Висновки до Розділу IV

Проведене дослідження форм та способів захисту трудових прав та законних інтересів працівників на підставі вивчення наукових розробок з відповідної тематики, аналізу чинного законодавства та практики його застосування дозволило сформулювати теоретичні висновки та пропозиції, основними з яких є наступні:

1.

Захист трудових прав як галузевий інститут є сукупністю правових норм, що регулюють правоохоронну діяльність спеціальних уповноважених органів, а також правомірні дії суб’єкта захисту з метою припинення порушення прав, поновлення порушених прав та компенсації заподіяної шкоди.

2. Юридичний механізм захисту трудових прав працівників – це система правових засобів, способів і форм, за допомогою яких створюються умови для безперешкодної та повної реалізації трудових прав, свобод та законних інтересів осіб, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту).

Юридичний механізм захисту трудових прав та законних інтересів працівників включає форми і способи захисту трудових прав та інтересів, порядок реалізації права працівників на захист своїх трудових прав та інтересів, включаючи право на самозахист.

3. До основних ознак юридичного механізму захисту трудових прав працівників слід віднести наступні: по-перше, те, що він є складовою юридичного механізму забезпечення трудових прав та законних інтересів працівників; по-друге, будучи категорією широкою за обсягом, збирає воєдино усі явища правової дійсності, які мають до цього процесу пряме чи безпосереднє відношення, по-третє, являє собою систему правових засобів, які знаходяться між собою в тісній взаємодії.

4. Метою юридичного механізму захисту трудових прав є така цілеспрямована дія його складових, за якою якнайкращим чином визначаються і забезпечуються соціально-правові можливості працівників під час реалізації своїх здібностей до продуктивної трудової діяльності на умовах трудового договору (контракту).

5. Охоронне суб’єктивне право працівників на захист означає, що він вправі захищати свої права та інтереси будь-якими способами, не забороненими законом. При цьому слід чітко відмежовувати форми та способи захисту трудових прав та інтересів працівників.

6. Під формою захисту трудових прав працівників слід розуміти припинення порушення трудового права, поновлення порушених трудових прав та компенсацію заподіяної шкоди, які здійснюються спеціальними уповноваженими органами та працівниками (їх представниками) у визначному законодавством порядку і з дотриманням встановлених процесуальним вимог.

Способами захисту трудових прав є передбачені законодавством засоби, які застосовуються спеціальними уповноваженими органами і працівниками (їх представниками) для припинення порушень трудових прав, поновлення порушених трудових прав та компенсації майнової (моральної) шкоди. Способами захисту є конкретні дії, які здійснюються уповноваженим органом чи суб’єктом захисту у межах юрисдикційної або неюрисдикційної форм захисту.

7. Захист трудових прав здійснюється в формі самозахисту та захисту спеціальними уповноваженими органами, тобто в неюрисдикційній та юрисдикційній формах. Самозахист може здійснюватися індивідуально працівником та колективними діями (діяльність профспілки). Залежно від суб’єкта, що здійснює захист трудових прав, захист уповноваженими органами може здійснюватися державними та міжнародними органами. У зв’язку з цим доцільно виділяти внутрішньодержавні та міжнародні форми захисту.

8. Спосіб захисту трудових прав характеризує саме дії, діяльність з приводу відновлення трудових прав або забезпечення можливості користування належним працівникові правом унаслідок усунення перешкод в його реалізації. Тому, говорячи про способи захисту трудових прав, слід розуміти, що в будь-якому разі - це діяльність уповноважених осіб, що призводить до досягнення мети захисту. Спосіб являє собою певні дії, які вчинюються певним суб’єктом для захисту трудових прав. Обрання способу захисту залежить від того, в рамках якої форми (юрисдикційної або неюрисдикційної) здійснюється захист трудових прав та законних інтересів працівників.

9. Удосконалення діяльності органів судової влади є першочерговим і визначальним завданням держави, яке має реалізуватися в межах її правоохоронної функції, і закріплення становлення суду як незалежного і об'єктивного органу захисту порушених прав та свобод особи, у тому числі й трудових прав. Важливим чинником у цьому аспекті має стати розробка концепції трудового процесу з метою підвищення ефективності вирішення трудових спорів, у тому числі у судовому порядку.

10. Викликає заперечення пропозиція окремих вчених перенести усі норми як процедурного, так і процесуального характеру до Трудового процесуального кодексу. Якщо вилучити з КЗпП процедурні норми і перенести їх разом з процесуальними нормами до Трудового процесуального кодексу, то Кодекс перетвориться у декларацію.

Видається доцільним розглядати трудове процесуальне право як процесуальну галузь трудового права, яка об’єднує особливий порядок юрисдикційної діяльності з розгляду індивідуальних і колективних трудових спорів та доюрисдикційне врегулювання розбіжностей зусиллями самих сторін.

Пропонується доповнити проект Трудового кодексу України окремою статтею про способи захисту трудових прав працівників, які реалізуються у межах судового захисту, що сприятиме підвищенню рівня забезпечення прав та інтересів працівників. При цьому за основу взяти перелік способів, передбачених у частині другій ст.16 Цивільного кодексу України.

Потребують конкретизації способи забезпечення виконання обов’язків роботодавцем із спорів про своєчасну і повну виплату заробітної плати працівникам. Пропонується доповнити проект Трудового кодексу України окремою статтею «Заходи із забезпечення позову з індивідуальних трудових спорів», якою передбачити можливість арешту майна роботодавця на вимоги працівників про стягнення заробітної плати або інших виплат, передбачених трудовим договором або законодавством, а також заборону заходів із забезпечення позову, пов’язані з порушенням нормального функціонування юридичної особи.

11. Однією з актуальних проблем національної юридичної практики є проблема виконання судових рішень, у тому числі зі спорів, що випливають із трудових та соціально-забезпечувальних відносин.

Україною не виконане пілотне рішення Європейського суду з прав людини «Юрій Михайлович Іванов проти України», яким державу зобов’язано запровадити ефективний засіб юридичного захисту, що забезпечував би адекватний та достатній захист від невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів.

Зазначене не сприяє вирішенню цієї проблеми та спонукає громадян України звертатися як до національних судів з відповідними скаргами на дії держвиконавців, так і до Європейського суду з прав людини з приводу невиконання судових рішень, за якими в 2010 році сплачено з Державного бюджету України 2,45 млн. грн., з них 1,1 млн. грн. – сума боргу за рішеннями національних судів, а 1,35 млн. грн. – сума сплаченої сатисфакції.

12. Визнання захисної функції основною функцією профспілок в умовах ринкової економіки необхідно відобразити у новому Трудовому кодексі України. Натомість у проекті норми, що закріплюють повноваження профспілок із захисту трудових прав та законних інтересів працівників, взагалі відсутні. Видається доцільним доповнити Книгу сьому проекту Трудового кодексу окремою главою «Захист трудових прав та законних інтересів працівників професійними спілками», до якої включити норми про право професійних спілок на здійснення контролю за дотриманням трудового законодавства, виконанням умов колективних угод і колективних договорів; прийняття рішень роботодавцем з урахуванням думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника); порядок урахування думки виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) при прийнятті локальних нормативно-правових актів; порядок попереднього погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) при розірванні трудового договору за ініціативою роботодавця; гарантії працівникам, які входять до складу виборних колегіальних органів профспілкових організацій і не звільненим від основної роботи; гарантії звільненим профспілковим працівникам; гарантії права на працю працівникам, які є членами виборного профспілкового органу. У зазначеній главі доцільно закріпити обов’язки роботодавця із створення умов для здійснення діяльності виборного органу первинної профспілкової організації, а також передбачити відповідальність за порушення прав професійних спілок.

13. Самозахист як неюрисдикційна форма захисту являє собою діяльність працівника (колективу працівників), пов’язану з використанням передбачених законодавством способів з метою недопущення з боку роботодавця будь-яких порушень чи обмежень своїх трудових прав, свобод та законних інтересів. Ознаками самозахисту є: 1) самозахист здійснюється власними силами особи, яка захищає права; 2) особа, чиї права порушуються, наділена цими правами належним чином, тобто є уповноваженою; 3) особа, чиї права порушено, вчиняє певні дії задля припинення правопорушення та усунення перешкод в реалізації права; 4) самозахист може здійснюватися особисто працівником в індивідуальному порядку та колективними діями працівників; 5) заходи самозахисту мають відповідати вчиненому правопорушенню та бути мінімально необхідними для досягнення мети самозахисту; 6) заходи самозахисту не можуть бути вичерпно визначені законом, тому вони мають відповідати двом вимогам: не бути забороненими законом та не суперечити моральним засадам суспільства.

14. Межами здійснення самозахисту слід назвати такі: 1) відповідність учинюваних дій порушеному праву; 2) самозахист має бути спрямований на досягнення мети – усунення порушення права чи усунення перешкод щодо його реалізації. Самозахист не може мати на меті зміну умов праці, якщо вони відповідають законним вимогам та були обумовлені трудовим договором, не може бути спрямований на задоволення інших політичних, економічних чи інших інтересів працівника; 3) самозахист має розпочинатися тільки після обов’язкового попередження роботодавця про застосування заходів самозахисту; 4) самозахист має припинятися одразу ж після задоволення вимог працівника. З моменту досягнення мети самозахисту працівник зобов’язаний розпочати роботу.

15. Профспілки відіграють важливу роль у забезпеченні прав, свобод та законних інтересів працівників. Профспілки сьогодні є найбільш вагомим і найбільш структурованим сегментом громадянського суспільства. Основною функцією профспілок є захисна функція. Усі інші функції профспілок (представницька, виробничо-економічна, культурна, виховна, організаційна, міжнародна) мають другорядне щодо захисної функції значення. Класифікувати права профспілок, якими вони наділені для реалізації покладених на них функцій, видається доцільним за наступними підставами: а) за важливістю їх для захисту прав працівників; б) за функціональним призначенням; в) за сферою правозахисної діяльності.

16. Захист і охорона трудових та соціально-економічних прав, свобод та законних інтересів працівників профспілками здійснюється під час їх взаємодії з іншими суб’єктами трудового права. Взаємовідносини профспілок з іншими учасниками трудових відносин щодо реалізації правозахисної та інших функцій мають характер соціального діалогу, основними ознаками якого є гнучкість взаємовідносин з тим чи іншим суб’єктом трудового права і вирішення усіх питань шляхом взаємного порозуміння. При розробці моделі взаємодії об’єднань працівників, роботодавців та держави слід чітко визначити їх роль як соціальних партнерів. З одного боку, держава має встановлювати правила існування взаємних відносин, формуючи зако­нодавство про соціальний діалог з урахуванням міжнародних стандартів, світового досвіду, національних умов і практики, - з іншого, вона повинна забезпечувати їхнє додержання, служити гарантом спільних інтересів, тобто сприяти прове­денню колективних переговорів на різних рівнях, ефективним консультаціям і співробітництву між органами державної влади та організаціями працівників і роботодавців, установлювати мінімальні соціальні стандарти. Держава повинна залишити певний простір для організацій роботодавців і найманих праців­ників, які повинні самостійно вести переговори щодо встановлення умов праці, вирішення різних соціально-економічних питань без втручання з боку органів державної влади.

17. За умови побудови демократичної, соціальної, правової держави надійний захист різних категорій працівників неможливий без ефективно діючої системи розгляду й вирішення трудових спорів, які виникають між сторонами трудового договору під час використання найманої праці. Важливим способом захисту трудових прав працівників у цьому контексті є їхній захист комісіями з трудових спорах, що здійснюють їх у порядку вирішення індивідуальних трудових спорів.

Комісія з трудових спорів є досудовим юрисдикційним органом розгляду індивідуальних трудових спорів. У цей час комісія з трудових спорів є органом трудового колективу, який обирає її на своїх загальних зборах (конференції) згідно із ст. 223 КЗпП. Відповідно до проекту Трудового кодексу України утворення комісії з трудових спорів не є обов’язковим. У частині першій ст. 422 проекту йдеться про можливість утворення комісії з трудових спорів в юридичній особі з метою врегулювання індивідуальних трудових спорів шляхом пошуку взаємоприйнятних рішень і примирення сторін таких спорів. У зв’язку з цим комісія з трудових спорів визначається у зазначеній статті як примирний орган, а розгляд індивідуального трудового спору в КТС визнається примирною процедурою, про що свідчить назва глави 2 «Примирні процедури у вирішенні індивідуальних трудових спорів» Книги дев’ятої «Індивідуальні трудові спори».

Можливість утворення в юридичній особі примирного органу з вирішення індивідуальних трудових спорів видається не тільки допустимою, але й доцільною. Крім того, існування примирного органу з вирішення індивідуальних трудових спорів безпосередньо на виробництві забезпечує реалізацію таких принципів розгляду трудового спору, як доступність звернення, швидкість і оперативність, безкоштовність та ін.

18. Доюрисдикційне врегулювання розбіжностей, що виникли, зусиллями сторін слід розглядати як неюрисдикційну форму захисту трудових прав та інтересів працівників. У чинному КЗпП відсутнє належне законодавче регулювання зазначеної форми захисту. У ст.224 відсутні норми про порядок, строки вирішення розбіжностей, що виникли між працівником і власником або уповноваженим ним органом, у ході безпосередніх переговорів. У проекті Трудового кодексу України зазначену прогалину повністю не усунено, встановлено тільки строк врегулювання розбіжностей, що виникли. Працівникові надане право звернутися до роботодавця за вирішенням розбіжностей, що виникли, але цьому праву не кореспондує обов’язок роботодавця вступити у безпосередні переговори. У зв’язку з цим у ст. 425 проекту Трудового кодексу України пропонується включити норму, якою зобов’язати роботодавця надати письмову відповідь працівникові протягом двох тижнів після звернення. Факт досягнення згоди доцільно було б засвідчити протоколом, який мав би силу рішення комісії з трудових спорів.

19. Додатковими способами захисту трудових прав в Україні слід вважати діяльність Уповноваженого ВР України з прав людини, до якого особа, права якої порушені, може звернутися в будь-який момент, а також діяльність міжнародних правозахисних органів, до яких особа може звернутися за умови використання всіх національних засобів захисту.

20. Існує необхідність удосконалити діюче національне трудове законодавство таким чином:

- з урахуванням положень ст. 55 і 124 Конституції України необхідно виключити частину першу ст. 224 КЗпП України, оскільки вона передбачає обов’язковість попереднього розгляду трудового спору КТС та відмову в прийнятті позовної заяви в тих випадках, коли зацікавленою особою, яка звернулася за захистом права до суду, не було дотримано порядку попереднього позасудового розгляду справи, що суперечить конституційному праву на судовий захист прав;

- включити до нового Трудового кодексу України окрему статтю, в якій передбачити форми захисту трудових прав працівників.

«(назва) Форми та способи захисту трудових прав та законних інтересів працівників

(ч.1) Формами захисту трудових прав та законних інтересів працівників є захист трудових прав спеціальними уповноваженими органами та самозахист.

(ч.2) Захист трудових прав та законних інтересів працівників здійснюється способами, передбаченими законом;

- в окремій статті пропонується закріпити поняття самозахисту та основні аспекти його реалізації:

«(назва) Самозахист працівниками своїх трудових прав

(ч.1) Самозахист – здійснення працівниками активних дій щодо недопущення з боку роботодавця будь-яких порушень чи обмежень своїх трудових прав, свобод та законних інтересів.

(ч.2) З метою самозахисту працівниками своїх трудових прав, вони можуть: а) відмовлятися від виконання робіт, не передбачених трудовим договором; б) відмовлятися від виконання роботи, що безпосередньо загрожує їх життю чи здоров’ю, за винятком випадків, передбачених трудовим законодавством.

(ч.3) У процесі здійснення самозахисту за працівниками зберігаються всі трудові права і свободи, передбачені нормативно-правовими актами в сфері праці.

(ч.4) Роботодавець не має права перешкоджати працівникові в здійсненні ним заходів самозахисту трудових прав. Переслідування працівників за використання ними заходів самозахисту трудових прав забороняється».