Тема 2. Принципи цивільного процесуального права

Сутність і значення права найбільш яскраво проявляються в його принципах, які мають таку саму мету, що й право, забезпечують шляхи розвитку цієї галузі. З розвитком суспільства розвиваються і принципи цивільного процесуального права, вдосконалюючись з урахуванням потреб політичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпечення гарантій захисту суб’єктивних прав та інтересів.

Значення принципів зумовлюється їх впливом на нормотворчу діяльність, вони визначають основні форми й методи діяльності суду та інших учасників процесу при здійсненні правосуддя по цивільних справах.

Принципи тісно взаємопов’язані і становлять систему, в якій кожен із них, будучи самостійним, не може існувати окремо від інших.

Принципи класифікуються на групи за різними ознаками.

За змістом та сферою поширення

на загальноправові (демократизм, гуманність, законність);

міжгалузеві (здійснення правосуддя виключно судом, рівність усіх громадян перед законом і судом, незалежність суддів і підкорення їх тільки закону, національна мова судочинства, гласність, об’єктивна істина).

галузеві, які стосуються тільки цивільного процесуального права (диспозитивність, змагальність, процесуальна рівноправність сторін);

принципи окремих правових інститутів, які стосуються, наприклад, тільки інституту судового розгляду цивільних справ (безпосередність, усність).

За формою нормативного закріплення

конституційні;

закріплені в законодавстві про судочинство.

За роллю в регулюванні процесуально-правового становища суб’єктів правовідносин

принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду;

принципи, які визначають діяльність інших учасників процесу.

Найбільш поширена класифікація принципів за формою нормативного закріплення.

У Конституції України закріплені такі принципи:

здійснення правосуддя виключно судами (ст.

принцип територіальності (ст. 125);

участь народу в здійсненні правосуддя (ст. 124). Цей принцип не реалізований у цивільному процесуальному праві, оскільки розгляд цивільних справ здійснюється професійними суддями;

виборність і призначуваність суддів (ст. 128). Вперше на посаду професійного судді (на 5 років) призначає Президент України. Надалі судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково;

здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, судом присяжних (ч. 2 ст. 129);

незалежність та недоторканість суддів і підпорядкованість їх тільки закону (ст.ст. 126, 129). Незалежність суддів є проявом самостійності судової гілки влади, яка діє незалежно від законодавчої та виконавчої влад. У своїй діяльності судді незалежні й нікому не підзвітні. Вимоги і розпорядження суддів, при здійсненні ними своїх повноважень, обов’язкові для всіх. Але законодавець, проголошуючи незалежність суддів, встановив їх обов’язок дотримуватись Конституції та законів України;

здійснення правосуддя професійними суддями (ст. 127). На посаду судді може бути рекомендований громадянин України, не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту, певний стаж роботи в галузі права, володіє українською мовою та склав кваліфікаційний іспит;

законність (ст. 129). Правосуддя в Україні здійснюється у точній відповідності із законом. Дотримання законності при здійсненні правосуддя знаходиться в прямому зв’язку із чіткістю формулювань закону, які повинні виключати можливість їх різного трактування. Всі інші принципи, їх реалізація є гарантією принципу законності, оскільки порушення будь-якого із принципів є порушенням принципу законності, адже кожен із них закріплений у законі;

рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (ст. 129). Всі громадяни мають рівну можливість брати участь у цивільному судочинстві, перебувати в правовому становищі позивача, відповідача, третьої особи і здійснювати свої суб’єктивні права й обов’язки.

змагальність сторін (ст. 129);

гласність судового процесу (ст. 129);

державна мова судочинства (ст. 10). Судочинство в Україні здійснюється українською мовою. Особи, які беруть участь у справі і не володіють національною мовою, мають право робити заяви, давати показання, виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача і знайомитися за його допомогою з усіма матеріалами справи. Особи, які входять до складу суду, повинні володіти мовою судочинства. Важливою гарантією даного принципу є обов’язок суду пояснити особам, які беруть участь у справі, їх право виступати в суді рідною мовою, користуватися послугами перекладача. Порушення принципу національної мови судочинства є серйозним порушенням процесуального закону;

забезпечення апеляційного оскарження рішення суду (ст. 129);

доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини (ст.ст. 8, 32, 55, 59, 129);

публічність (ст.ст. 3, 19, 121);

недоторканість людини (ст.ст. 3, 29). У цивільному судочинстві України забороняється посягати на свободу й гідність учасників процесу. Не допускаються такі примусові заходи, як арешт боржника, його особистий обшук, обмеження територіального пересування тощо.

таємниця листування, телефонних розмов і т. д. (ст. 131).

Законодавство про судочинство закріплює такі принципи:

диспозитивність. Цей принцип є багатоплановим і має декілька складових — ініціювання судового процесу заінтересованою особою; сторони судового процесу самостійно надають судові докази, здійснюють їх пошук і звертаються за допомогою до держави лише в тому випадку, коли особа не може самостійно розв’язати проблему отримання і надання доказів; сторони самостійно доводять суду переконливість своїх доказів і здійснюють попередній правовий аналіз; сторони зобов’язуються законом попередньо повідомляти суд та іншу сторону про наявність доказів, джерела їх надходження, аргументи заперечень; передбачається відповідальність у різних формах за порушення будь-якою зі сторін обов’язків, викладених у попередньому пункті;

об’єктивна істина (ст.

раціональна процесуальна форма. Вона полягає у створенні найбільш сприятливого порядку для процесуальної діяльності суду, для доступу в цивільний процес по справі заінтересованих осіб та їх процесуальної діяльності (стадійність, змагальність, усність, безпосередність);

неможливість процесуального сумісництва. Суб’єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більше, ніж в одному процесуальному становищі;

усність (ст. 160 ЦПК). Розгляд справи провадиться усно, процесуальна діяльність суддів і учасників процесу відбувається в словесній формі. Усна форма судового розгляду сприяє реалізації вимог принципу гласності й безпосередності;

безпосередність. Суди при розгляді справи повинні, як правило, сприймати докази по справі з першоджерел і досліджувати їх безпосередньо;

процесуальна рівність сторін (ст. 103 ЦПК). Цей принцип встановлює для сторін рівні можливості для здійснення ними своїх процесуальних прав і виконання обов’язків .

Порушення будь-якого із принципів цивільного процесуального права призводить до відміни судового рішення.