Принцип презумпції невинуватості
Раніше в літературі існувала думка, що принцип презумпції невинуватості не властивий нашій системі права. С. А. Голунсь-кий зазначав: «...різні презумпції являють собою спроби створити абстрактну істину, відірвану від конкретних обставин даної справи...
Вони мають елементи формалізму» підштовхують суд до того, що замість подолання перешкод дослідження того чи іншого питання йти по лінії найменшої протидії, схилитись до раніше прийнятого Рішення...»2.ЦыпкииА. Л. Зазнач, праця. — С. 26.
Лише в 60-х pp., розвиваючи ідеї про необхідність до. держання прав і законних інтересів учасників судового провадження, М. С. Строгович сформулював положення про те, що винним може бути визнано лише особу, вину якої достовірно доказано, в протилежному ж випадку особа вважається невинуватою. Крім того, автор уперше в науці кримінального процесу встановив межі практичного застосування принципу презумпції невинуватості.
Початок традиції визнання презумпції невинуватості одним з найважливіших прав людини заклала Декларація прав людини та громадянина, проголошена Національними зборами Франції 26 серпня 1789 p., стаття 9 якої проголошує: «Оскільки кожен є невинним, доки не буде встановлено інше, то в разі затримання особи надмірна суворість, не викликана необхідністю з метою забезпечення його затримання, повинна суворо каратися законом»1.
Згодом цей принцип було законодавчо закріплено в Статуті кримінального судочинства Російської імперії 20 листопада 1864 р. у вигляді системи логічних норм2. Прогресивне положення Статуту відмінило правило, згідно з яким обвинувачений зобов'язаний був сам довести свою невинуватість. У тексті Короткого відображення процесів чи судових тяжб 1715 p., що діяв до прийняття Статуту, прямо зазначалося: «Повинен відповідач невинність свою доказом, коли буде потрібно, виправдати», а власне визнання особи, в тому числі отримане внаслідок катувань, є «літучим свідченням всього світу»3.
Цю традицію було продовжено в міжнародно-правових документах, присвячених правам людини та громадянина.
У ст. 11 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 p., проголошується: «Кожна людина, обвинувачена у вчиненні злочину, має право вважатися невинною доти, доки її винність1 Див.: Декларация прав человека и гражданина. Принята национальным Собранием Франции 26 августа 1789 г. // Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. — М., 1984. — С. 207.
2 Див: Устав уголовного судопроизводства // Российское законодательство 10—20 веков. — М., 1991. — Т. 8. — С. 120—384.
3 Див: Краткое изображение процессов или судебных тяжб. Март 1715 г. // Российское законодательство 10—20 веков. — М-, 1986. — Т. 4. — С. 414.
62
е встановлена в законному порядку шляхом при-НЄ ото судового розгляду, при якому їй забезпечують люди ОСТІ дЛЯ захисту»1. У статті 14 Міжнародного
про громадянські і політичні права, прийнятого ?аКеральяою Асамблеею ООН 10 грудня 1966 р. та рати-!iv ованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР ВІД 19 жовтня 1973 p., проголошується: «Кожен об-вачений у кримінальному злочині має право вважатися невинним, поки винність його не буде доведена згідно з законом»2.
у цих самих документах як найважливіші права людини проголошені свобода від самообвинувачення та свавільного арешту, а також від жорстокого, нелюдського ставлення. Зокрема, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права людини зазначено, що кожен має право при розгляді будь-якого пред'явленого йому кримінального обвинувачення не бути приневоленим до давання свідчень проти самого себе чи до визнання себе винним (ст. 14); нікого не може бути піддано свавільному арешту чи триманню під вартою; кожному, хто позбавлений волі внаслідок арешту чи тримання під вартою, має право на розгляд його справи в суді, щоб цей суд міг невідкладно винести постанову щодо законності його затримання і розпорядитися про його звільнення, якщо затримання є незаконним (ст. 9); нікого не може бути піддано катуванню чи жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (ст.
7). У статті 15 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських, або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11, зазначається: «Кожна держава-сторона забезпечує невикористан-ня будь-якої заяви, що, як встановлено, була зроблена під час катування, як доказу в ході будь-якого судового розгляду, за винятком випадків, коли вона використовується проти особи, звинуваченої уДив.: Общая декларация прав человека. Принята Генеральной Ассамблеей ООН 10 декабря 1948 г. // Права человека. Сборник международных документов. — М., 1998. — С. 24.
Див.: Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. Рати-^088™* Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня
p. Ms 2148-08.
63
здійсненні катувань, як доказ того, що таку заяву бул0 зроблено»1.
Аналіз чинного законодавства свідчить, що у наш час під терміном «презумпція невинуватості» розуміють пра-вило, згідно з яким особу не може бути визнано винною у вчиненні злочину, а також притягнуто до кримінальної відповідальності, інакше як за рішенням суду і відповід. но до закону (ч. 2 ст. 15 КПК України).
У Конституції України, прийнятій на п'ятій сесії Вер. ховної Ради України, принципу презумпції невинуватості було відведено важливе місце; досить чітко висвітлено його зміст у ст. 62: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.
Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».
Сформульовані в цій статті положення грунтуються на принципі презумпції невинуватості людини, відображеному в ч.
2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, де зазначається, що кожен обвинувачений в кримінальному злочині має право вважатися невинуватим, поки винуватість його не буде доведено згідно із законом.Презумпція невинуватості в кримінальному судочинстві має значення як правова гарантія встановлення істини у справі, що має бути конкретизовано в новому КПК України.
За змістом частин 1—3 ст. 62 Конституції України дія презумпції невинуватості пов'язується не лише з визнанням особи винною вироком, що набрав законної сили. Вона
1 Див.: Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання. Ратифікована Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 26 січня 1987 р. № 3484-11 // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 13. — Ст. 108.
64
юється й на осіб, чия причетність до вчинення зло-ПОШИР ся п^д час судового провадження, зокрема
чину 3 »°"°J яа підозрюваних.
Чгідно з ч. З цієї статті обвинувачення не може грунтува-на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також ^припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи ачаться на її користь. Цим конкретизується положення презумпцію невинуватості й водночас встановлюється оантія її дії до набрання вироком законної сили. Положення ч. 1 зазначеної статті покладає на органи досудового слідства, прокурора і суд обов'язок вважати кожного, хто підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, невинуватим до остаточного встановлення конкретної вини обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
У кримінальному судочинстві принцип презумпції невинуватості діє як система нормати-вних правил, що реалізується в його стадіях, в окремих процесуальних діях і відповідних правовідносинах учасників, юридичний зміст якого встановлюють такі правила:
а) обов'язок доказувати винність обвинуваченого лежить на слідчих органах, прокурорі, а в справах приватного обвинувачення - на потерпілому або його представникові;
б) обвинувачений не повинен доводити свою невинуватість або меншу вину, а також на-явність обставин, що виключають його кримінальну відповідальність;
в) усі сумніви, які неможливо усунути, мають тлумачитися на користь обвинуваченого, а не доведена вина обвинуваченого у вчиненні злочину в юридичному відношенні означає його повну невинуватість;
г) висновок про винність обвинуваченого у вчиненні злочину не може грунтуватися на припущеннях;
д) притягнення особи до участі у справі як підозрюваного або обвинуваченого, застосування до неї арешту чи іншого запобіжного заходу не повинні розцінюватись як доказ її вини, як покарання винного;
е) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину з обвинуваченим не можна поводитись як з винним, а також публічно, в засобах масової інформації і в якихось Офіційних документах твердити, що він є злочин-цем.
Презумпція невинуватості означає, що закон вважає винуваченого невинним поки ті, хто вважає обвинува-
3 *~*s 65
ченого винним, не докажуть, що він дійсно винний і його винність буде встановлено ви-роком суду, що вступив у законну силу.
Це об'єктивне правове положення визначає і спрямовує діяльність посадових осіб, що ведуть провадження по кримінальній справі, ор-ганів досудового слідства, прокуратури і суду, їх відношення до обвинуваченого. Який би не був стан зібраних по справі доказів, яка б не була думка, впевненість того чи іншого суб'єкта кримінально-процесуальної діяльності щодо винності обвинуваченого, по будь-якій кримінальній справі повинно бути забезпечено неухильне додержання і виконання вимог ст. 22 КПК про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин справи. І яким би не було переконання особи, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора про винність обвинуваченого, вони не мають права залишити жодного виправдовуючого елементу без перевірки, жодного доказу, що свідчить на користь обвинуваченого.Презумпція невинуватості в правильному її розумінні та застосуванні виключає односторонній обвинувальний підхід при розслідуванні та вирішенні кримінальних справ, вона не допускає швидких, необдуманих безпідставних рішень про притягнення громадян як підо-зрюваних і обвинувачених. Вона допомагає тому, щоб кримінальні покарання застосову-валися тільки до тих, хто порушує закон, шкодить суспільству і правопорядку.
Спеціальні (міжгалузеві) принципи кримінального процесу України
Спеціальні (міжгалузеві) принципи закріплені в КПК України і мають на меті регулювати процесуальну діяльність при розкритті, розслідуванні та вирішенні кримінальних справ. Ці принципи не суперечать Конституції, а отже, і конституційним принципам. Розглянемо найважливіший серед них: