4.2. Способи захисту трудових прав працівників: загальна характеристика

Захист трудових прав працівників може здійснюватися різними способами: шляхом вчинення самостійних дій із припинення порушення належного особі права, під час поточної діяльності профспілок, завдяки діяльності органів з нагляду та контролю, шляхом звернення до судових органів чи до комісії по трудових спорах, шляхом перевірок та реагування на скарги та заяви громадян уповноваженими органами, що здійснюють нагляд та контроль за дотриманням законодавства про працю.

Спосіб захисту трудових прав означає, «у який спосіб» здійснюється такий захист. Способами захисту є конкретні дії, які здійснюються уповноваженим органом або суб’єктом захисту у межах юрисдикційної або неюрисдикційної форм захисту. Так, якщо форма є узагальнюючим поняттям для відображення порядку та процедури захисту, то спосіб втілює в собі сукупність певних можливостей уповноважених осіб щодо захисту прав. Форма і спосіб є не тотожними категоріями, але такими, які змістовно наповнені ідентичними правовими явищами.

Форма захисту вказує на юрисдикційний орган або суб’єкта захисту (працівника чи його представника), діяльність яких із захисту трудових прав чітко регламентується законодавством. Способи захисту вказують за допомогою яких дій та засобів здійснюється та чи інша форму захисту. Наприклад, якщо судовий захист права на працю працівника у разі незаконного звільнення є юрисдикційною формою захисту, то поновлення працівника на роботі слід розглядати як спосіб захисту. Якщо йдеться про таку неюрисдикційну форму захисту як самозахист, то способами захисту слід вважати відмову працівника від виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, розірвання трудового договору працівником за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, та ін.

Захист трудових прав здійснюється не просто сукупністю відповідних правових засобів, а їх системою [399, с.3-4; 392, с.

Система трудових прав працівників та інших суб’єктів трудового права буде належним чином забезпечена, якщо її «обслуговуватиме» адекватна за формою і змістом система відповідних правових засобів. Забезпечення системи трудових прав суб’єктів трудового права можливе лише за умови належного функціонування відповідних правозахисних засобів. Процес цілеспрямованого функціонування останніх і характеризує собою відповідний механізм захисту трудових прав працівників. Якщо поняття «система» відображає статичний стан правозахисних засобів, то поняття «механізм» - не лише статичний стан цих засобів, але й динамічний, він свідчить як діє, функціонує система правових засобів під час захисту, охорони й забезпечення трудових прав.

Як бачимо, поняття «механізм захисту трудових прав працівників» ширший за змістом і обсягом від поняття «система засобів захисту трудових прав працівників». С.С.Алексєєв пише: «Поняття механізм правового регулювання дозволяє: а) не лише зібрати разом явища правової дійсності – норми, правовідносини, юридичні акти тощо, які беруть участь у правовому впливі, - і показати їх як цілісність (це досягається за допомогою поняття «правова система»), але й подати їх у працюючому, системно-впливаючому вигляді, що характеризує результативність правового регулювання; б) висвітлити в зв’язку з цим специфічні функції, які виконують ті чи інші юридичні явища в правовій системі, показати їх зв’язок між собою та взаємодію» [19, с.150].

Відмінна ознака правового захисту трудових прав працівників полягає в тому, що він має свій специфічний механізм. Поняття механізму захисту трудових прав ми використовуємо для розкриття взаємодії різних елементів правової системи, за допомогою яких здійснюється визначення, захист, охорона й забезпечення останніх.

Поняття «юридичний механізм захисту трудових прав працівників» має як юридичне, так і практичне значення. Теоретична важливість його полягає в розширенні і поглибленні категоріально-понятійного апарату, що існує в сфері захисту прав, свобод та законних інтересів учасників трудових та тісно пов’язаних з ним відносин.

Вчена, ратуючи позбавити понятійно-категоріальний апарат юридичної науки терміна «механізм правового регулювання» через його «механістичність», не пропонує ніякого іншого поняття. На нашу думку, такий підхід до розуміння механізму правового регулювання та й інших його різновидів щонайменше видається некоректним. Слід погодитись з тим, що поняття «механізм» є «механістичним», однак останнє відображає не негативну рису даного поняття, а, навпаки, позитивну. Якщо позбавити юридичну науку означеного поняття, дуже важко стане пояснювати, яким чином правові засоби, поєднуючись в певну систему, синхронно впливають на ті чи інші явища соціальної дійсності. Термін «система» тут не підходить, бо вона означає статистичне поєднання юридичних засобів. Отже, поняття «механізм», хоча і взяте з технічних наук, сьогодні потрібне юридичній науці: без нього остання не матиме більш влучного терміну для позначення системної дії відповідних правових засобів, форм чи способів.

Таким чином, метою юридичного механізму захисту трудових прав є така цілеспрямована дія його складових, згідно з якою якнайкращим чином визначаються і забезпечуються соціально-правові можливості працівників під час реалізації своїх здібностей до продуктивної трудової діяльності на умовах трудового договору чи контракту.

Відтак, вчений виділяє три основних елементи юридичного механізму захисту трудових прав працівників. Відзначимо, що в даному разі захист трудових прав розуміється в широкому значенні як діяльність щодо недопущення порушення трудових прав та їх відновлення у разі порушення.

У літературі іноді вказується на іншу кількість цих елементів. Наприклад, В.Ф.Погорілко і І.Словська, до структури правозахисного механізму включають сім елементів: 1) органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи; 2) спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, прокуратура, суд тощо); 3) політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи: 4) нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну від­повідальність за їх порушення; 5) правові акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод; 6) інші соціальні норми та їх акти (статути політичних партій і громадських організацій, звичаєві норми); 7) засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації [403, с.100; 404, с.15]. Незважаючи на таку кількість елементів механізму захисту прав громадян, детальний аналіз їх свідчить: вони відносяться лише до двох груп елементів – нормативних приписів та державних чи громадських органів (організацій). В.С. Венедиктов включає до елементного складу юридичного механізму захисту трудових прав не лише нормативні приписи та спеціалізовані на захисті трудових прав працівників органи, але й принципи, на підставі яких здійснюється відповідне правове регулювання та діяльність названих органів.

Принципи – це загальнолюдські цінності [405, с.46], сформульовані на рівні високого ступеня узагальнення [406, с.5]. Відповідно, загальнолюдські принципи права – це зафіксовані в позитивному праві «його універсальні нормативні засади, які напрацьовані людством як глобальною макроцивілізаційною системою, об’єктивно зумовлені потребами і рівнем розвитку людської цивілізації та втілюють її найкращі здобутки в правовій сфері, визначають сутність і спрямованість правового регулювання і придатні до застосування в будь-який системі права» [407, с.25]. Отже, принципи права тому й можуть бути правовими, що закріплюються і визначаються нормативно.

А.М.Колодій пише: «Спочатку зміст принципів права спонтанно випливає з самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються в реальності і пізніше отримують регламентацію і захист з боку держави в комплексах суб’єктивних прав учасників правовідносин. Виникнення принципів права є загальносоціальною необхідною умовою наступного їх закріплення у вигляді юридичних принципів і норм. Це свідчить про актуальність їх для суспільства і необхідність їх юридичного оформлення. При цьому головна роль у виявленні та конструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, а більш конкретно – юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на зміни, що відбуваються в сфері права» [408, с.11].

Діюча система трудового права і законодавства, правові принципи, які визначають напрямки правового регулювання трудових відносин за участю працівників, зміст прав і обов’язків останніх, і система правозахисних органів виступають не лише в якості складових елементів юридичного механізму захисту трудових прав працівників, тобто основних правозахисних засобів. У зв’язку з цим виникає потреба у з’ясуванні сутності та змісті поняття «правові засоби». У літературі з цього приводу існують різні погляди вчених. Дехто з них вважає, що правові засоби складають особливу групу правових явищ [409, с.47]. Інші автори стоять на тому, що йдеться про певний особливий клас правових явищ. Однак, правові засоби не утворюють якихось особливих, принципово відмінних від традиційних, зафіксованих у загальноприйнятому понятійному апараті явищ правової дійсності. Це увесь діапазон правових феноменів різних рівнів з тією лише особливістю, що вони виокремлюються і розглядуються не з позицій потреб юридичної практики, а з позицій їх функціонального призначення, тих рис, які характеризують їх як інструменти вирішення економічних та інших соціальних завдань. У цьому зв’язку спроби звести правові засоби лише до певного кола правових явищ навряд чи можуть увінчатися успіхом. На нашу думку, питання правових засобів – не стільки питання уособлення в особливий підрозділ тих чи інших фрагментів правової дійсності, скільки питання їх особливого бачення в суворо визначеному ракурсі – їх функціонального призначення, їх ролі як інструментів оптимального вирішення соціальних завдань.

Іншими словами, перед нами ті ж норми трудового права, трудові договори, заходи заохочення трудової діяльності, санкції дисциплінарного характеру, які постають в якості функціональних явищ, інструментів реалізації сили, цінності трудового права. Які ж вихідні точки відліку, показники, з опорою на які різнорідні юридичні феномени можуть бути охарактеризовані в якості правових засобів трудового права? Як видається, до таких слід віднести: а) субстанційність правових явищ; б) можливість їх використання суб’єктами трудового права; в) наявність у правових явищах соціальної сили, свого роду юридичної енергії. Поняття «субстанційне» покликано охарактеризувати саме тіло, плоть того чи іншого явища, те, з чого воно складається як реальний факт навколишньої дійсності. До субстанційних у юридичній сфері відноситься сама правова матерія, яка, хоча в цілому і належить до суб’єктивного боку життя суспільства, все ж виступає в якості об’єктивних соціальних феноменів, реальних фактів суб’єктивно-об’єктивної дійсності, виражених якраз у трудовому праві як інституційному утворенні.

Як субстанційні явища правові засоби трудового права суттєво відрізняються від інших компонентів правової дійсності: з одного боку, - від явищ правової діяльності – дій в області правотворчості, актів із реалізації і застосування юридичних норм (тлумачення, прийняття правозастосовчих рішень, виконання актів юрисдикційних органів), а з іншого боку, - від явищ сугубо суб’єктивної сфери правової дійсності – правосвідомості, суб’єктивних елементів правової культури, науки трудового права. І перше, і друге, певна річ, ураховується в правовому регулюванні трудових відносин, включається в дію його механізму. Можна, наприклад, говорити про регулятивні функції правосвідомості або про регулятивне значення застосування трудового права. Але вони не утворюють самих регулятивних частин, компонентів регулятивної матерії трудового права, тобто того, що є правовими засобами. Тому два вищезгаданих компоненти правової дійсності знаходяться поруч з правовими засобами, пов’язані з ними, але безпосередньо не входять до їх складу: 1) правова діяльність – це, по суті, застосування і використання правових засобів; 2) явища суб’єктивного порядку – уявлення про ці правові засоби, їх суб’єктивний вигляд.

Можливість використання правових засобів суб’єктами трудового права характеризує глибоку взаємодію останніх із соціально-трудовою дійсністю. У цій взаємодії спостерігаються дві площини. Одна з них є очевидною – діяльність стосовно використання правових засобів у практичному житті. Перспектива наступного використання закладена в самій сутності, призначенні юридичного інструментарію: правові засоби тому і для того створюються, щоб за належного їх використання був досягнутий потрібний соціально-трудовий ефект. Відповідно, вони з самого початку розраховані на приведення в дію тими чи іншими суб’єктами. Так, комісії по трудових спорах та суди і створюються для того, щоб працівники та й інші учасники трудових правовідносин могли безперешкодно реалізовувати свої трудові права, свободи і законні інтереси.

Іншими словами, хоча правові засоби є явищами субстанційними, у них у самому їх бутті присутній момент, який виражає перспективу використання, - можливості того, що певні суб’єкти «візьмуть їх у руки» і досягнуть з їх допомогою потрібного, очікуваного результату. З цієї точки зору питання використання правових засобів є вирішальною частиною юридичної практики і водночас важливим і перспективним напрямком розвитку такої юридичної науки, як трудове право. Однак, у взаємодії суспільно-трудової діяльності і правових засобів є й інша, не менш важлива площина. Причому, тут ідеться не про такий своєрідний різновид суспільно-трудової діяльності, яку можна назвати правовою, а про суспільно-трудову діяльність у найбільш точному і суворому смислі – про діяльність, у якій реалізується соціально-трудове життя незалежно від форм його існування та опосередкування. Так, саме суспільно-трудова діяльність у означеному сенсі при переході людства на стадію цивілізації є необхідною основою і підґрунтям побудови тих чи інших правових засобів. Саме вона багато в чому визначає існування цих засобів, їх особливості та розвиток. Як було раніше доведено, соціальною основою правозахисних засобів є природні трудові права та свободи людини.

З соціальною основою правових засобів пов’язана і така ознака останніх, як наявність у них соціальної сили чи юридичної енергії. Певні правові форми тому й уособлюються в інституційні утворення, тому й використовуються суб’єктами трудового права, що володіють соціальною силою. У них відповідно, закладені такі можливості, такі потенції, які дозволяють упоратися з труднощами, перебороти перешкоди, забезпечити вирішення назрілих життєвих питань у сфері суспільно-трудової діяльності. Виражена в правових засобах соціальна сила і характеризує їх як суттєві цінності. Звичайно, в юридичному інструментарії закладена не взагалі соціальна сила, а правова сила, яка реалізує свого роду юридичну енергію – все те, що виражає цінність трудового права України.

Така характеристика правових засобів трудового права, а, відповідно, і засобів у сфері захисту трудових прав працівників дозволяє зробити наступний висновок: ці засоби – не лише інструменти вирішення тих чи інших правозахисних завдань, вони є не лише соціальною необхідністю, свого роду об’єктивною закономірністю, але й оптимальним, адекватним умовам цивілізації способом, що виражає соціальну цінність трудового права як регулятора трудових відносин. Що означає використовувати правові засоби захисту трудових прав у практичному житті? Це означає таке застосування юридичного інструментарію до вирішення правозахисних завдань, щоб був досягнутий ефект, що реалізує соціальну цінність, силу трудового права як права, покликаного забезпечувати, захищати й охороняти трудові права, свободи та законні інтереси працівників. Звідси, правозахисні правові засоби покликані забезпечувати: а) надійність і сталість суспільно-трудових відносин; б) сувору регламентацію, гарантованість та захищеність трудових прав; в) фактичне виконання юридичних обов’язків усіма суб’єктами трудового права; г) необхідну процедуру для здійснення юридичних дій, процесуальні форми і механізми, націлені на реалізацію трудових прав, свобод та законних інтересів працівників. Ці завдання і покликані виконувати такі правозахисні правові засоби, як діюча система трудового права і законодавства, правові принципи трудового права та система спеціально утворених для цього органів.

Як видається, до механізму захисту трудових прав та законних інтересів працівників слід включати не тільки правові засоби, про які йшлося вище, а способи захисту зазначених прав та інтересів. Проблема способів захисту досліджується представниками науки цивільного права, а також цивільного процесу: О.О. Красавчиковим, О.С. Іоффе, М.І. Брагінським, В.В. Витрянським, О.П. Сергеєєвим, О.П. Вершиніним, І.Я. Дюрягіним, В.С. Ємом та ін. Так, В.С. Єм під способами захисту розумів закріплені чи санкціоновані законом правозастосувальні заходи, за допомогою яких здійснюється усунення порушення права та вплив на правопорушника [410, с. 410].

Як вже відзначалося, у цивільному праві діє галузевий механізм захисту цивільних прав та інтересів, який отримав належне законодавче закріплення. У Книзі першій «Загальні положення» Розділу І «Основні положення» Цивільного кодексу України міститься глава 3 «Захист цивільних прав та інтересів». У ст. 15 передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині другій зазначеної статті встановлено право кожної особи на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Зазначені положення мають важливе теоретичне і практичне значення. Для реалізації зазначених прав особі надане право звернутися до суду (ст. 16 ЦК). Цивільним кодексом також передбачений захист цивільних прав нотаріусом (ст. 18), органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування (ст. 17). Особі надається право на самозахист своїх прав (ст. 19). Частиною другою ст. 15 ЦК піднято юридичне значення інтересів особи до рівня таких, що захищаються законом. Це загальне правило, яке може застосовуватися лише остільки, оскільки воно не суперечить спеціальним. Так, спеціальні правила встановлє ст. 13 ЦК щодо меж здійснення цивільних прав. Тому при виникненні суперечності між інтересом особи та правом іншої особи, що здійснюється в установлених межах, інтерес захищатися не може.

Заслуговує на увагу зміст ст. 16 «Захист цивільних прав судом», у частині другій якої закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, які застосовуються судом:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов’язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконним рішення, дій або бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту цивільних прав судом є примірним, оскільки частиною третьою суду надане можливість захищати цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Наведені способи за своїм змістом є вилами матеріально-правових вимог, які може заявити особа в суді.

Стаття 16 ЦК встановлює способи захисту не тільки цивільних прав. Статус таких, що «охороняються законом», ст. 15 надає всім інтересам осіб. Але спеціальні норми не завжди передбачають захист не тільки прав, а й інтересів. Разом з тим, чинне цивільне законодавство встановлює і спеціальні норми, якими передбачається захист інтересу.

На жаль, аналогічних положень не містить ані чинний КЗпП, ані проект Трудового кодексу України, що суттєво знижує ефективність галузевого механізму захисту трудових прав та законних інтересів.

На нашу думку, кожній формі (юрисдикційній або неюрисдикційній) повинні відповідати передбачені законом або встановлені договором способи захисту трудових прав та інтересів.

Способи захисту трудових прав, які реалізуються у рамках юрисдикційної форми, залежно від характеру впливу на порушника можна класифікувати на поновні, припиняючи та компенсаційні. До поновних відносяться такі способи як поновлення порушених прав та присудження до виконання обов’язку. До способів, які припиняють порушення трудових прав, слід віднести винесення припису органом з нагляду за порушенням трудового законодавства про усунення порушення; визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю; визнання нормативно-правового акту про працю недійсним у судовому порядку; визнання страйку незаконним та ін. До компенсаційних способів належать відшкодування майнової (моральної) шкоди.

Використання способів захисту у практичному житті означає таке застосування юридичного інструментарію до вирішення правозахисних завдань, щоб був досягнутий ефект реалізації соціальної цінності трудового права як галузі права, покликаної забезпечувати трудові права, свободи та законні інтереси працівників. Звідси випливає, що правозахисні засоби покликані забезпечувати: а) надійність і сталість трудових відносин; б) сувору регламентацію, гарантованість та захищеність трудових прав; в) фактичне виконання юридичних обов’язків усіма суб’єктами трудового права; г) необхідну процедуру для здійснення юридичних дій, процесуальні форми і механізми, націлені на реалізацію трудових прав, свобод та законних інтересів працівників.