ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3
У пореформений період невід’ємною складовою розвитку міграційних процесів на території Волинської губернії було заселення й господарське освоєння краю німецьким та чеським населенням.
Трудова імміграція в регіон переселенців західноєвропейського походження суттєво відрізнялась від заселення вільних волинських земель поляками, росіянами та євреями за правовим режимом, просторовою та часовою динамікою, районами виходу поселенців, особливостями господарської діяльності та характером впливу на економічний розвиток Волині. Основним районом виходу німців стали губернії Привіслінського краю Царства Польського. Розселяючись по території більшості повітів, вони засновували окремі поселення-колонії, набували у власність та користування значні масиви землі. Найбільш поширеною формою набуття землі в користування серед колоністів була чиншова оренда. Тривалий час губернська та місцева влада не могла організувати ефективного контролю над притоком переселенців. Оскільки більшість німців не мала достатніх коштів для придбання виробленої землі, багато поселень було засновано в лісовій місцевості, віддалік від українських сіл. Це сприяло певній відособленості колоністів від місцевих селян, проте поступово між ними налагоджувались господарські та культурні зв’язки, взаємовідносини мали переважно толерантний характер.Спираючись на широкі пільги, надані царським урядом, переселенський рух німців набув найбільшого розмаху в 1870–1880-х рр. Зростання частки німецького населення та землеволодіння в західних губерніях одним із наслідків мало поширення переконань про «мирне завоювання» Російської імперії німцями в російських політичних колах. Це зумовило переорієнтацію політики імперської влади щодо німецької колонізації та, відповідно, погіршення правового становища переселенців. Тому в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. притік колоністів відчутно послабився, частина німців навіть мігрувала за межі Волинської губернії.
Переселення німців, яке з самого початку розгортання процесу було детерміноване переважно економічними причинами, не змогли повністю зупинити законодавчі обмеження та політичні віяння часу. Імміграцію німецьких переселенців припинило тільки розгортання Першої світової війни, в результаті примусового виселення колоністів у внутрішні «великоросійські» губернії сотні тисяч десятин землі залишились без належного обробітку, успіхи тривалого господарського освоєння частини волинських земель були значною мірою втрачені.Зусиллями колоністів були освоєні значні площі цілинних та занедбаних земель, прокладено широку сітку доріг, а також здійснено фінансові інвестиції в економіку губернії. Поширюючи прогресивну колоністсько-хутірську систему господарювання, німці сприяли передачі позитивного господарського досвіду та передової агрокультури місцевим українським селянам.
Якщо переселенський рух німецького населення у 1860-х рр. вже мав певну історичну традицію, то переселення чехів на територію губернії тільки розпочиналось. Чеське населення мігрувало на Волинь із земель Австро‑Угорської імперії, переважно з Богемії та Австрії. Як і рух німецького населення, переселення чехів набуло характеру аграної колонізації. Щоправда, на відміну від німців, чехи рідко вдавалися до оренди землі, віддаючи перевагу набуттю її у приватну власність. Представники чеського народу найчастіше осідали на вільних землях в українських селах або засновували свої поселення неподалік від них. Тому між чеськими переселенцями та місцевими селянами швидко встановились тісні господарські та культурні зв’язки. Розраховуючи використати чехів для послаблення позицій польського католицизму в краї, Комітет Міністрів надав переселенцям значну кількість пільг у 1870-х рр. Оскільки чехи проявили певну інертність в релігійній сфері та фактично не виправдали сподівань уряду як оплот боротьби з католицькою вірою, в подальші роки політика щодо них втратила риси протекціонізму, частина пільг була скасована, а чеські волості ліквідовані.
В цілому, переселення чехів на волинські землі справило значний позитивний вплив на економічний розвиток краю та поширення прогресивної агрокультури серед місцевого населення. Завдяки культивуванню в широких обсягах високопродуктивного хмелярства Волинь поступово стала найбільшим у Російській імперії центром вирощування сировини для пивоваріння та постачальником хмелю на європейські ринки. Зусиллями чеських селян значні земельні масиви були залучені до господарського обігу, перетворені з пустуючих територій на високоврожайні хмелеві плантації, зернові та картопляні поля.
Чеська трудова імміграція була поставлена перед рядом політичних перешкод фактично на піці свого зростання. На наше переконання, в разі подальшого урядового стимулювання господарська колонізація могла б надалі успішно розвиватись, набираючи стрімкіших темпів та позитивно впливаючи на протікання соціально-економічних процесів у регіоні. Як і в багатьох інших сюжетах політики царського уряду щодо «некорінних» народів імперії, політичні пріоритети виступили домінуючими над економічною доцільністю при регулюванні міграційних процесів.