ВИСНОВКИ
Здійснене в дисертації дослідження трансформації системи поземельних відносин у Волинській губернії внаслідок інтенсифікації поліетнічного переселенського руху на територію регіону другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
дає змогу зробити наступні висновки.1. В період, що розглядається, на території Волині розгорнувся потужний переселенський рух, що відзначався високою динамікою заселення вільних територій, етнічною різноманітністю учасників процесу та масштабністю впливу на економічний і суспільно-політичний розвиток краю.
2. Імміграція представників різних етнічних груп у Волинську губернію була надзвичайно багатогранним, суперечливим та складним історичним процесом. В силу комплексу об’єктивних та суб’єктивних причин заселення та господарське освоєння вільних волинських земель у пореформений період здійснювалося переважно не місцевими українськими селянами, котрі не мали підтримки з боку держави та змушені були виплачувати грабіжницькі викупні платежі після реалізації реформи 1861 р., а було репрезентоване представниками п’яти інших етнічних спільнот: німцями, чехами, поляками, росіянами та євреями.
3. Потужний сплеск переселенського руху став можливим завдяки складанню різнопланових сприятливих умов та факторів для розгортання та розвитку означеного процесу. Резюмуючи сукупність причин, що призвели до стрімкого посилення імміграції, підкреслюємо, що зростання масштабів та темпів господарської колонізації частини території Волині рядом етнічних груп було зумовлене не лише причинами економічного та політичного характеру. В даному випадку маємо справу з цілим комплексним рядом взаємозумовлених та взаємопов’язаних внутрішньо- і зовнішньоекономічних, політичних, релігійних та соціально-психологічних, об’єктивних та суб’єктивних причин і факторів, що давали життя масовому заселенню Волині навіть після згортання протекціоністської політики російського уряду щодо більшості переселенців наприкінці ХІХ ст.
Визначальними причинами інтенсифікації процесу були скасування кріпацтва, що зумовило поглиблення господарської кризи в господарствах волинських поміщиків; друге польське повстання 1863 р.; зацікавленість великих землевласників у продажі та здачі в оренду своїх маєтків; наявність значної кількості дешевої землі в губернії; погіршення становища селян, ремісників та робітників у Царстві Польському, Австро-Угорській та Німецькій імперіях; надання російським урядом широких пільг для більшості переселенців.
4. Серед правобережних губерній найбільш привабливою для переселенців була Волинь, адже для регіону характерними були відносно невисокий рівень щільності населення та наявність значних масивів дешевої родючої землі. Як і в будь-якому процесі аграрної трудової імміграції, найбільшу частину переселенців складало збідніле й безземельне селянство, частково ремісники та робітники промислових підприємств, що осідали переважно в сільській місцевості. Домінування серед переселенців землеробського населення зумовило аграрний характер господарської колонізації частини вільних земель регіону. На територію Київщини та Поділля у пореформений період потік переселенців був незначний, в цих губерніях осідали переважно ремісники та промислові робітники.
5. Російський уряд тривалий час не міг організувати належний контроль за переселенським рухом. Упродовж всієї першої половини ХІХ ст. імміграція у Волинську губернію німецьких та польських селян мала стихійний, невпорядкований характер. Певні риси неконтрольованості мали місце і в пореформені роки. Досить часто переселенцям вдавалось набувати у власність нові землі на Волині, не зважаючи на законодавчі обмеження, що були введені в дію у 80-90-х рр. ХІХ ст. Серед німецьких та чеських колоністів найпоширенішими видами нелегального володіння землею були усні домовленості з місцевими поміщиками (словесні угоди), а серед євреїв та поляків – фіктивні договори, оформлення документів щодо оренди та продажу землі на підставних осіб. Значна частина німців та євреїв, яким заборонялось поселятись за межами міст та містечок, осідали в сільській місцевості самовільно, що нерідко призводило до виселення місцевою владою у примусовому порядку.
6. Трудова імміграція колоністів західноєвропейського походження суттєво відрізнялась від заселення частини волинських земель поляками, росіянами та євреями за правовим режимом, просторовою та часовою динамікою, районами виходу переселенців, особливостями господарської діяльності та характером впливу на економічний розвиток Волині. Переселенський рух німців та чехів, що спочатку розгортався хаотично, з ініціативи приватних осіб, в другій половині ХІХ ст. був частково врегульований та стимульований серією законодавчих актів. У 1880-х рр. погляди на німецьку та чеську імміграцію на територію західних губерній в російських політичних та наукових колах зазнали серйозної трансформації. Чехи проявили певну інертність в релігійній сфері та не виправдали сподівань уряду як оплот боротьби з католицизмом у регіоні, а на німців поширились звинувачення у «мирному завоюванні» Російської імперії. Це покликало за собою зміну протекціоністської політики на численні обмежувальні заходи. Погіршення законодавчого клімату фактично припинило переселенський рух чехів на Волинь в кінці ХІХ ст., який в цей час тільки набирав обертів. У той же час, імміграцію німецького населення, що була детермінована переважно економічними причинами, припинило тільки розгортання Першої світової війни, події якої призвели до примусового виселення колоністів у внутрішні російські губернії.
7. Переселення на волинські землі польських селян, ремісників та робітників з губерній Царства Польського, в якому були зацікавлені місцеві землевласники, отримало досить сприятливі умови для розширення. На території Житомирського, Рівненського, Новоград-Волинського та інших повітів щорічно осідала значна кількість поляків, що заснували багато змішаних та виключно польських поселень – сіл, слобод, колоній та хуторів. Розвиток землеволодіння поміщиків-поляків після повстання 1863 р. відбувався в умовах перманентної адміністративної та законодавчої протидії з боку російської влади.
8. Бажання витіснити з економічної системи Волині польських поміщиків визначило протекціоністський характер політики уряду щодо розвитку тут системи землеволодіння росіян.
Серія законодавчих актів 1860-х рр. та подальших десятиліть сформувала надзвичайно сприятливі умови для переселення на територію краю поміщиків, чиновників державного апарату, різних службовців та вчителів російського походження. Практична реалізація русифікації системи поземельних відносин регіону через ряд об’єктивних та суб’єктивних причин не досягла більшості намічених цілей. Часткова русифікація землеволодіння в губернії була досить відносною, а значна частина діячів російського походження, що отримали тут землі, не змогла ефективно керувати їх обробітком.9. Вагомий вплив на розвиток системи поземельних відносин Волинської губернії справляло також єврейське населення. Якщо в першій половині ХІХ ст. мала місце досить значна імміграція євреїв на територію краю, то в подальші десятиліття притік переселенців був припинений на законодавчому рівні, вплив на еволюцію системи землеволодіння регіону справляло лише місцеве єврейське населення. Впродовж 1830–1850-х рр. значні зусилля царського уряду спрямовувались на заснування та розвиток єврейських колоній у регіоні. В середині ХІХ ст. залучення євреїв до землеробської праці було досить успішним. Через припинення урядових дотацій, слабку родючість наданих земель і відсутність тривких землеробських традицій серед євреїв у наступні десятиліття ці колонії швидко занепали, частина припинила своє існування. На основі наявних джерел констатуємо незначні успіхи розвитку єврейських землеробських поселень, досить низький рівень агрокультури та врожайності в господарствах колоністів і на початку ХХ ст.
Орендна діяльність єврейського населення у пореформений період набула значного поштовху для розвитку завдяки формуванню нових економічних відносин. З іншого боку, державна політика в єврейському питанні, яка набула чітких рис антисемітизму в кінці ХІХ ст., сформувала досить складні правові умови господарсько-економічної діяльності єврейства. Погіршення законодавчого клімату, втім, не завадило євреям Волинської губернії відчутно розширити площі орендованих земель та зосередити в своїх руках численні важелі економічного впливу в період, що розглядається.
10. Найпоширенішою формою землеволодіння серед польських та німецьких переселенців була чиншова оренда. Хоча чиншові відносини являлись анахронізмом кріпосництва, певною мірою обмежували свободу користувачів землею, вони були економічно вигідними для останніх через невисоку орендну плату. Розвиток чиншового землеволодіння не відповідав інтересам більшості волинських поміщиків, адже ціни на землю швидко зростали, а розміри чиншу залишались незмінними тривалий час. Із середини 1880-х рр. стартувала реалізація чиншової реформи, що затягнулась до початку Першої світової війни. Реформування, що було сповнене масових бюрократичних зловживань, фактично не задовольнило інтересів більшості чиншовиків.
11. Загалом інтенсивний колонізаційний рух на території губернії справив вагомий позитивний вплив на економічнний розвиток краю. Серед найважливіших результатів імміграції різних етнічних груп слід відзначити наступні: господарське освоєння цілинних, а також занедбаних земельних масивів, перетворення їх з непродуктивних та малоперспективних на високородючі території; зростання загального рівня продуктивності селянських господарств, збагачення та вдосконалення агрокультури завдяки перейманню від німецьких та чеських колоністів передового в Європі досвіду ведення господарської діяльності; поширення прогресивної колоністсько-хутірської системи господарювання; суттєве розширення обсягів сільськогосподарського, ремісничого та промислового виробництва в губернії за рахунок збільшення кількості робочої сили та використання позитивного господарського досвіду переселенців. Фактично єдиним негативним наслідком інтенсифікації переселенського руху було колосальне зростання ринкової вартості землі в губернії.
12. Одержані результати дисертаційної роботи можуть бути використані при розробці вузівських спецкурсів з економічної та етнічної історії України, а також при подальшому дослідженні історичного минулого Волині дослідниками-краєзнавцями. Обсяг дисертаційного дослідження не дозволяє вичерпно розкрити все різноманіття економічних, політичних та соціальних аспектів трансформації етнічної структури населення регіону та системи землеволодіння під впливом поліетнічного переселенського руху. Подальшого наукового опрацювання потребують питання розвитку єврейських землеробських поселень, участі в господарському освоєнні волинських земель польських та російських селян, особливостей господарської діяльності в краї російських поміщиків та інші площини даного історичного процесу.