Тема 10. Підвідомчість цивільних справ
Кожен державний орган повинен виконувати певні функції.
Захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів будь-якої особи здійснюється рядом державних органів, а це вимагає чіткого визначення їх компетенції, що, у свою чергу, забезпечує законність і об’єктивність розгляду справ.
Судова підвідомчість визначає коло цивільних справ, які розглядаються в суді.
Питання такої підвідомчості регулюється ст. 24 ЦПК, відповідно до якої судам підвідомчі:справи по спорах, що виникають з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є громадянин, за винятком, коли вирішення таких спорів віднесено законом до відання інших органів;
справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, перелічені у ст. 236 ЦПК;
справи окремого провадження, перелічені у ст. 254 ЦПК. Ця стаття встановлює три загальних критерія підвідомчості справ суду: 1) наявність спору про право; 2) суб’єктний склад; 3) зміст спору.
Розрізняють чотири види підвідомчості цивільних справ суду: імперативну, умовну, договірну, альтернативну.
Імперативна (виключна) — коли закон визначає категорично, що дана справа може бути розглянута тільки в суді (про поновлення на роботі, про відібрання дітей).
Умовна — коли справа може бути розглянута в суді тільки після виконання певної умови (у справах про захист честі, гідності та ділової репутації).
Договірна — коли підвідомчість визначається за угодою сторін (громадяни за взаємною згодою можуть передати будь-який спір, що виник між ними, на вирішення третейського суду, за винятком спорів, які виникають з трудових і сімейних правовідносин).
Альтернативна — коли закон допускає можливість для сторін вибирати будь-який юрисдикційний орган із кількох можливих (постанову адміністративної комісії про адміністративне правопорушення можна оскаржити, наприклад, у суд і до виконкому відповідної Ради народних депутатів).
Встановлення різних видів підвідомчості дає можливість державі активно і гнучко впливати на різні форми юрисдикційної діяльності, використовуючи її особливості й переваги при урахуванні інтересів сторін у розгляді цивільних справ.
Але слід мати на увазі, що пленум Верховного суду України в п. 8 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 «Про практику застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз’яснив: суд не в праві відмовити особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який обмежує гарантоване ст. 55 Конституції України право кожної людини на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, службових і посадових осіб.