ВСТУП

Актуальність теми. Права і свободи людини і громадянина, відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції України, захищаються судом. Необхідною гарантією ефективного правосуддя є правильно організована система судів загальної юрисдикції, що розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а також забезпечення можливості перегляду судових рішень судами вищих інстанцій.

Динамічні зміни, що відбулися в усіх сферах суспільного життя на протязі останніх десятиріч, в тому числі і проголошення Україною стратегічного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, обумовили необхідність суттєвого реформування національної судової системи та адаптації національного законодавства до законодавства Європейського Союзу з метою приведення його у відповідність з європейськими стандартами.

Найважливішими чинниками сучасної судової реформи,

започаткованої у часи здобуття державної незалежності, стало

удосконалення процесуальних форм здійснення правосуддя, в тому числі, й на шляху забезпечення оскарження судових актів, ухвалених судами першої інстанції, як дієвого механізму в усуненні судових помилок та важливої гарантії відновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина. Запровадження інституту апеляційного провадження та оновлення інституту касаційного провадження у цивільному судочинстві стало одним із досягнутих суттєвих результатів, що започаткували зміни у системі перегляду судових актів у судах загальної юрисдикції.

Незважаючи на значні позитивні здобутки та оновлення цивільного процесуального законодавства, отримані за результатами проведення судової реформи, процес становлення незалежного, ефективного та справедливого судівництва, в тому числі і в питаннях забезпечення оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, характеризується суперечливістю та неоднозначністю.

У сучасних умовах ще залишається низка невирішених проблем, пов’язаних з необхідністю подальшого удосконалення цивільного судочинства в аспекті забезпечення оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, незважаючи на те, що окремі види перегляду судових рішень були предметом дослідження на рівні дисертаційних досліджень, а також висвітлювалися провідними вченими-процесуалістами на сторінках підручників, навчальних посібників та наукових статей.

Правовими проблемами перегляду судових рішень у науці цивільного процесуального права займались такі вчені як С.С. Бичкова, М.І. Балюк, М.М. Бородін, О.О. Борисова, С.В. Васильєв, П.О. Гвоздик, Л.Є. Гузь, Р.Є. Гукасян, К.В. Гусаров, О.В. Дем’янова, С.Ю. Катукова, О.П. Клейнман, В.В. Крименко, В.В. Комаров, В.А. Кройтор, Д.Д. Луспеник, Р.М. Мінченко, І.В. Решетнікова, С.О. Свєтлична, В.В. Сердюк, О.А. Тимошенко, В.І. Тертишніков, М.К. Треушніков, О.М. Трач, О.І. Угриновська, Є.О. Харитонов, С.Я. Фурса, Є.А. Чернушенко, Ю.С. Червоний, П.І. Шевчук, М.Й. Штефан, О.О. Штефан, І.І. Ємельянова, В.В. Ярков, М.М. Ясинок та ін.

Однак, комплексне наукове дослідження проблемних питань оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у науці цивільного процесуального права відсутнє. Доцільність такого дослідження обумовлена єдністю мети та завдань цивільного судочинства, що полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді і вирішенні цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, важливе місце в досягненні яких займає передбачена цивільним процесуальним законодавством можливість оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Вищевикладеними обставинами і обумовлюється актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри цивільного процесу «Цивільне судочинство у світлі судової реформи в Україні» на 2011-2015 роки як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на тему «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку української державності та права» на 2011-2015 (державний реєстраційний номер 0110U000671).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є вирішення теоретичних проблем та визначення процесуального механізму оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, формулювання на цій основі теоретичних узагальнень, розробка практичних рекомендацій з метою удосконалення порядку розгляду та вирішення цивільних справ за результатами їх оскарження у судах вищих інстанцій.

Згідно з поставленою метою визначено наступні завдання наукового дослідження:

з’ясувати правову природу права на оскарження рішень суду, ухвалених судами першої інстанції;

визначити місце та роль перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у механізмі цивільного судочинства;

здійснити аналіз становлення та формування перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, за часів державної незалежності;

дослідити об’єкти апеляційного та касаційного провадження;

визначити особливості правового статусу суб’єктів права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції;

здійснити аналіз процесуального порядку та строків апеляційного та касаційного провадження;

розгляд процедури перегляду цивільної справи судом апеляційної та касаційної інстанцій;

здійснити аналіз правових наслідків перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції;

розробка пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення положень національного цивільного процесуального законодавства, що стосуються оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Об’єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Предметом дослідження є оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження було застосовано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Використання діалектичного методу дозволило з’ясувати правову природу права на оскарження рішень суду першої інстанції (підрозділи 1.1., 1.2.).

функціонального методу мало місце при визначенні основних засад правового регулювання підстав, умов та порядку перегляду судових рішень в апеляційній та касаційній інстанції (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3., 3.1., 3.2.). Аналітичний метод використовувався у випадках необхідності, обґрунтування, доведення та спростування тих чи інших теоретичних положень (розділи 1, 2, 3). В основу дисертаційного дослідження покладено метод комплексного аналізу при дослідженні процесуального механізму оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції (розділи 1, 2,

3).

Емпіричну базу дослідження становлять матеріали практики оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, статистичні та інші фактичні дані щодо діяльності судів апеляційної та касаційної інстанцій.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні вперше, на основі оновленого цивільного процесуального законодавства, комплексного всебічного дослідження процесуального механізму оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції. За результатами проведеного дисертаційного дослідження сформульовано та обґрунтовано теоретичні та практичні висновки, спрямовані на удосконалення чинного законодавства щодо оскарження судових рішень суду першої інстанції.

У межах здійсненного дослідження отримано такі результати, які мають наукову новизну:

вперше:

аргументовано, що змістом права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, як самостійного суб’єктивного права є сукупність наступних правомочностей (можливостей), а саме : а) можливість звернення до суду апеляційної інстанції зі скаргою на судові рішення суду першої інстанції, що не набрали законної сили, щодо їх перевірки на предмет законності та обґрунтованості; можливість безпосереднього звернення до суду касаційної інстанції зі скаргою на судові рішення суду першої інстанції, що набрали законної сили, щодо їх перевірки на предмет законності; б) право на отримання судового захисту за результатами розгляду скарги у судах апеляційної та касаційної інстанцій, забезпечене процесуальним обов’язком судів вищої інстанції використати передбачені процесуальним законом можливості для встановлення та усунення суддівської помилки, допущеної судом першої інстанції, та забезпечення реального виконання судового акту;

здійснено періодизацію перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у порядку апеляційного та касаційного оскарження, за часів державної незалежності, а саме: 1) перший період (1990-1995 р.р.) - суверенізація національного цивільного процесуального законодавства та започаткування проведення судово-правової реформи в Україні; 2) другий період (1995-2001 р.р.) - перехідний, обумовлений проголошенням Україною стратегічного курсу на інтеграцію до Європейського Союзу, необхідністю адаптації національного законодавства до законодавства ЄС, з метою його приведення у відповідність з європейськими стандартами в питаннях перегляду судових рішень; 3) третій період (2001-2010 р.р.) - запровадження інституту апеляційного оскарження та наповнення новим змістом інституту касаційного оскарження; 4) четвертий період (2010-середина 2014 р.р.) - подальше реформування судової системи, що ознаменувалось прийняттям ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» та створенням кардинально нового органу - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ як суду касаційної інстанції; 5) п’ятий період (з середини 2014 р.) - новітній, спрямований на завершення судової реформи, в тому числі, і у сфері цивільного судочинства з метою забезпечення реального утвердження верховенства права в суспільстві;

визначено умови застосування судом вищої інстанції наданого йому повноваження, серед яких: 1) оскарження судового рішення, ухваленого судами першої інстанції, шляхом подання, відповідно, апеляційної та касаційної скарги; 2) встановлення відсутності чи, навпаки, наявності суддівської помилки у рішенні суду першої інстанції, що підлягає усуненню за результатами перегляду зазначеного рішення судом вищої інстанції; 3) наявність правових норм, що передбачають можливість застосування конкретного повноваження судом апеляційної та касаційної інстанцій для усунення суддівської помилки.

удосконалено:

визначення права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, як гарантованої Конституцією України можливості сторін та інших осіб, які брали участь у справі, а також осіб, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, у порядку, визначеному нормами цивільного процесуального законодавства, звернутися до суду вищої інстанції з метою забезпечення усунення суддівської помилки і реального виконання судового акту;

виділення основних критеріїв вибору учасниками процесу форми, у порядку якої здійснюватиметься оскарження судового рішення у судах вищої інстанції, а саме: норми права, що регулюють процесуальні відносини, що виникають під час перегляду судових рішень; підстава та мета перегляду судових рішень, характер оскаржуваного судового акту та коло осіб - суб’єктів суддівської помилки, допущеної при ухваленні судового рішення судом першої інстанції;

встановлення строку апеляційного оскарження для виняткових випадків проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення суду і відкладення складання повного рішення стосовно осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення, обчислення якого здійснюється з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України;

визначення повноваження суду апеляційної та касаційної інстанції як сукупності законодавчо визначених процесуальних засобів, за допомогою яких забезпечується реалізація функцій судів вищої інстанції з усунення суддівської помилки щодо рішень та ухвал, ухвалених судами першої інстанції, що підлягають перегляду за апеляційною чи касаційною скаргою у випадках, встановлених законом, з метою забезпечення поновлення порушених прав.

набуло подальшого розвитку:

положення про доцільність закриття провадження у справі та повернення скарги особі, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, за результатом перегляду справи судом вищої інстанції та, відповідно, необґрунтованості вирішення питання по суті в момент прийняття скарги з постановленням ухвали про відмову у відкритті провадження у разі звернення такої особи;

положення щодо класифікації суддівських помилок у цивільному процесі на суттєві та несуттєві.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що викладені в роботі положення та висновки можуть бути використані: у науково-дослідній сфері - для подальших теоретичних досліджень та удосконалення процесуального порядку оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції; у правотворчій сфері - у процесі подальшого вдосконалення цивільного процесуального законодавства України; у навчально-методичній роботі - при підготовці підручників, навчальних посібників та науково-методичних рекомендацій з цивільного процесуального права тощо; у сфері правозастосування - для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні висновки і практичні рекомендації дисертаційного дослідження оприлюднені на: Науково-практичному круглому столі «Особливості договорів у сучасному законодавстві України (м. Одеса, 21 вересня 2012 р.)»; щорічній Міжнародній науково-практичній конференції ім. Ю.С. Червоного (м. Одеса, 13 грудня 2012 р.); Інтернет - конференції ім. Ю.С. Червоного «Актуальні проблеми цивільного права та процесу» (м. Одеса, 13 грудня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій ювілею академіка С.В. Ківалова «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16-17 травня 2014 р.); Четвертих юридичних диспутах з актуальних проблем приватного права, присвячені пам’яті Є.В. Васьковського (м. Одеса, 16 травня 2014 р.); Круглому столі «Цивільне судочинство у світлі судової реформи в Україні» (м. Одеса, 16 травня 2015 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення та практичні висновки відображені у 12 публікаціях, 5 з яких - наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджено МОН України, 1 - наукова стаття у іноземному виданні, а також 6 інших публікацій.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел (237 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 216 сторінок, із яких основний зміст 189.