каналів зв'язку), а також з'ясування ступеня причетності до вчиненого злочину певних осіб;

3) забезпечення відшкодування матеріальної шкоди і можливої конфіскації майна (обшук, накладення арешту на майно);

4) від результатів яких залежить проведення інших невідкладних заходів або які необхідні для їх підготовки ;ч

5) які дозволяють одночасно перевірити кілька версій, наикоротшим шляхом вирішити поставлені задачі;

6) які потребують значного часу для їх проведення (ревізія, судово-бухгалтерська, судово-економічна та інші експертизи, доручення про виконання слідчих і розшукових дій).

287

Другий етап досудового слідства є логічним продовженням першого. Можливе висунення нових версій, розширення кола осіб, підозрюваних у вчиненні злочину. Поряд із цим накопичують і пе-ревіряють докази, досліджують і уточнюють обставини, що дозволяють точно сформулювати і правильно вибрати запобіжний захід.

На третьому етапі процесуальна діяльність слідчих полягає у формулюванні постанов про притягнення як обвинувачених конкретних осіб, забезпеченні, якщо це необхідно, участі в справі захисника, виклику або доставления обвинувачених, пред'явленні обвинуваченим для ознайомлення висновків експертиз, застосування запобіжних заходів та інших заходів процесуального примусу.

У ході роботи групи на цьому етапі може бути не встановленим місце знаходження окремих осіб, що підлягають притягненню як обвинувачені.

У разі, якщо притягнення таких осіб як обвинувачених уже відбулось і оголошено їх розшук, можуть бути проведені різні процесуальні й оперативно-розшукові дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження цих осіб, особливо якщо вони переховуються.

На четвертому етапі досудового слідства перевіряють показання обвинувачених, уточнюють всі обставини, що входять у предмет доказування, забезпечують отримання доказів, які дозволяють дійти правильного висновку про форму розслідування.

Необхідність здійснення оперативно-розшукової роботи, отримання і використання слідчим інформації, що її здобуто непроцесуальним шляхом, у цей період зростає.

Наприклад, слідчо-оперативна група Білогорського РУВС Кримської області здійснила роботу по кримінальній справі С. та інших, які обвинувачуються у вчиненні ряду крадіжок державної власності та індивідуального майна громадян. У результаті узгодженої діяльності групи було встановлено і доказано ряд епізодів вчинення злочинів, вилучено значну частину викраденого майна. Але деякі викрадені речі виявити не вдалося. В результаті проведення заходів було перехоплено написану на резинці білизни і передану зі слідчого ізолятора дружині записку С, в якій той просив Ш збути заховані на городі речі. Ці речі було виявлено при повторному обшуку, який провели в будинку С. У подальшому стало можливим розкрити ще три крадіжки, вчинені С. у співучасті з іншими особами.

288

На останньому, п'ятому етапі досудового слідства, який ключає в себе процесуальні дії з кінцевої систематизації матеріалів справи, оцінки зібраних доказів, пред'явлення матеріа-лів для ознайомлення учасниками процесу, формулювання кінцевого рішення, оформлен-ня підсумкового процесуального документа і направлення справи, опера-тивно-розшукова робота, як правило, припиняється. Лише в окремих випадках може знадобитися проведен-ня окремих оперативно-розшукових заходів.

у цей період може тривати оперативно-розшукова робота щодо пошуку зниклого злочинця і схованих цінностей, попередження нових злочинів і запобігання спробам перешкодити нормальному завершенню розслідування.

Використання науково-технічних засобів при розкритті й розслідуванні злочинів. Науково-технічні засоби досить широко застосовуються в сфері кримінального процесу, зокрема при розкритті й розслідуванні злочинів. Використовують їх і злочинці, які мають на озброєнні не тільки сучасні транспортні засоби і зброю, а й прилади нічного бачення, пристрої для прослуховування телефонних розмов, найновішу радіо-, теле- і відеоапаратуру. Тому без відповідного технічного оснащення органів розслідування ускладнюється розкриття й розслідування злочину, боротьба зі злочинністю в цілому.

До науково-технічних засобів, які використовуються при провадженні розслідування, криміналісти відносять систему загальнотехнічних, пристосованих і спеціально розроблених приладів, апаратів, устаткування, інструментів, пристосувань, матеріалів, а також методів їх застосування з метою виявлення, фіксування, вилучення, дослідження доказів для більш ефективного проведення розслідування й попередження злочинів1.

Науково-технічні засоби за їх цільовим призначенням можна поділити на такі групи:

1) засоби освітлення. Під час провадження слідчих дій використовуються різноманітні джерела освітлення: побутові освітлювачі (рухомі та стаціонарні), промислові освітлювальні засоби;

Гончаренко В, И. Научно-технические средства в следственной практике. — к., 1984. — С. 10.

10

289

2) оптичні прилади. Застосовуються для виявлення макро- і мікроогляду речових доказів, інших предметів і документів: збільшувальні лупи звичайні, бінокулярні лупи (забезпечу-ють стереоскопічність зорового сприйняття), різноманітні види мікроскопів тощо;

3) пошукові засоби. Це найбільш складні науково-технічні засоби, що використовуються при розслідуванні злочинів. До них належать: металошукачі, магнітні шу-качі-підйомники, прилади для пошуку трупів, переносні рентгенівські установки, щупи різноманітних конструкцій, ручний бур тощо.

Наведемо приклад успішного застосування пошукових засобів.

Протягом 1990 р. громадянин Ц. у змові з інтими особами вчинив кілька крадіжок на території Конотопського району Сумської області. При затриманні Ц. слідчий не знав, де знаходиться викрадене. З оперативних джерел стало відомо, що Р. була коханкою Ц. Тож було вирішено провести обшук і в неї. Для знайдення викрадених ювелірних виробів, годинників тощо планувалося використати металошукач та інші пошукові засоби. Наявність у слідчо-оперативної групи таких приладів, які Р. побачила вперше, справило на останню бажане враження. Вона добровільно видала всі передані їй Ц. на зберігання цінності та докладно розповіла про факти, що цікавили слідчого.

Сам факт використання маловідомих обшукуваному науково-технічних засобів може справити на нього сильний психологічний вплив і часто саме за допомогою науково-технічних засобів отримують оперативні дані;

4) прилади для дослідження в невидимих променях спектра (ультрафіолетові освітлювачі, електронно-оптичні «перетворювачі» тощо). їх використовують при проведенні оглядів і обшуків та інших слідчих дій, вони дають можливість виявити сліди крові, сперми, слини та інших речовин біологічного характеру, сліди масел, жирів, кислот і отрут, прочитати записи, що виконані спеціальними чорнилами;

5) засоби вимірювання: рулетка, транспортер, секундомір, мікрометр, міліметрова лінійка, вимірювачі температури, сили струму тощо;

290

6) засоби вилучення й упаковки. Більшість з них містить-в комплектах науково-технічних засобів для слідчого, перта-криміналіста та оперативного працівника;

7) апаратура для фіксування здійснення слідчих дій і їх результатів, а також засоби оргтехніки слідчого (фото-апаратура, магнітофони, диктофон тощо);

g. Засоби зв'язку (телефонний і телеграфний зв'язок, радіозв'язок і телебачення, електроакустичні й рупорні мегафони, сигналізації).

Крім зазначених науково-технічних засобів є їх комплекти. Це слідчі портфелі, спеціальні набори, комплекти науково-технічних засобів для прокурора-криміналіста, оперативний і експертний «че-модан» (сумка), службовий «чемодан» автоінспектора, пересувна криміналістична лабораторія.

Порядок застосування при провадженні слідчих дій найважливіших науково-технічних засобів — звукозапису, кінозйомки і відеозапису — детально врегульований в законі (статті 85і і 852 КПК). Про їх застосування повідомляються учасники слідчої дії. Звукозапис і відеозапис відтворюються після закінчення слідчої дії, кіноплівка також демонструється всім учасникам. Виготовлені під час провадження слідчої дії фотознімки, матеріали звуко- і відеозапису, кінозйомок, плани, схеми та інші матеріали додаються до протоколу цієї дії як такі, що пояснюють його зміст (ч. 4 ст. 85 КПК). Але в дійсності ці матеріали мають більш широке і самостійне доказове значення, тому доцільно було б визначити їх самостійним джерелом доказів, а зліпки й відбитки — похідними речовими доказами.

У КПК порівняно докладно регулюється застосування лише трьох науково-технічних засобів (статті 85і і 852 КПК), а це є не зовсім ефективним, бо з появою кожного нового технічного засобу виникає питання про допустимість і правомірність його використання для фіксування доказів, обставин кримінальної справи. Тому цілком слушними є пропозиції сформулювати в КПК загальні норми про умови допустимості використання науково-технічних засобів і в широкому плані — досягнень науки і техніки в кримінальному процесі. Однак не слід виключати вже наявні в КПК норми, які регулюють порядок застосування окремих технічних засобів і охорону прав особи при цьому, оскільки саме конкретні вказівки зако-

ну є важливими и реальними гарантіями додержання принципів кримінального судочинства1.

Загальні вимоги, що визначають умови допустимості застосування в кримінальному процесі науково-технічних засобів і методів розслідування, такі:

— дії з їх застосування правомірні, якщо вони передбачені законом, не суперечать йому;

— застосувати їх можуть особи, спеціально на це уповноважені;

— можливість їх застосування безпосередньо визначається їх науковою обгрунтованістю, об'єктивністю й достовірністю результатів, що одержуються;

— вони не повинні суперечити етичним нормам, принижувати гідність осіб, щодо яких застосовуються;

— їх застосування має відповідати вимогам безпеки.

Для ефективного застосування науково-технічних засобів працівники органів слідства повинні самі набувати навичок їх використання, а за необхідності запрошувати спеціаліста для участі у проведенні слідчої дії, мати вичерпну інформацію про можливості існуючих експертних установ. Нехтування цим призводить на практиці до того, що слідчий не вміє відшукати матеріальні сліди злочину, правильно їх вилучити й оформити, внаслідок чого назавжди втрачаються докази. Разом з тим слід зазначити, що відображувані в протоколах оглядів, обшуків, впізнань та багатьох інших дій фактичні дані засвідчуються підписами понятих. Тут маємо протиріччя між необхідністю фіксування в протоколах слідчих дій усієї отриманої інформації та реальною можливістю її засвідчення. Обумовлюється це тим, що дослідження матеріальних слідів злочину можуть проводитися з використанням фахових знань за методикою, яка не завжди може бути зрозумілою понятим, а результати таких досліджень іноді потребують спеціальної розшифровки. Хід досліджень, у процесі яких застосовуються спеціальні знання та різні сучасні науково-технічні засоби, не завжди можна контролювати, а результати таких досліджень не завжди доступні для безпосереднього сприйняття. Нарешті, перешкодою для засвідчення за допомогою понятих може бути також небезпека для здоро-

1 Гончаренко В. И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. — К., 1980. — С. 94.

292

'я безпосереднього сприйняття матеріального джерела 'нформації (отруйні речовини, ра-діоактивні ізотопи тощо). Тому такого роду дослідження, на думку В. М. Тертишни-ка, не можуть здійснюватися в рамках слідчих дій, де беруть участь поняті. У протоколах слід-чих дій, стверджує він, можуть фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються без застосування фахових знань1. Але, на нашу думку, у протоколах слідчих дій можуть і провинні фіксуватися хід та результати досліджень, які виконуються з застосуванням і без застосування фахових

знань.

Всі дії» які сприймаються, усвідомлюються при провадженні слідчої дії, повинні контролюватися та перевірятися понятими, що відображається в протоколі та засвідчується їх підписами.

1 Тертитвик В. М. Зазнач, праця. — К., 1999. — С 224.