Процесуальний порядок та строки апеляційного і касаційного оскарження судових рішень у цивільному процесі

Відповідно до цивільного процесуального законодавства реалізація права на оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції, в апеляційному та касаційному порядку особою, яка звертається зі скаргою, вимагає дотримання останньою передбачених законом вимог щодо строків та порядку такого звернення.

У широкому розумінні порядок подання апеляції охоплює як правила про строки цієї дії, так і вимоги, яким вона має відповідати за формою та змістом, а також наслідки їх недотримання [49, с. 10]. Безпосередньо порядок реалізації права апеляційного оскарження на законодавчому рівні визначений у ст. 296 ЦПК України, відповідно до якої апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Справедливої критики серед вчених-процесуалістів зазнали рекомендації спеціалістів Пленуму Верховної Суду України, викладені у абз. 3 п. 3 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», про доцільність надіслання апеляційної скарги судом апеляційної інстанції до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених статтею 296 ЦПК, для тих випадків, коли апеляційна скарга надійшла безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

З даного приводу М.І. Балюк звертає увагу на те, що імперативність правової норми про порядок подання апеляційної скарги обумовлює те, що апеляційний суд у такому випадку повинен повернути апеляційну скаргу заявнику, а не переправляти її до суду першої інстанції [156, с. 472]. У зв’язку з цим не можемо погодитися з точкою зору окремих вчених, які вважають доцільним надіслання апеляційних скарг, що надійшли безпосередньо до апеляційного суду, до суду, який ухвалив судове рішення, для належного оформлення справи і направлення її до суду апеляційної інстанції разом із скаргою [153, с. 550].

На стадії апеляційного провадження вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до розгляду, залишення такої скарги без руху та визнання її неподаною, повернення скарги, поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, залишення без розгляду, прийняття заяви про відкликання скарги чи відмови від неї, незалежно від того, до суду якої інстанції вони подані, належить до повноважень апеляційного суду.

Ч. 1 ст. 297 ЦПК України закріплює правило, згідно з яким справа реєструється в апеляційному суді у встановленому законом порядку та не пізніше наступного дня передається судді-доповідачу.

Для вирішення питання про відкриття касаційного провадження суддя- доповідач повинен перевірити: 1) чи передбачена законом можливість апеляційного оскарження ухвали; 2) наявність в особи, яка подає скаргу, права на апеляційне оскарження судового рішення; 3) чи дотримано строк на подання апеляційної скарги; 4) відповідність апеляційної скарги формі та змісту, встановлених законом, і переліку додатків до неї; 5) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір.

На відміну від апеляційної скарги касаційна скарга, відповідно до ч. 1 ст. 327 ЦПК України, подається безпосередньо до суду касаційної інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді- доповідачу. Питання про відкриття касаційного провадження, залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги вирішуються суддею, про що постановляється ухвала.

Для вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі суддя-доповідач повинен, зокрема, перевірити: 1) чи передбачено законом можливість касаційного оскарження ухвал судів першої чи апеляційної інстанцій; 2) чи було рішення суду першої інстанції предметом апеляційного перегляду по суті; 3) наявність в особи, яка подає скаргу, права на касаційне оскарження судового рішення; 4) чи дотримано строк подання касаційної скарги; 5) відповідність касаційної скарги вимогам закону щодо форми та змісту; 6) наявність копій касаційної скарги і додатків до неї (письмових матеріалів) відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі; 7) чи сплачено в належному розмірі та у визначеному порядку судовий збір [158] .

С.П. Штелик стверджує, що доступ до суду касаційної інстанції може зазнавати більших обмежень ніж до суду апеляційної інстанції, оскільки: 1) касаційна скарга є найбільш територіально віддаленою від особи; 2) звернення до суду касаційної інстанції зумовлене не лише виконанням формальних вимог щодо змісту касаційної скарги, а й попереднім розглядом справи у суді апеляційної інстанції [77, с. 127].

Одним із основних питань, що підлягає з’ясуванню, є питання щодо відповідності апеляційної та касаційної скарги вимогам закону щодо їх форми та змісту, що на законодавчому рівні визначені у ст. 295 ЦПК України - щодо форми та змісту апеляційної скарги та у ст. 326 ЦПК України - щодо форми та змісту касаційної скарги. Системний аналіз положень зазначених норм надає змогу виділити загальні вимоги, дотримання яких є обов’язковим як для оформлення апеляційної так і касаційної скарги. Зокрема, це вимоги, що стосуються необхідності зазначення у скарзі: 1) найменування суду, до якого подається скарга; 2) ім’я (найменування) особи, яка подає скаргу, її місце проживання або місцезнаходження; 3) ім’я (найменування) осіб, які беруть участь у справі, їх місце проживання або місцезнаходження; 4) рішення (ухвала), що оскаржується. Зокрема, зазначення в апеляційній та касаційних скаргах рішення або ж ухвали, що оскаржується, надає можливість для суду вищої інстанції з’ясувати чи є об’єкт оскарження належним; 5) клопотання особи, яка подає скаргу; 6) перелік документів та інших матеріалів, що додаються (для касаційної скарги - перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги). Апеляційна та касаційна скарга подаються у письмовій формі й підписуються особою, яка подає скаргу, або її представником.

Усі інші зазначені у законі вимоги є специфічними, що залежить безпосередньо від форми оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 295 ЦПК України у апеляційній скарзі має бути зазначено у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).

О. Угриновська вважає, що на етапі прийняття апеляційної скарги до розгляду суддя-доповідач уповноважений вирішувати суто організаційні питання відкриття апеляційного провадження, які не пов’язані із розглядом апеляційної скарги по суті на предмет її обґрунтованості [178, с. 163].

У переліку вимог, що пред’являються до змісту касаційної скарги, згідно з п. 5 ч. 2 ст. 326 ЦПК України, зазначається вимога щодо необхідності аргументації у касаційній скарзі того, у чому саме полягає неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З даного приводу Р.М. Мінченко зазначає, що акцент касаційної скарги має базуватися на найвагоміших фактах порушення права, що документально зафіксовані, та аргументах, на основі яких буде можливо скасувати чи змінити рішення чи ухвалу суду. На думку вченої у касаційній скарзі необхідно зазначати, які саме норми матеріального права застосовані чи які саме норми процесуального права порушені, у будь-якому разі виявлені недоліки і порушення при прийнятті рішень чи ухвал суду першої інстанції, переглянуті в апеляційному порядку, мають узгоджуватися з підставами для застосування судом касаційної інстанції своїх повноважень [45, с. 402].

С.Я. Фурса пропонує мотивувальну частину касаційної скарги викладати з чіткою аргументацією помилки та її впливу на ухвалене рішення чи постановлену ухвалу, а також з кваліфікацією виявленої помилки згідно з вимогами законодавства [145, с. 750].

Безпосередньо вимоги щодо обґрунтованості касаційної скарги у ст. 326 ЦПК України законодавець не визначає. Разом з тим, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України передбачає можливість відмови у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Тоді як згідно з ч. 5 ст. 328 ЦПК України, незалежно від обґрунтованості касаційної скарги, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права є підставою для відкриття касаційного провадження.

Р.М. Мінченко звертає увагу на те, що дана підстава для відмови у відкритті касаційного провадження має суб’єктивний характер, адже саме на суддю-доповідача покладений законом обов’язок визначити, наскільки обґрунтованою чи необгрунтованою є касаційна скарга. І залежно від професійного рівня судді, ступеня його загальної та фахової підготовки, суддя-доповідач дійде висновку щодо обґрунтованості чи необґрунтованості касаційної скарги [45, с. 403].

К.В. Гусаров пропонує визначати обґрунтованість касаційної скарги як доведеність у її змісті порушень судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, у зв’язку з чим застосування ч. 5 ст. 328 ЦПК України, що надає право відкрити касаційне провадження, незалежно від обґрунтованості касаційної скарги, у разі неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, вважає недоцільним [76, с. 160-161].

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 295 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції. П. 8 ч. 2 зазначеної статті визначає необхідність зазначення в апеляційній скарзі переліку документів та інших матеріалів, що додаються. А відповідно з ч. 5 ст. 295 ЦПК України копії таких матеріалів як і копії апеляційної скарги додаються до останньої згідно з кількістю осіб, які беруть участь у справі. Ч. 2 ст. 303 ЦПК України визначає, що апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Беручи до уваги зміст правових норм п. 6, 8 ч. 2, ч. 5 ст. 295 ЦПК України у їх системному зв’язку з правовими нормами ч. 2 ст. 303 ЦПК України, з урахуванням завдань апеляційного провадження, можна дійти висновку, що до суду апеляційної інстанції нові докази подаються, при цьому, як випливає зі змісту зазначених норм, лише у письмовій формі.

П. 7 ч. 2 ст. 326 ЦПК України передбачає, що у касаційній скарзі має бути зазначено перелік письмових документів, що додаються до скарги. Згідно з ч. 5 ст. 326 ЦПК України до касаційної скарги додаються копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, а також копії оскаржуваних рішень (ухвал) судів першої та апеляційної інстанції.

Необхідність додання до касаційної скарги оскаржуваних рішень у правовій доктрині визначається як своєрідний фільтр для недопущення до касаційного розгляду як екстраординарної судової процедури необгрунтованих касаційних скарг або в разі, якщо судове рішення суду першої інстанції не пройшло стадію апеляційного перегляду тощо, що дає можливість суду касаційної інстанції право на підставі змісту касаційної скарги та з огляду на висновки нижчестоящих судів відмовити у відкритті касаційного провадження [156, с. 533-534] .

М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник наголошують, що відсутність у касаційній скарзі прохання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, яким залишено без змін рішення суду першої інстанції, а апеляційну скаргу без задоволення, не є перешкодою для розгляду судом касаційної інстанції цієї скарги по суті, оскільки самостійного значення не має. На відміну від зміни судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції, ухвалення нового рішення, скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду, коли рішення суду апеляційної інстанції повністю або в частині замінює рішення суду першої інстанції, і внаслідок цього касаційна скарга повинна містити вимогу про скасування такого рішення і відповідне обгрунтування цієї вимоги [156, с. 535] .

Що ж стосується письмових матеріалів, що додаються до касаційної скарги особою, яка подає таку скаргу, в літературі справедливо зазначається, вони не повинні стосуватися вирішення матеріально-правового спору чи перегляду рішення по суті спору так як призначення перегляду рішення, що набрало законної сили (екстраординарна, касаційна інстанція), - перевірка його законності. Тому можливість подання додаткових доказів суперечить суті такого перегляду, оскільки зумовила б процесуальну діяльність щодо доданих доказів, оцінку фактичного матеріалу. Погоджуємося, що така діяльність, як зазначає вчений, зближувала б касаційну інстанцію з апеляційною, створювала б певну конкуренцію та дублювання її як із судом першої так і апеляційної інстанцій [83, с. 28-29].

Правові наслідки недотримання вимог щодо форми та змісту апеляційної та касаційної скарг чітко регламентовані законом. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 295 цього кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 цього кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга не оформлена відповідно до вимог, встановлених ст. 326 цього кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення ст. 121 ЦПК України, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала.

Однією з умов реалізації права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, у апеляційному та касаційному порядку є дотримання строку такого оскарження. Незважаючи на активні дослідження апеляційного та касаційного провадження у цивільному судочинстві як вітчизняними так і зарубіжними вченими, у правовій доктрині, а також у судовій практиці проблема із застосування процесуальних норм, що встановлюють строки оскарження, в тому числі і щодо справ, у яких має місце відкладення складання повного рішення суду, продовжує існувати. Відсутність єдиного підходу, що обумовлена неоднозначним тлумаченням процесуальних норм, має наслідком непоодинокі випадки виникнення помилок у встановленні дати, з якої визначається строк оскарження рішення суду, його поновлення та поважність причин для такого поновлення, які на жаль, не віднайшли беззаперечного вирішення і у зв’язку з реформуванням судової системи та внесенням суттєвих змін у цивільне процесуальне законодавство.

Процесуальний строк - це певний період часу, в межах якого здійснюються процесуальні дії [172, с. 190]. Згідно зі ст. 67 ЦПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.

Питання щодо строків апеляційного оскарження вирішено на законодавчому рівні у ст. 294 ЦПК України, відповідно до якої апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення, на ухвалу суду першої інстанції - протягом п’яти днів з дня її проголошення. Для тих осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду чи ухвали законодавець встановлює десятиденний строк з дня отримання копії рішення, відповідно - п’ятиденний строк з дня отримання копії ухвали.

Що стосується строків касаційного оскарження, то вони визначені у ч. 1 ст. 325 ЦПК України, відповідно до якої касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду. Згідно з роз’яснень постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку» (абз. 2 п. 7) положення статті 325 ЦПК про те, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду, поширюються також на випадки, коли відповідно до статті 218 ЦПК апеляційний суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення, або коли справу розглянуто за відсутності в судовому засіданні особи, яка брала участь у справі та оскаржує судове рішення.

У відповідності до ст. 319 ЦПК України рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Безпосереднє проголошення рішення апеляційного суду відбувається негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно, крім випадків, встановлених законом. Отже, обчислення строку касаційного оскарження починається з наступного дня після проголошення апеляційним судом судового рішення.

Передбачені у ст. 294, ч. 1 ст. 325 ЦПК України строки на апеляційне та касаційне оскарження рішення чи ухвали суду першої інстанції необхідно обчислювати з урахуванням визначеного ст. 69 ЦПК України правила про початок перебігу процесуальних строків - з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, та з дотриманням вимог ч. ч. 3, 6 ст. 70 ЦПК України.

Статтею 294 ЦПК України, на відміну від попередньої редакції, встановлено скорочені строки звернення громадян до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. Відповідно, зазначені строки апеляційного оскарження судових рішень у цивільному процесі, що зазнали суттєвих змін у світлі реформування судової системи і прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року, не залишися поза увагою провідних юристів та вчених.

Насамперед, щодо скорочення процесуальних строків звернення громадян до суду заслуговує на увагу правова позиція Конституційного Суду України, викладена у його Рішенні від 13.12.2011 року № 17-рп/2011 [198], згідно з п. 6.1. якого положення ч. ч. 1, 2 ст. 294 ЦПК України визнано конституційними. При цьому зазначено, що у процесуальних кодексах лише скорочено строки здійснення окремих процесуальних дій, а змісту та обсягу конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя не звужено. Наведені зміни не унеможливлюють ефективного розгляду судових справ, тому не суперечать Конституції України.

Позиція законодавця з питань скорочення процесуальних строків отримала переважно схвальні відгуки у правовій доктрині. Зокрема, Р.М. Мінченко, досліджуючи апеляційне провадження в цивільному судочинстві України, зазначає, що нові правила обчислення строків апеляційного оскарження позитивно вплинуть на реалізацію одного з основних функціональних принципів цивільно-процесуального права - принципу неупередженого справедливого розгляду справи в розумні строки [50, с. 66].

Однак, вченими звертається увага як на позитивні так і негативні наслідки скорочення загалом процесуальних строків у цивільному судочинстві. Так, Я. Петров, М. Сорочинський відзначають, що з одного боку, такі зміни сприятимуть більш оперативному розгляду судових спорів. З другого боку, зважаючи на завантаженість судів, існує ризик того, що суди будуть змушені їх постійно продовжувати. Крім того, з практичної точки зору, як відзначається, разом зі скороченням термінів скорочується і кількість часу, необхідного для підготовки процесуальних документів і надання доказів у справі [199, с.119].

Суттєвих змін зазнали також і правові наслідки пропуску строку на апеляційне та касаційне оскарження, що регламентовані ч. 3 ст. 297 (щодо апеляційної скарги), ч. 3 ст. 328 (щодо касаційної скарги) ЦПК України. Зокрема, у випадку, якщо скарга подана після закінчення строків, визначених законом, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними апеляційна або касаційна скарга залишається без руху. Тоді як ст. 72 ЦПК України, що визначає наслідки пропущення процесуальних строків, у ч. 2 передбачає, що документи, подані після процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 297, п. 1 ч. 3 ст. 328 ЦПК України особі протягом тридцяти днів з моменту отримання ухвали про залишення скарги без руху надається право звернутися до суду апеляційної (касаційної) інстанції з заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку апеляційного та касаційного оскарження будуть визнані неповажними, суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного, касаційного провадження (п. 2 ч. 3 ст.297, п. 2 ч. 3 ст. 328 ЦПК України).

Іншого порядку обчислення строку оскарження судових рішень, в тому числі і для виняткових випадків, крім того, що визначений у ст. ст. 294, 325 ЦПК України, законодавець не передбачає.

Варто звернути увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Рішення суду, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи. Згідно з ч.1 ст. 218 ЦПК у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 222 ЦПК України копії повного рішення суду видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення із викладом вступної та резолютивної частини. Особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, згідно з ч. 3 зазначеної норми, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді.

Для осіб, які брали участь у справі і не були присутні у судовому засіданні під час проголошення тільки вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції, відкладення складання повного рішення суду істотно не впливає на реалізацію належного їм права апеляційного оскарження такого рішення, в тому числі і окремих його частин - описової, мотивувальної, зокрема, оскільки законодавець, як засвідчує системний аналіз процесуальних норм, гарантує їм десятиденний строк з дня отримання копії повного судового рішення, що обчислюється з урахуванням положень ст. 69 ЦПК України. Тобто обчислення строку апеляційного оскарження для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, розпочинається з наступного дня після дня отримання копії повного судового рішення.

Дещо інша ситуація спостерігається для осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення. А саме, системний аналіз ст. 69, ч. 3 ст. 209, ч. ч. 2, 3 ст. 222, ст. 294, ч. 3 ст. 297 ЦПК України надає змогу дійти висновку, що загальні правила ст. 294 ЦПК України щодо обчислення строку апеляційного оскарження поширюються також і на випадки, коли відповідно до ч. 3 ст. 209 ЦПК України суд проголосив лише вступну та резолютивну частини рішення. Тоді як складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п’ять днів з дня закінчення розгляду справи. Тобто апеляційна скарга подається на таке рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. При цьому початком перебігу десятиденного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції для осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, є наступний день після дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення. Даний висновок має принципове значення у питаннях забезпечення та фактичної реалізації гарантованого державою права апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції, зокрема, і окремих його частин.

У випадку, коли складання повного рішення відкладається, а у судовому засіданні проголошується тільки вступна і резолютивна частини такого рішення, з правовою позицією суду, на якій ґрунтується оскаржуване рішення, особа має змогу ознайомитися лише після одержання повного рішення суду першої інстанції. Відповідно, підстави для оскарження рішення

суду така особа може визначити тільки після ознайомлення з повним текстом такого рішення. Вбачається, що у разі оскарження зазначеними особами окремих частин рішення суду, зокрема, мотивувальної частини, в їх розпорядженні буде значно менше часу на ознайомлення з текстом повного судового рішення і, відповідно, на підготовку апеляційної скарги. Що, фактично, можна розцінювати як обмеження в реалізації права апеляційного оскарження зазначених осіб та порушення, в цілому, конституційного права на судовий захист. Ситуація суттєво ускладнюватиметься для тих осіб, які не є юристами і потребують професійної допомоги у підготовці апеляційної скарги, що вимагатиме ще більше часу як для вивчення матеріалів справи, рішення суду першої інстанції так і безпосередньо для підготовки апеляційної скарги на таке рішення відповідним спеціалістом [200, с. 224].

У разі коли складання повного рішення було відкладено В.М. Кравчук, О.І. Угриновська пропонують початок перебігу строку апеляційного оскарження визначати з наступного дня після визначеного судом для ознайомлення з повним рішенням суду, обґрунтовуючи це тим, що підставами для скасування рішення суду є його незаконність, необґрунтованість, які викладаються в мотивувальній частині рішення суду, складання якої може бути від терміновано [173, с. 735-736] .

К.В. Гусаров для таких випадків вбачає доцільність обчислення десятиденного строку оскарження з дня, наступного після того, який призначено судом для проголошення повного тексту рішення [76, с. 143]. На наше переконання даний підхід викликає певні заперечення, оскільки сам факт присутності особи під час проголошення повного тексту рішення не надає для такої особи у повному обсязі та належним чином підготувати апеляційну скаргу, відповідно, без утримання копії такого рішення.

М.І. Балюк, Д.Д. Луспеник з даного приводу зазначають, що датою складання повного тексту рішення вважається дата ухвалення рішення, тобто дата проголошення вступної і резолютивної частин рішення. А оскільки в ст.

ст. 294, 295 ЦПК України щодо строку апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції не передбачено врахування можливості перенесення складання повного тексту рішення, то зазначене до уваги не береться [156, с. 473-474].

Не поділяючи зазначену точку зору наголошуємо, що визначаючи апеляційний термін, слід враховувати, що за цей час особи, які беруть участь у справі та незадоволені винесеним судовим рішенням, повинні підготуватися до його оскарження. Вони мають ретельно продумати, які факти, судження були ними недостатньо виявлені, обґрунтовані й у зв’язку з цим не прийняті до уваги судом першої інстанції [146, с. 40-41].

Строк на апеляційне оскарження, як слушно зазначає І.Ємельянова, має виконувати одночасно дві функції. З одного боку - надати особам, які беруть участь у справі, необхідний час для підготовки обґрунтованої скарги, а з іншого - не затягувати момент набрання рішенням законної сили. При цьому обчислення загального строку на апеляційне оскарження, на думку вченої, має починатись з моменту отримання копії рішення, а не з моменту його проголошення [151].

М. Бородін вважає, що у випадках проголошення судом вступної та резолютивної частин рішення і ухвали строки апеляційного оскарження доцільно обчислювати з дня виготовлення їх повного тексту [201, с. 88].

З урахуванням вищезазначеного, на наше переконання для виняткових випадків проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення суду і відкладення складання повного рішення стосовно осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час його проголошення є оптимальним встановлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення, обчислення якого здійснюється з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України.

Звертаємо увагу, що ч. 2 ст. 222 ЦПК України покладає на суд обов’язок з видачі особам, які брали участь у справі, копії повного рішення суду негайно після проголошення такого рішення. Крім зазначених осіб копії рішень і ухвал, відповідно до ч. 9 ст. 6 ЦПК України, мають право одержувати і особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. Як зазначалося раніше, дані особи належать до переліку осіб, які мають право апеляційного та касаційного оскарження судового рішення, ухваленого судами першої інстанції. Однак спеціальної норми щодо обчислення строків такого оскарження для зазначених осіб цивільне процесуальне законодавство не містить. У зв’язку з чим у літературі пропонується обчислювати такий строк часом, коли особа дізналась про таке порушення. У свою чергу, як відзначається, це буде спонукати суд та осіб, які беруть участь у справі, не приховувати фактів заінтересованості осіб, на права та обов’язки яких може вплинути рішення [202, с. 789].

Безумовно, дане питання потребує негайного вирішення для забезпечення особам, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки ефективної реалізації права на оскарження судових рішень, що зачіпають їх права та інтереси. Вважаємо, що з урахуванням процесуального статусу зазначених осіб та приписів чинного цивільного процесуального законодавства найбільш оптимальним є встановлення десятиденного строку апеляційного оскарження з дня отримання копії судового рішення, обчислення якого необхідно здійснювати з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України. Це надасть змогу забезпечити чіткість та визначеність у строках оскарження для такої категорії суб’єктів і можливість належної підготовки зазначеними особами до такого оскарження.

Відповідно до ч. 1 ст. 297 ЦПК України суддя-доповідач протягом трьох днів після надходження справи вирішує питання про відкриття апеляційного провадження. А не пізніше наступного дня після постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, згідно з ч. 1 ст. 298

ЦПК України, надсилає копії апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані ними заперечення на апеляційну скаргу.

Одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог ст. 326 ЦПК України, суддя-доповідач протягом трьох днів вирішує питання про відкриття касаційного провадження, про що постановляє відповідну ухвалу, витребує справу, надсилає копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів особам, які беруть участь у справі, і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на касаційну скаргу.

Висновки до розділу 2

Проведене наукове дослідження загальних умов та порядку оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, дозволило зробити висновки щодо проблемних питань правової природи передумов виникнення права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, та умов реалізації зазначеного права у цивільному судочинстві.

Підтримано та доповнено наявні в літературі точки зору щодо доцільності розмежування передумов права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, та умов реалізації зазначеного права. Відповідно, передумовами права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, запропоновано визначати ті обставини процесуального характеру, від яких залежить виникнення права на скаргу і відсутність яких виключає можливість відкриття провадження у справі. Тоді як умовами реалізації права на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, є обставини процесуального характеру, з якими пов’язано належне здійснення зазначеного права.

Зокрема, до передумов виникнення права на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції належать: 1) підвідомчість справи суду

або належність справи до цивільної юрисдикції суду; 2) відсутність ухвали про закриття апеляційного провадження у зв’язку з відмовою особи від апеляційної скарги; 3) відсутність ухвали про відмову у задоволенні апеляційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою. Передумовами виникнення права на касаційне провадження судових рішень суду першої інстанції є: 1) підвідомчість справи суду або належність справи до цивільної юрисдикції суду; 2) перегляд справи в апеляційному порядку; 3) відсутність ухвали про закриття касаційного провадження у зв’язку з відмовою цієї особи від касаційної скарги на це саме рішення чи ухвалу; 4) відсутність ухвали про відхилення касаційної скарги цієї особи або про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме рішення чи ухвалу; 5) обґрунтованість касаційної скарги.

Встановлено, що умови реалізації є загальними для права апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, до яких варто відносити: 1) належний об’єкт оскарження; 2) належність особи до кола суб’єктів апеляційного та касаційного оскарження; 3) дотримання строків апеляційного та касаційного оскарження; 4) дотримання вимог щодо форми та змісту скарги; 5) дотримання процесуального порядку реалізації зазначеного права.

Шляхом критичного аналізу основних доктринальних підходів, приписів цивільного процесуального законодавства та правозастосовної практики додатково обґрунтовано доцільність постановлення ухвали про повернення касаційної скарги у разі її подання на ухвалу суду першої інстанції, що не підлягає касаційному оскарженню. У зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до ст. 328 ЦПК України, а саме доповнити зазначену норму окремою частиною наступного змісту: «У разі подання касаційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню, суддя- доповідач повертає її особі, яка подавала касаційну скаргу, про що постановляє ухвалу, що не підлягає оскарженню».

Запропоновано суб’єктів перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, в залежності від їх процесуального статусу, класифікувати на наступні види:

1. Суб’єкти права на скаргу (на оскарження судових рішень, ухвалених судами першої інстанції), які поділяються на:

а) суб’єктів, що є безпосередніми носіями права на скаргу, мають процесуальну та/або матеріальну заінтересованість у результатах розгляду та вирішення справи (зокрема, сторони, треті особи, заявники і заінтересовані особи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки);

б) суб’єктів реалізації права на скаргу, які не мають суб’єктивного інтересу у розгляді та вирішенні справи, діють у цивільному процесі в інтересах суб’єктів, які потребують захисту, права, свободи та інтереси яких порушені ухваленим судовим рішенням. У свою чергу, зазначених суб’єктів доцільно поділяти на тих, що:

а) звертаються до суду вищої інстанції зі скаргою на рішення суду від власного імені на захист прав, свобод та інтересів інших осіб, які потребують такого захисту (зокрема, прокурор, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо);

б) звертаються до суду вищої інстанції зі скаргою на рішення суду від імені та в і інтересах особи, яку представляють (законні представники, договірні представники);

2. Суди апеляційної інстанції та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ як суд касаційної інстанції, які мають особливий правовий статус, не є безпосередніми носіями права на оскарження судових рішень, однак беруть активну участь у реалізації права на скаргу особами, визначеними законом, здійснюючи правосуддя;

3. Інші учасники цивільного судочинства, які сприяють перегляду судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, судовими органами вищої інстанції.

Підтримано наукові підходи щодо недоцільності відмови у прийнятті апеляційної скарги від особи, яка не брала участі у справі, з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи, оскільки зазначене питання по суті вирішується не в момент прийняття скарги, а у судовому засіданні при безпосередньому перегляді. Додатково обґрунтовано, що при поданні апеляційної чи касаційної скарги особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої ( першої чи апеляційної) інстанції питання не вирішував, якщо зазначені обставини будуть встановлені після відкриття провадження у справі, суддя-доповідач, за наслідками розгляду апеляційної чи касаційної скарги на рішення суду, постановляє ухвалу про закриття провадження у справі за такою скаргою та про її повернення особі, яка подала скаргу. У зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни:

1) до ч. 1 ст. 307 ЦПК України (повноваження апеляційного суду), доповнивши її окремим пунктом наступного змісту «постановити ухвалу про закриття провадження у справі та повернути апеляційну скаргу особі, у разі подання такої скарги особою, яка не брала участь у справі, про права та обов’язки якої суд першої інстанції питання не вирішував»;

2) до ч. 1 ст. 336 ЦПК України (повноваження суду касаційної інстанції), доповнивши її окремим пунктом наступного змісту: «постановити ухвалу про закриття провадження у справі та повернути касаційну скаргу особі, у разі подання такої скарги особою, яка не брала участі у справі, про права та обов’язки якої суд першої чи апеляційної інстанцій питання не вирішував».

Зроблено висновок, що для виняткових випадків проголошення у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення суду і відкладення складання повного рішення стосовно осіб, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення є оптимальним встановлення строку апеляційного оскарження протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення, обчислення якого здійснюється з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України. У зв’язку з чим запропоновано внести відповідні зміни до ч. 1 ст. 294 ЦПК України, доповнивши її наступним змістом: «У виняткових випадках, коли складання повного рішення може бути відкладено, особи, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні під час проголошення вступної і резолютивної частини судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії повного рішення суду».

Для осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, з урахуванням їх процесуального статусу та приписів цивільного процесуального законодавства, запропоновано строк апеляційного оскарження на рішення суду першої інстанції визначати з дня отримання ними копії судового рішення, обчислення якого необхідно здійснювати з урахуванням вимог ст. 69 ЦПК України.