§1. Поняття документів як джерел доказів і криміналістичного документознавства
У багатьох випадках документи використовуються як знаряддя вчинення злочинів, відображають певні сліди злочинної діяльності або містять інші фактичні дані, які мають значення у кримінальній справі.
Внаслідок цього документи виступають важливими джерелами доказів і тому потребують певної процедури виявлення, фіксації, вилучення, дослідження і використання. Відповідно у криміналістиці сформувалася окрема галузь знань, яка отримала назву криміналістичного документознавства.Криміналістичне документознавства - це галузь криміналістичної техніки, в якій вивчаються основи письма і почерку, технології виготовлення документів, печаток і штампів та способи їх підробки, розробляються наукові основи виявлення, дослідження і використання інформації, що міститься в документах, при розслідуванні злочинів.
Термін «документ» у сучасній українській мові має декілька тлумачень: 1) діловий папір, що посвідчує певний юридичний акт, підтверджує право на що-небудь, служить доказом чого-небудь, акт, протокол; 2) письмове свідоцтво, що офіційно підтверджує особу; 3) письмовий твір, грамота, рисунок і т. ін. як свідчення про щось історичне, важливе[33]. У криміналістичному документознавстві документ розглядається як матеріальний об'єкт, що містить інформацію, зафіксовану за допомогою штучної мови або у вигляді графічних зображень безпосередньо людиною або з використанням науково-технічних засобів, призначений для ΰ передачі у просторі та часі
За природою носія, способом кодування та фіксації інформації документи поділяються на:
1) документи на папері або його замінниках (картон, пластик та ін.), в яких інформація фіксується у письмовій чи графічній
формі (рукописним, друкарським або фотографічним способом);
2) документи на магнітних носіях (металеві феромагнітні диски, полімерні диски та плівки з нашаруванням феромагнетику), в яких письмова і графічна інформація, а також звук в цифровому чи аналоговому виді фіксується електромагнітними сигналами з використанням спеціального обладнання;
3) документи на немагнітних носіях (фото- та кіноплівки, кристали - flash-карти, алюмінієва фольга, нанесена на пластик, - CD, DVD диски, паперові та пластмасові перфокарти й перфострічки та ін.}, у яких письмова І графічна інформація, а також звук в цифровому чи аналоговому виді фіксуються оптичними чи електричними сигналами з використанням спеціального обладнання.
У криміналістичному документознавстві переважно розглядаються письмові документи, що є доказами у кримінальних справах. Інформаційна структура такого джерела має матеріальний носій - знаки - декодування - повідомлення. Як матеріальний носій традиційно використовується папір (у деяких випадках шкіра, фанера тощо). Знаки, за допомогою яких кодуються повідомлення, являють собою літери відповідного алфавіту, а також цифрові й інші зображення. Декодування здійснюється шляхом безпосереднього читання знаків будь-яким суб'єктом, що володіє системою писемності, використаною при даному способі фіксації Інформації. Повідомлення становить зміст інформації, що має певне доказове значення.
За процесуальним статусом документи, що потрапляють у сферу кримінального судочинства, поділяють на; 1) документи- речові докази; 2) інші документи (письмові докази).
Докутнтії-речові докази (ст. ст. 78, 83 КПК України) - це документи, які слугували засобом скоєння злочину або зберегли на собі сліди злочинного впливу, або були об'єктом злочинного замаху. У докумеїпах-речових доказах відображаються і зберігаються ознаки діяльності певного типу. Ці ознаки виявляються в матеріалі документа (у папері, чорнилі структурі штрихів, наявності слідів впливу сторонніх речовин з метою зміни первинного змісту). Якщо у виконаних текстах містяться ознаки почерку і писемної мови, вони можуть характеризувати особу, котра склала документ.
Докуменпш'писъмоёі докази (ст. 65 КПК України) містять у собі відомості про юридичні факти, зафіксовані в їх змісті. Вони можуть включати інформацію, яка відображена у письмовій, графічній або аудіовізуальній формі.
За юридичною природою документи поділяють на справжні та підроблені. Справжній документ містить відомості, які відповідають дійсності. Він складається уповноваженою на те особою, частіше на відповідному бланку. Усі реквізити такого документа повинні бути належним чином заповненими. Бланки документів виготовляються із дотриманням передбачених технологій і у певному місці.
Підроблений документ містить інформацію, яка не відповідає дійсності. У підроблених документах розрізняють інтелектуальну та матеріальну підробку.При інтелектуальній підробці документ складається з дотриманням вимог, притаманних дійсним документам. Для цього використовуються справжні бланки документів, печатки та штампи. Інтелектуальну підробку може здійснити лише особа, згідно зі своїми функціональними обов'язками уповноважена для складання певних документів. Однак при цьому дана службова особа вносить до формально дійсного документа заздалегідь неправдиві відомості. Наприклад, оформлення атестата чи диплома про закінчення навчального закладу на ім'я особи, яка не пройшла відповідного курсу навчання тощо.
При матеріальній підробці документ або одразу виготовляється злочинцем у повному обсязі за зразком справжнього (повна підробка), або до змісту справжнього документа вносяться часткові зміни (часткова підробка), в результаті чого такий документ стає носієм неправдивої інформації. За обсягом внесених змін підробка може бути повною (виготовлення повністю підробленого документа) або частковою (внесення змін у справжній документ).
Враховуючи різноманітність документів, які можуть виступати джерелами доказів у кримінальних справах, існує кілька різновидів їх криміналістичного дослідження. Криміналістичне доку- ментозн авство включає:
- техніко-криміналістичне (технічне) дослідження документів;
- криміналістичне дослідження почерку рукописних документів;
- криміналістичне дослідження письмової мови документів.
Відповідно завдання, що виконуються криміналістичним до- кументознавством, можна поділити на три групи.
Перша - визначення природи, якісного складу, групової належності, а іноді місця, часу виготовлення матеріалів документа (папір, барвники, сургуч, клей тощо); встановлення засобів, умов і способів виготовлення (підробки) документа чи його окремих реквізитів (підписів, відбитків печаток, штампів); виявлення невидимих і малопомітних записів, текстів на обвуглених та спопелілих документах, навичок (у тому числі професійних) осіб, що виготовили або підробили документ; ідентифікація засобів виготовлення документа.
Друга - встановлення ознак і властивостей виконавця рукописного документа за ознаками почерку (статі, віку, психічного та фізичного стану, інтелектуального розвитку тощо) та його ідентифікація.
Третя - встановлення ознак і властивостей автора документа за письмовою мовою та його ідентифікація.