ВСТУП

Актуальність теми. У ст. 3 Конституції України, відповідно до Загальної декларації прав і свобод людини, закріплено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Трудове право є однією з найважливіших галузей національного права, стратегічним завданням якого є забезпечення належного захисту трудових прав та інтересів найманого працівника під час реалізації ним здатності до праці. Трудове право, що виникло в ході буржуазних революцій ХVІІІ – ХІХ століть, мало власне такий характер. Перші трудові кодекси, які були прийняті у Франції та інших країнах, були інструментом захисту найманих працівників, і в цьому було їх соціальне призначення. Соціальна функція трудового права виражається у забезпеченні пріоритету інтересів найманого працівника як економічно слабкої сторони трудових відносин перед інтересами практично завжди економічно сильного роботодавця. У цей час виявляється ще один бік цієї функції – турбота про найбільш повне визнання та послідовний розвиток прав людини у сфері праці. Основними завданнями сучасного трудового права слід вважати визнання і послідовний розвиток системи трудових прав і свобод, встановлення державних гарантій їх реалізації та захисту.

У ХХ столітті в конституціях і трудовому законодавстві багатьох розвинутих країн було визнано широкий спектр індивідуальних та колективних трудових прав і свобод на підставі єдності природно-правових та позитивістських засад. Більшістю держав було визнано міжнародні стандарти трудових прав, а самі трудові права і свободи набули характеру загальноцивілізаційних цінностей.

Наприкінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. проблеми забезпечення прав людини у сфері праці набули глобальних масштабів на міжнародному та національному рівнях. Трудові права, сформульовані у ХХ ст., вже не вкладаються у рамки нової суспільної організації праці в умовах постіндустріального (інформаційного) суспільства. У сучасний період розвиток трудових прав людини відбувається під впливом двох світових процесів – формування постіндустріального суспільстві та пов'язаної з цим глобалізації світової економіки з її несприятливими соціальними наслідками. В умовах глобалізації ринку праці, поширення діяльності транснаціональних корпорацій, посилення трудової міграції, розвитку нетипових, нестандартних форм зайнятості проблеми гарантування, охорони та захисту трудових прав набули загального значення.

У зв’язку з цим актуальною проблемою сучасної науки трудового права є розробка ефективного галузевого механізму забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників з урахуванням міжнародних та європейських трудових стандартів і позитивного законодавчого досвіду зарубіжних країн .

Чинне трудове законодавство України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників залишається недосконалим і характеризується нестабільністю, наявністю суперечностей та значною кількістю відсильних норм, а також незабезпеченістю економічним і фінансовим підґрунтям та механізмом реалізації окремих норм трудового права. Чинний Кодекс законів про працю України (далі – КЗпП) був прийнятий за радянських часів і не відповідає новим соціально-економічним умовам, вимогам ринкової економіки. Деякі норми-гарантії для найманих працівників носять декларативний характер, інші стали перетворюватися на анти-гарантії, які формально захищають працюючих (жінок, молодь, інвалідів та ін), а насправді знижують їх можливості на ринку праці. Чинне трудове законодавство не забезпечує оптимального співвідношення інтересів працівників і роботодавців і не стимулює останніх до цивілізованих відносин у сфері праці.

Наукове дослідження системи трудових прав працівників та юридичного механізму їх забезпечення спрямоване на удосконалення чинного трудового законодавства України та практики його застосування. Означена проблематика набуває ще більшої важливості та актуальності в умовах реформування національного трудового законодавства та підготовки до прийняття у другому читанні Трудового кодексу України.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні та практичні питання теми дисертації досліджувалися у межах виконання плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Правове регулювання трудових відносин і відносин у сфері соціального захисту в умовах ринкової економіки та його ефективність» на 2006-2010 роки як складової плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії «Традиції та новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (державний реєстраційний номер 0106U004970), а також плану науково-дослідної роботи кафедри трудового права та права соціального забезпечення «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці та соціального забезпечення» на 2011-2016 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2016 роки (державний реєстраційний номер 0110U000671).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження системи трудових прав працівників та механізму їх забезпечення, розкриття сутності та з’ясування особливостей складових елементів зазначеного механізму, розробка конкретних пропозицій та рекомендацій щодо його удосконалення, спрямованих на більш повне утвердження і забезпечення прав людини у сфері праці.

Досягнення поставленої мети вимагає вирішення наступних завдань:

- визначити понятійний апарат стосовно досліджуваної проблематики;

- з’ясувати природу трудових прав, їх місце в системі прав людини;

- дослідити еволюцію трудових прав та основні тенденції їхнього розвитку на початку ХХІ століття;

- здійснити класифікацію трудових прав;

- проаналізувати сучасний стан закріплення основних трудових прав, індивідуальних і колективних трудових прав працівників у міжнародних актах та актах національного законодавства;

- визначити роль соціального діалогу у реалізації трудових прав;

- визначити поняття та структуру юридичного механізму забезпечення трудових прав і законних інтересів працівників;

- охарактеризувати сутність та особливості юридичних гарантій трудових прав працівників, що сприяють їхній реалізації;

- визначити складові елементи і сутність механізму охорони трудових прав та законних інтересів працівників;

- дослідити механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників;

- виділити форми та способи захисту трудових прав працівників;

- сформувати конкретні пропозиції та рекомендації щодо удосконалення чинного законодавства та проекту Трудового кодексу України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів найманих працівників.

Об’єктом дослідження є трудові правовідносини у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми юридичного механізму забезпечення системи трудових прав працівників.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, зокрема в дисертації використовувались такі методи: логіко-семантичний, історико-правовий, системно-структурний, статистичного і документального аналізу, структурно-логічний, порівняльно-правовий. За допомогою логіко-семантичного методу та методу сходження від абстрактного до конкретного поглиблено понятійний апарат, визначено природу трудових прав людини і громадянина, досліджено юридичні гарантії трудових прав та механізм їхньої охорони (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5, 3.1, 3.2). За допомогою історико-правового методу досліджувалися розвиток наукової думки про право, права та обов’язки людини у суспільстві і державі, еволюція трудових прав (підрозділи 1.1, 1.2, 1.3). Системно-структурний метод використовувався для здійснення класифікації трудових прав (підрозділ 1.4), визначення основних юридичних форм і способів захисту трудових прав та дослідження правовідносин у сфері захисту трудових прав працівників (підрозділи 4.1, 4.2). За допомогою методу статистичного і документального аналізу досліджувався стан захисту трудових прав найманих працівників, з’ясовувалась специфіка правового статусу профспілок, вивчався нормативно-правовий масив (підрозділи 2.1, 2.2, 2.3, 4.1, 4.5). Структурно-логічний та порівняльно-правовий методи використовувались для визначення напрямків удосконалення правового регулювання реалізації та захисту трудових прав найманих працівників.

Науково-теоретичне підґрунтя для виконання дисертації склали наукові праці із загальної теорії права і держави, конституційного права, міжнародного права, трудового права та права соціального забезпечення відомих вчених: М.Г. Александрова, С.С. Алексєєва, О.Т.

Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, чинних законодавчих та інших нормативно-правових актів, які визначають правові засади забезпечення трудових прав найманих працівників, що проявляється в їхньому утвердженні, гарантуванні, охороні та захисті. Дисертант звертався також до законодавства зарубіжних країн, досвід яких у сфері забезпечення трудових прав працівників може бути використано в Україні. Інформаційну та емпіричну основу дослідження також становлять матеріали судової практики, політико-правова публіцистика, довідкові видання та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній науці трудового права спеціальним комплексним дослідженням теоретичних та практичних проблем юридичного механізму забезпечення системи трудових прав працівників в умовах ринкової економіки.

У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень, дефініцій та висновків, запропонованих особисто здобувачем, основними з яких є такі:

вперше:

- застосовано системний підхід до визначення трудових прав людини і запропоновано виділяти у системі трудових прав основні трудові права, індивідуальні трудові права та колективні трудові права; доведено їх тісний взаємозв’язок та визначено співвідношення;

- запропоновано новий підхід до розуміння трудового права через призму позитивістської та природної теорії права;

- вперше у сучасній науці трудового права визначено місце трудових прав у системі прав людини і здійснено комплексний аналіз трудових прав та інтересів людини як складової його соціальних прав.

- зроблено висновок про те, що сучасні трудові права, закріплені у міжнародних актах про права людини, конституціях і законодавстві розвинених країн, є результатом тривалого історичного становлення та розвитку прав людини;

- досліджено еволюцію трудових прав на основі природно-позитивістської теорії розвитку прав людини, виділено сім етапів становлення та розвитку трудових прав (І етап – первісні суспільства – природне зародження трудових прав з появою людини працюючої; ІІ етап – зародження позитивістського підходу до прав людини, обумовленого появою держави; ІІІ етап – ХVII ст. – початок ХVIIІ ст.; ІV етап – ХІХ ст.; V етап – початок ХХ ст.; VІ етап – ХХ ст.; VII етап – кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст.) та визначено особливості кожного з етапів;

- здійснено класифікацію трудових прав за наступними критеріями: значення трудових прав для людини; спосіб здійснення; час їхньої реалізації щодо трудових правовідносин; спосіб нормативного закріплення; сфера дії; суб’єктна ознака; спосіб формулювання; вид трудових правовідносин, в яких реалізуються трудові права;

- визначено поняття юридичного механізму забезпечення трудових прав працівників як систему взаємопов’язаних правових заходів та засобів, спрямованих на сприяння реалізації трудових прав шляхом їхнього гарантування, охорони та захисту, що здійснюються уповноваженими органами та особами у формах і способами, передбаченими законодавством. Запропоновано виділяти у структурі зазначеного механізму механізм реалізації трудових прав та законних інтересів працівників, механізм охорони трудових прав та законних інтересів працівників; механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників;

- проаналізовано сучасний стан нормативного закріплення основних трудових прав, індивідуальних та колективних трудових прав у міжнародних актах, актах національного законодавства, а також у проекті Трудового кодексу України. На підставі здійснення порівняльно-правового аналізу міжнародних та європейських стандартів зазначених прав із чинним трудовим законодавством України визначено ступінь їхньої імплементації у національну юридичну практику;

- розглянуто соціальний діалог у сфері праці як основний принцип реалізації індивідуальних і колективних трудових прав та інтересів працівників. Соціальний діалог у сфері праці визначено як систему взаємовідносин між працівниками (представниками працівників), роботодавцями (представниками роботодавців), органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спрямовану на забезпечення погодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових, соціальних, економічних відносин;

- запропоновано до механізму захисту трудових прав та законних інтересів працівників включати форми і способи захисту трудових прав та інтересів, порядок реалізації права працівників на захист своїх трудових прав, включаючи право на самозахист;

- зроблено висновок про те, що примирні процедури у вирішенні індивідуальних трудових спорів, вперше передбачені у проекті Трудового кодексу України, слід визнати однією з організаційно-правових форм соціального діалогу у сфері праці на локальному рівні;

удосконалено:

- поняття трудових прав людини і громадянина. Трудові права людини розглядаються як підсистема природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці. У свою чергу трудові права громадянина розглянуто як підсистему закріплених у національному законодавстві природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці;

- перелік основних ознак трудових прав: 1) вони є природними можливостями людини; 2) вони є невідчужуваними від людини; 3) вони необхідні їй для задоволення своїх інтересів, потреб; 4) існують у сфері реалізації особою своєї здатності до праці; 5) являють собою певну підсистему прав людини, об’єднаних за критерієм сфери існування; 6) закріплюються нормами права, тому мають позитивну природу; 7) вони є соціальними (іноді їх відносять до соціально-економічних) правами людини; 8) вони реалізуються в індивідуальних та колективних трудових правовідносинах; 9) до моменту реалізації є об’єктивними за своєю правовою природою; 10) можуть реалізовуватися індивідуально працівником (індивідуальні трудові права) або у складі колективу працівників (колективні трудові права);

- обґрунтування висновку про те, що у широкому розумінні юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків тими чи іншими учасниками трудових відносин слід вважати різновидом відповідних юридичних гарантій;

- висновок про те, що охорона трудових прав здійснюється за допомогою природного трудового права, позитивного трудового права, через яке природні трудові права отримують нормативний вираз, а також за допомогою нормативно-правових актів різної юридичної сили, якщо вони такі природні трудові права закріплюють та гарантують;

- положення про необхідність системного підходу до юридичних гарантій трудових прав та інтересів працівників. Юридичні гарантії трудових прав працівників розглянуто як систему умов, засобів, прийомів та форм, яка покликана охороняти, захищати ці права, забезпечувати їх безперешкодну реалізацію та виконання кореспондуючих обов’язків; запропоновано додаткові підстави класифікації юридичних гарантій трудових прав працівників;

- висновок про те, що призначенням трудового права і трудового законодавства є охорона, та, у разі порушення, захист трудових прав працівників. Правовими засобами охорони трудових прав виступають система трудового права, правові принципи, юридичні гарантії тощо;

- визначення поняття захисту трудових прав та законних інтересів працівників у декількох значеннях: як принципу трудового права; як правового інституту; як діяльності уповноважених органів із захисту трудових прав та законних інтересів працівників. Зокрема, захист трудових прав як правовий інститут визначено як сукупність правових норм, що регулюють правореалізуючу діяльність спеціальних уповноважених органів, а також правомірні дії суб’єкта захисту з метою припинення порушення прав, поновлення порушених прав, компенсації заподіяної шкоди;

- обґрунтування положення про те, що захист трудових прав та законних інтересів працівників здійснюється у двох формах: юрисдикційній (захист уповноваженим органами) та неюрисдикційній (самозахист працівниками своїх трудових прав та доюрисдикційне врегулювання розбіжностей зусиллями самих сторін);

- висновок про доцільність збереження комісій з трудових спорів як юридисдикційного органу з розгляду індивідуальних трудових спорів та зміни правового статусу даного органу;

дістало подальшого розвитку:

- виділення основних тенденцій розвитку трудових прав на початку ХХІ ст., таких як: 1) спрямування міжнародної спільноти та розвинених держав на якнайповніше визнання та закріплення природних трудових прав; 2) посилення тенденції не тільки визнання, але й забезпечення трудових прав; 3) єдність публічних і приватних засад у визнанні та забезпеченні трудових прав; 4) глобальна універсалізація трудових прав; 4) посилення значення всесвітніх (універсальних) та європейських стандартів трудових прав та їх впливу на національне трудове законодавство; 5) підвищення рівня захисту трудових прав; 6) посилення ролі соціального діалогу у механізмі реалізації трудових прав; 7) набуття нових якостей трудовими правами у формі поглиблення, розширення їхнього змісту; 8) посилення гнучкості (диференціації та індивідуалізації) у правовому регулюванні трудових відносин у поєднанні із забезпеченням трудових прав;

- визначення поняття, галузевих ознак, меж та способів самозахисту працівниками своїх трудових прав;

- обґрунтування висновку про те, що основною функцією профспілок є захисна функція, а також необхідності закріплення повноважень профспілок у сфері захисту трудових прав та законних інтересів працівників у Трудовому кодексі України;

- обґрунтування доцільності виділення у системі трудового права окремого правового інституту «Захист трудових прав і свобод» як одного з центральних інститутів даної галузі та законодавчого закріплення змісту зазначеного інституту у Трудовому кодексі України. У зв’язку з цим запропоновано змінити назву Книги сьомої проекту Трудового кодексу України та іменувати її «Захист трудових прав і свобод» і включити до неї три глави: «Загальні положення»; «Державний нагляд і контроль за додержанням трудового законодавства»; «Захист трудових прав і законних інтересів працівників професійними спілками»; «Самозахист працівниками трудових прав»;

- на підставі результатів дослідження внесено теоретично обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення актів чинного трудового законодавства та проекту Трудового кодексу України у сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів найманих працівників.

Практичне значення одержаних результатів полягає:

- у науково-дослідній сфері - наукові положення, отримані в процесі дослідження, можуть бути основою для подальшого опрацювання теоретичних проблем юридичного механізму забезпечення системи трудових прав найманих працівників;

- у сфері правотворчості - пропозиції та рекомендації, сформульовані в дисертації, можуть бути використані для підготовки і удосконалення чинних нормативно-правових актів, зокрема, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» тощо, проекту Трудового кодексу України, що сприятиме удосконаленню правового регулювання суспільних відносин у сфері забезпечення трудових прав працівників;

- у правозастосовчій діяльності - висновки та рекомендації, сформульовані у роботі, сприятимуть вдосконаленню практики застосування норм чинного законодавства в сфері реалізації та захисту трудових прав найманих працівників;

- у навчальному процесі – результати дослідження можуть бути використані при викладанні нормативного курсу «Трудове право України», спеціальних курсів «Порівняльне трудове право», «Правові основи соціального діалогу у сфері праці», при підготовці підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, практикумів із зазначених дисциплін;

- у правовиховній сфері – положення і висновки дисертації можуть бути використані в роботі щодо підвищення рівня правової культури працівників (їх представників) і роботодавців (їх представників).

Апробація результатів дослідження здійснювалась за допомогою видавничої, навчальної, пропагандистської роботи, шляхом участі у розробці проектів нормативно-правових актів. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення у наукових публікаціях автора, а також доповідях на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, семінарах, засіданнях круглих столів, таких як: Міжнародна науково-практична конференція «Рівність чоловіків і жінок в Україні: правові аспекти» (м. Київ, 20-21 листопада 2000 р.); Науково-практична конференція «Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення» (м. Київ, 30 січня 2003 р.); Науково-практична конференція «Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України» (м. Київ, 12 березня 2004 р.); Науково-практичний семінар «Теоретичні та практичні проблеми трудового та пенсійного права» (м. Чернігів, 7 листопада 2006 р.); Круглий стіл «Проблеми правового забезпечення праці та соціального захисту населення України в сучасних умовах» (м. Чернігів, 30 березня 2007 р.); Науково-практичний семінар «Теоретичні та практичні проблеми трудового права та права соціального забезпечення» (м. Чернігів, 4 грудня 2007 р.); 10-та Звітна наукова конференція Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 27-28 квітня 2007 р.); Науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення правового регулювання соціально-трудових відносин в Україні» (м, Харків, 19-20 листопада 2009 р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 5-6 червня 2009 р.); Науково-практична конференція «Правові засоби забезпечення та захисту прав людини: вітчизняний та зарубіжний досвід» (м. Луганськ, 21-22 квітня 2010 р.); Науково-практична конференція «Трудове право та проблеми соціального захисту населення в контексті правової держави» (м. Харків, 24-25 вересня 2010 р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 21-22 травня 2010 р.); І Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Одеської національної юридичної академії «Правове забезпечення соціальної сфери» (м. Одеса, 26-27 березня 2010 р.); ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Теоретичні та практичні проблеми реалізації прав людини у сфері праці і соціального забезпечення (м. Харків, 8-9 жовтня 2010 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.); ІІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих вчених Національного університету «Одеська юридична академія» «Правове забезпечення соціальної сфери» (м. Одеса, 25-26 березня 2011р.); Міжнародна наукова конференція професорсько-викладацького і аспірантського складу Національного університету «Одеська юридична академія» (м. Одеса, 20-21 травня 2011 р.); Науково-практична конференція «Правові засади працевлаштування та зайнятості населення в умовах ринкової економіки» (м. Севастополь, 19-21 травня 2011 р.); Міжнародна науково-практична конференція «Історико-правові і соціально-економічні аспекти розвитку суспільства» (м. Чернігів, 17 березня 2011 р.).

Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у 42 публікаціях, у тому числі монографії «Юридичний механізм забезпечення трудових прав працівників», та 25-ти статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджено Мінмолодьспорту України.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація структурно складається зі вступу, чотирьох розділів, які містять шістнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 404 сторінки. Список використаних джерел складається із 485 найменувань і займає 38 сторінок.