ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4
Участь польського, російського та єврейського населення в розвитку системи поземельних відносин на Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. суттєво відрізнялась від впливу на нього переселенців-колоністів західноєвропейського походження.
Переселення на землі губернії польських селян та ремісників з Привіслінського краю, в якому були зацікавлені місцеві землевласники, отримало досить сприятливі умови для розвитку. На території Житомирського, Рівненського, Новоград-Волинського та інших повітів щорічно осідала значна кількість поляків, що заснували багато змішаних та виключно польських поселень – сіл, слобод, колоній та хуторів.Найбільш прийнятною формою землеволодіння для польських переселенців була чиншова оренда. Хоч чиншові відносини були анахронізмом кріпосництва, певною мірою обмежували свободу користувачів землею, вони були економічно вигідними для останніх через невисоку орендну плату. Із середини 1880-х рр. стартувала реалізація чиншової реформи, що затягнулась до початку Першої світової війни. Реформування, що було сповнене масових бюрократичних зловживань, фактично не задовольнило інтересів більшості чиншовиків.
Розширення земельних володінь окремих волинських поміщиків-поляків після повстання 1863 р. відбувалось в умовах перманентної адміністративної та законодавчої протидії з боку російської влади. Певне пом’якшення урядової політики спостерігалось лише на початку ХХ ст. Хоча землеволодіння польських поміщиків зазнало значних втрат, їм все ж вдалося втримати у своїх руках майже половину колишніх господарств перед початком Першої світової війни. Натомість, чисельність польського населення в губернії за 50 років зросла у 2,5 рази завдяки притоку нових переселенців та високому природному приросту. Витіснити поляків з регіону не вдалося через значні розміри їх землеволодіння, а також через прогресивні методи господарювання, що слугували прикладом ефективної перебудови поміщицьких та селянських господарств під зростаючі потреби ринку.
Польські поміщики, селяни та сільськогосподарські робітники, займаючи в основному вільні, необроблені землі, посприяли значному розширенню продуктивного земельного фонду губернії та здійснили вагомий внесок у соціально-економічний розвиток та культурне життя Волині.Бажання витіснити з економічної системи Волині польських поміщиків визначило протекціоністський характер політики уряду щодо розвитку тут системи землеволодіння росіян. Серія законодавчих актів 1860-х рр. та подальших десятиліть сформувала надзвичайно сприятливі умови для переселення на територію краю поміщиків, чиновників державного апарату, різних службовців та вчителів російського походження. Також у Волинську губернію було дозволено переселятись росіянам-старообрядцям з різних регіонів імперії.
Практична реалізація русифікації системи землеволодіння Волині, що стала альфою і омегою політики царського уряду в регіоні другої половини ХІХ ст., виявилась надзвичайно складною і досить повільною справою, що наткнулась на опір поляків та небажання самих росіян переселятися на постійне проживання у полонізовану, віддалену від столиці губернію. Кампанія по колонізації Волині «особами російського походження», на яку було витрачено значну кількість часу, зусиль чиновників та коштів, не досягла більшості намічених результатів.
Зростання чисельності євреїв на Волині в першій третині ХІХ ст. відбувалось за рахунок поєднання переселенського руху та високого природного приросту. В подальші десятиліття притік переселенців був припинений на законодавчому рівні, вплив на еволюцію системи землеволодіння регіону справляло лише місцеве єврейське населення. Впродовж 1830–1850-х рр. значні зусилля царського уряду спрямовувались на заснування та розвиток єврейських колоній у регіоні. В середині ХІХ ст. залучення євреїв до землеробської праці було досить успішним. Через припинення урядових дотацій, слабку родючість наданих земель і відсутність тривких землеробських традицій серед євреїв в наступні десятиліття ці колонії швидко занепали, частина припинила своє існування. На основі наявних джерел констатуємо незначні успіхи розвитку єврейських землеробських поселень, досить низький рівень агрокультури та врожайності в господарствах колоністів і на початку ХХ ст.
Орендаторська діяльність єврейського населення у пореформений період набула значного поштовху для розвитку завдяки формуванню нових економічних відносин. З іншого боку, державна політика в єврейському питанні, яка набула чітких рис антисемітизму в кінці ХІХ ст., сформувала досить складні правові умови господарсько-економічної діяльності єврейства. Погіршення законодавчого клімату, втім, не завадило євреям Волинської губернії відчутно розширити площі орендованих земель та зосередити в своїх руках численні важелі економічного впливу в період, що розглядається.