Висновки до Розділу ІІ
Вивчення положень основних міжнародно-правових актів, в яких закріплюються міжнародні стандарти в сфері праці, аналіз норм діючого національного трудового законодавства та проекту Трудового кодексу, дозволили зробити ряд важливих теоретичних висновків, зокрема наступні:
1.
Основними трудовими правами слід вважати підсистему природних, невідчужуваних від особи можливостей, необхідних їй для задоволення своїх потреб та інтересів у сфері застосування здатності до праці, що визнані та закріплені як міжнародно-правові стандарти у сфері праці міжнародною спільнотою та відображені у національному законодавстві як самостійні, незведені до інших прав мінімальні стандарти в цій сфері.2. Ознаками основних трудових прав є: 1) вони є природними та невідчужуваними; 2) вони являють собою певні можливості особи, що необхідні їй для задоволення власних потреб та інтересів; 3) сферою застосування цих можливостей є здатність до праці; 4) вони визнані міжнародною спільнотою; 5) вони закріплені як міжнародно-правові стандарти в сфері праці; 6) вони відображені у національному законодавстві; 7) вони є самостійними правами і не являють собою складовий елемент будь-якого іншого права; 8) вони є мінімальними стандартами в сфері праці, тобто є взірцем, на який орієнтується в першу чергу держава, що бере на себе обов’язок забезпечити ці права.
Основні трудові права ще не повною мірою закріплені та забезпечені у національному законодавстві. Передбачений статтею 2 КЗпП перелік основних трудових прав не відповідає повною мірою всесвітнім універсальним та європейським трудовим стандартам. Проект Трудового кодексу України у частині закріплення основних трудових прав потребує доробки. Статтю 21 «Основні права працівників» слід іменувати «Основні трудові права працівників» і привести її у відповідність до трудових стандартів, передбачених Європейською соціальною хартією (переглянутою), закріпити в ній право на працю, право на справедливі умови праці, право на безпечні та здорові умови праці, право на справедливу винагороду, право дітей і підлітків на захист, право працюючих жінок на охорону материнства, право на професійну орієнтацію, право на професійну підготовку, право на охорону здоров’я, право інвалідів на самостійність, соціальну інтеграцію та захист у житті суспільства, право займатися прибутковою діяльністю на території інших країн, право на рівні можливості та рівне ставлення при вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі, право на захист у разі звільнення, право на гідне ставлення на роботі, право працівників із сімейними обов’язками на рівні можливості та рівне ставлення до них.
Також пропонується закріпити у ст. 21 проекту ТК серед основних прав працівників право на захист своїх трудових прав, у тому числі право на самозахист.3. Такі трудові права як право на працю, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на відпочинок та ін. залежно від суб’єктної ознаки та порядку реалізації є за своєю природою індивідуальними трудовими правами. Закріплення індивідуальних трудових прав у національному законодавстві здійснено на досить високому рівні щодо міжнародних стандартів, а в окремих випадках, зокрема, щодо прав жінок, дітей та підлітків встановлено більш високі стандарти.
Водночас деякі індивідуальні трудові права не можуть бути забезпечені внаслідок стану економіки (наприклад, право на справедливу заробітну плату, що забезпечує гідний рівень життя працівнику та членам його сім’ї), а деякі потребують відповідного рівня правосвідомості (наприклад, право на участь в управлінні організацією та встановлення правових засобів їх забезпечення. Зокрема, йдеться про необхідність законодавчого закріплення кореспондуючих обов’язків роботодавця, а також відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання. У чинному КЗпП такі норми відсутні. Не повною мірою зазначені положення враховано й у проекті Трудового кодексу України.
Проект Трудового кодексу України у частині закріплення і забезпечення основних трудових прав має переваги перед чинним КЗпП. У проекті не тільки передбачено досить широкий каталог зазначених прав. Крім цього, закріплення фундаментальних трудових прав, зокрема заборони дискримінації у сфері праці, супроводжується встановленням способів його захисту (ст. 4 проекту Трудового кодексу України), що позбавляє зазначені права певної декларативності.
4. Колективні трудові права потребують більшої уваги з боку українського законодавця, зокрема, не тільки щодо їх закріплення, але й щодо забезпечення. Сьогоднішня ситуація в сфері реалізації та забезпечення колективних трудових прав в Україні характеризується деяким фактичним послабленням колективно-договірного регулювання, що є результатом недостатньої підтримки означених прав з боку держави. На перший план сьогодні висуваються індивідуальні інтереси, індивідуальні права.
Передбачені Європейською соціальною хартією (переглянутою) такі права як право на створення організацій; право на укладання колективних договорів, право на інформацію і консультації, право брати участь у визначенні та поліпшенні умов праці та виробничого середовища, право представників працівників на захист на підприємствах та умови, які повинні створюватися для них, право на інформацію та консультації під час колективного звільнення є колективними правами не тільки через те, що реалізуються колективними суб’єктами (організаціями роботодавців (їх об’єднаннями), колективами працівників, профспілками (їх об’єднаннями), первинними профспілковими організаціями та їх виборними органами, примирно-посередницькими органами з вирішення колективних трудових спорів та ін.). Колективний характер даних прав обумовлений також формою (порядком) їх реалізації як безпосередньо колективом працівників, так і через уповноважених представників.
Реалізація працівниками, роботодавцями колективних трудових прав відбувається в рамках колективних трудових відносин як складової предмету трудового права. Колективні трудові відносини являють собою суспільні відносини, що виникають при реалізації їх сторонами (представниками) колективних трудових прав відповідно до чинного законодавства.
5. Принцип соціального діалогу у сфері праці слід визнати основним принципом реалізації індивідуальних та колективних трудових прав. Соціальний діалог - це система взаємовідносин між працівниками (представниками працівників), роботодавцями (представниками роботодавців), органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, спрямована на забезпечення погодження інтересів працівників і роботодавців з питань регулювання трудових, соціальних, економічних відносин. Подальший розвиток соціального діалогу у сфері праці сприятиме підвищенню рівня забезпечення індивідуальних та колективних трудових прав працівників.
6. У частині першій ст. 2 КЗпП повинно йтися не про гарантованість державою роботи кожному бажаючому, а про турботу державно організованого суспільства щодо реалізації кожним права на працю.
Це має бути враховано при розробці нового Трудового кодексу, де серед його завдань доцільно вказати сприяння реалізації кожним свого природного права на працю. Удосконалена таким чином норма права якнайбільше відповідатиме реаліям сьогодення.7. Перелік трудових прав працівників, визначений у ст. 2 Кодексу, є занадто обмеженим і не відображає усього розмаїття правомочностей означеного соціального спрямування. Багато важливих для працівника прав лишилося поза межами даного переліку. Йдеться про наступні, невід’ємні від особистості працівника, права: 1) право на укладання, зміну і припинення трудового договору (контракту); 2) право на встановлення в трудовому договорі (контракті) додаткових порівняно з чинним законодавством пільг та переваг; 3) право на надання роботи, обумовленої трудовим договором, та робочого місця, що відповідає передбаченим законодавством умовам; 4) право на належні, здорові та безпечні умови праці; 5) право на отримання інформації про шкідливі фактори трудової діяльності; 6) право на своєчасну і в повному обсязі виплату заробітної плати; 7) право на професійне навчання; 8) право на захист своїх трудових прав, у тому числі право на самозахист; 9) право на відшкодування шкоди, заподіяної під час виконання трудової функції.
8. Потребують закріплення в новому Трудовому кодексі України право на укладення колективних договорів; право працівників на інформацію та консультації; право на участь в управлінні організацією; право на захист працівників від будь-яких дискримінаційних дій, спрямованих на ущемлення свободи об’єднання у сфері праці. Слід законодавчо передбачити право для іноземних громадян та осіб без громадянства створювати профспілки; передбачити гарантії для працівників, які вже є або висунуті кандидатами в якості представників працівників; закріпити принципи ведення колективних переговорів, у тому числі принцип сумлінного ведення колективних переговорів; визначити порядок дій уповноважених органів у разі подання на реєстрацію колективних договорів, положення яких суперечать вимогам чинного законодавства і умовам угод більш високого рівня; визначити на законодавчому рівні основні принципи укладення колективних угод і колективних договорів.