Висновки до Розділу ІІІ
Вивчення основних теоретичних питань щодо гарантування трудових прав та їхньої охорони, а також аналіз змістовної сутності цих явищ, дозволили під час дослідження зробити наступні теоретичні висновки:
1.
Одним з основних елементів у юридичному механізмі забезпечення трудових прав та законних інтересів слід вважати механізм їхньої реалізації, який включає передусім усі види юридичних гарантій трудових прав та інтересів.Основною функцією гарантій є забезпечення дотримання виконання обов'язків державою та іншими суб'єктами в сфері реалізації прав особи. Зміст гарантій є динамічним і обумовленим їх цільовою, конституціональною, функціональною спрямованістю та залежить від суспільно-політичних, духовних та інших процесів, які відбуваються в країні на певних етапах її історичного розвитку.
2. Усі юридичні гарантії в сфері забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників залежно від форми слід поділити на два загальні види: нормативно-правові та організаційно-правові. Нормативно-правові гарантії включають сукупність норм національного права, які встановлюють трудові права працівників та умови, форми, засоби, способи і прийоми їх реалізації, охорони та захисту. Організаційно-правові гарантії трудових прав працівників охоплюють діяльність профспілок, комісій з трудових спорів, судів, органів нагляду і контролю за дотриманням трудового законодавства, а також інших державних органів і громадських організацій, що ставлять собі за мету забезпечення трудових прав та законних інтересів учасників трудових відносин.
3. Залежно від цільової спрямованості видається доцільним поділити гарантії на наступні види: а) превентивні; б) що сприяють реалізації прав, свобод та законних інтересів працівників; в) відновлюючі, які сприяють відновленню порушених прав працівників; г) відшкодувальні, які забезпечують відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення цих прав, свобод та законних інтересів; д) гарантії-санкції, спрямовані на притягнення до юридичної відповідальності осіб, винних у порушенні трудового законодавства.
4. З точки зору широкого підходу юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання трудових обов’язків тими чи іншими учасниками трудових відносин слід також вважати різновидом відповідних юридичних гарантій. Дане положення матиме сенс, якщо до гарантій відносити всі засоби, способи і заходи, що забезпечують права, свободи та законні інтереси учасників суспільних відносин. Виокремлення юридичної відповідальності в межах даного дослідження обумовлене тим, що зазначений різновид гарантій має суттєву відмінну ознаку – вона настає лише у випадку вчинення певним суб’єктом трудового права трудового правопорушення. Такий поділ гарантій дозволяє більш ґрунтовно проаналізувати зміст, сутність та природу основних юридичних форм захисту трудових прав.
5. Охорона трудових прав здійснюється за допомогою позитивного трудового права, через яке природні трудові права набувають нормативного виразу, а також за допомогою нормативно-правових актів різної юридичної сили, якщо вони такі природні трудові права закріплюють та гарантують.
6. Трудове право як сукупність правових норм, покликаних регулювати трудові відносини, має об’єктивний, позитивний характер, воно об’єктивується, інституціонується в законах та різних підзаконних нормативно-правових актах. Позитивне трудове право є формою природного трудового права. Природне трудове право – це всі відносини в суспільстві, які мають трудовий характер, а також права і обов’язки учасників цих відносин. Природне трудове право виникло та існує незалежно від позитивного трудового права; останнє має похідний, другорядний від першого характер. Природне трудове право виникло об’єктивно в процесі життєдіяльності людей та їх колективів, їхньої трудової діяльності; позитивне трудове право пов’язується з виникненням держави як основної політичної ланки суспільства.
7. Позитивне трудове право в нормативних положеннях повинно виражати сутність природного трудового права. Лише таким чином нормативні положення матимуть природний сенс і сприятимуть ефективній реалізації працівниками та й іншими учасниками трудових відносин прав, свобод і законних інтересів.
8. Позитивне трудове право і трудове законодавство співвідносяться, як зміст і форма. Позитивне трудове право визначає зміст трудового законодавства, а трудове законодавство формалізує позитивне трудове право. При цьому завжди слід пам’ятати, що і позитивне трудове право, і трудове законодавство є формами природного трудового права, але формами, які формують різний зміст: позитивне трудове право формує та формалізує природне трудове право, а трудове законодавство - як природне трудове право, так і позитивне трудове право.
9. Надзвичайно важливо побудувати і впровадити в життя систему норм трудового права, яка, з одного боку, не обмежувала б свободу працівника та роботодавця, відкривала простір для всебічного задоволення їх інтересів та потреб, а з іншого, дещо обмежувала б свободу, ставлячи перепони діяльності тих суб’єктів, свобода яких суперечить свободі інших суб’єктів, відповідно до доведеного в філософії права і практичній політиці положення, що кожний вільний у тій мірі, в якій його свобода не вступає в протиріччя зі свободою інших людей.
10. Призначенням трудового права і трудового законодавства є охорона та, у разі порушення, захист трудових прав працівників. Уся система трудового права з існуючими в ній усіма правовими явищами (принципами, гарантіями, нормами, іншими правовими засобами) виступає засобом охорони трудових прав.
11. Охорона та захист трудових прав є окремими самостійними правовими явищами, яким притаманні власні специфічні особливості. Співвідношення понять «охорона трудових прав» і «захист трудових прав» проявляється в їхній єдності, взаємодії та відмінностях. У дисертації захист трудових прав розглядається як більш вузьке поняття порівняно з охороною трудових прав, яка охоплює всю сукупність заходів, що забезпечують нормальний процес реалізації зазначених прав. Охорона трудових прав здійснюється і до вчинення правопорушення, а захист трудових прав – тільки після правопорушення; охороняються, як правило, відносно невизначені трудові права невизначеного кола суб’єктів трудового права.
На відміну від охорони захист трудових прав є завжди індивідуалізованим.12. Механізм охорони трудових прав працівників розглядається як сукупність заходів, у тому числі юридичних, спрямованих на попередження та профілактику порушень трудових прав працівників.
Охорона трудових прав – це превентивні дії з недопущення порушень трудових прав. До засобів охорони трудових прав доцільно відносити систему трудового права, позитивне трудове право (трудове законодавство в широкому розумінні), через яке впроваджуються природні трудові права у реальні суспільні відносини, а також окремі нормативно-правові акти. Відповідно, охорона трудових прав здійснюється шляхом відповідної діяльності державних органів, уповноважених на створення норм трудового права.
13. З огляду на охоронно-захисне призначення трудового права, механізм охорони трудових прав працівників діє також через охоронну функцію, яку воно виконує щодо трудових прав працівників. Завдання регулятивної функції трудового права полягає у визначенні прав, свобод та обов’язків учасників трудових відносин, а охоронної – забезпечити їх реалізацію, виконання.
14. Охоронна функція трудового права є реалізацією охоронного призначення права в цілому та її не можна зводити до будь-якої однієї, окремої форми реалізації. Механізм охорони трудових прав працівників реалізується за допомогою таких прийомів: а) встановлення санкцій (державно-правових наслідків) за посягання на трудові відносини, які охороняються; б) встановленням заборон скоювати дії, які суперечать особистим чи колективним інтересам; в) визначенням (формулюванням складів) юридичних фактів, які є підставою притягнення суб'єктів до юридичної відповідальності; г) встановленням конкретного правового зв'язку між суб'єктами права з метою реалізації юридичної відповідальності (охоронні правовідносини).
15. Реалізація прав, свобод та виконання обов’язків учасників трудових відносин забезпечується двома основними шляхами: шляхом визначення відповідних засобів у нормативних приписах і шляхом застосування цих засобів у випадку порушення порядку реалізації прав та свобод суб’єктів трудового права або порядку невиконання останніми своїх обов’язків.
У першому випадку засоби мають позитивний характер, бо вони впливають на волю і поведінку учасників трудових відносин не шляхом безпосереднього застосування, а шляхом застереження їх від протиправної поведінки. Ця група засобів захисту трудових прав працівників пов’язана не з протиправною, а з правомірною поведінкою суб’єктів трудового права, бо вони діють лише в межах правомірної поведінки останніх, до факту порушення ними нормативних приписів. Саме ця група засобів є за своєю суттю охороною трудових прав. Інша група правозахисних засобів застосовується лише за наявності факту правопорушення, вона спрямована на особу правопорушника з тим, щоб соціально-правовий статус останнього, у зв’язку з такою протиправною поведінкою, не лише зазнав наслідків негативного характеру, але й виправив свою поведінку на правомірну і тим самим забезпечив подальший розвиток ним же порушених трудових правовідносин. Ці засоби за своєю сутністю є суто захисними.