<<
>>

Устрій Давньоруської держави

Політичний устрій.

Київська Русь IX—X ст. була ранньофеодальною монархією.

На чолі держави стояв Великий київський князь, який уособлював законодавчу, виконавчу, судову та військову владу, представляв державу на міжна­родній арені.

Він правив за допомогою особистої війсь­кової дружини та, пізніше, удільних князів — родичів Великого князя, що стояли з військами у великих містах. Влада Великого князя була спадковою.

Удільні князі самостійно розпоряджалися своїми землями, і навіть намісники київського князя не мог­ли втручатися в їхні внутрішні справи.

Рада князів і старшої дружини (бояр) складала боярську думу, яка приймала важливі рішення. У разі відсутності або смерті князя вона виконувала його функції, сприяла обранню нового князя. При сильному князі роль думи була формальною, і навпаки: сильна дума існувала при слабкому князі.

Суд, збирання данини здійснювалися спеціальни­ми дружинниками. Управління в невеликих містеч­ках здійснювали намісники Великого князя — тисяцькі та посадники.

Віча змінили свій склад і замість загальних зборів чоловічого населення стали зборами впливо­вих бояр, дружинників, заможного купецтва тощо. У період централізації влади вплив віча зменшив­ся, з початком роздробленості — посилився

Соціальний устрій:

Вільне населення:

Привілейовані верстви:

— князі,чий титул успадко­вувався; були найбільшими землевласниками;

— бояри— формувалися з ро­доплемінної знаті та дружин­ників; отримували від князя землю за службу. Ділилися на великих (воєводи, тисяцькі) та малих (соцькі, десяцькі);

— дружинники— професійні воїни, що обіймали й урядові посади. Отримували за служ­бу грошову винагороду та зе­мельні наділи;

— духівництво: найосвіченіша верства. Впливало на духовне та культурне життя. Поділялося на верхівку (ми­трополит, єпископи, ігумени монастирів) та рядових пред­ставників (священики, ченці)

Непривілейовані верстви:

— міщани— мешканці міст, які займалися ремеслом, торгівлею.

Виділялася міська заможна верхівка;

— селяни-смерди— вільні землероби, які мали власне господарство та землю й сплачували князеві данину;

— наймити—вільні люди, що наймалися на певну роботу;

— ізгої — люди, що втрачали зв'язок зі звичним середовищем (князі без князівства, смерди без землі тощо),

Залежне населення:

— закупи — тимчасово залежні селяни, які брали по­зику — «купу» — у феодала і мали її відробити;

— рядовичі— тимчасово залежні селяни, які уклали з феодалом договір — «ряд» — на виконання пев­них робіт;

— челядь — раби-полонені;

— холопи — селяни, які розорилися і працювали в гос­подарстві землевласника, фактично раби, але за службу могли бути відпущені на волю

Економічний розвитокОсновою господарства було землеробство. Для об­робки землі використовували рало, соху, плуг. Виро­щували жито, пшеницю, ячмінь, просо, овес; удоско­налювалося городництво (капуста, огірки, ріпа, мор­ква, гарбузи, цибуля тощо), розвивалося садівництво (вишні, яблуні, груші, сливи).

На Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней. У сільсько­господарських роботах тягловою силою були пере­важно коні. Значну роль продовжували відіграва­ти промисли (мисливство, рибальство, бджільниц­тво).

Існувало близько 80 видів ремесел; найпоши­реніші — чорна металургія, залізоробне, гончар­не, ювелірне, ткацьке, деревообробне ремесла. XII-XIII ст. позначені розквітом склоробства.

Важливе місце займала торгівля: територією Русі проходили міжнародні торговельні шляхи — грецький, шовковий, залізний, соляний.У ХІІ-ХШ ст. активізується внутрішня торгівля між князівства­ми.

Експорт Імпорт
раби, хутро, зброя, шкіряні вироби, золоті та срібні при­краси, мед, віск, шкури прянощі, ювелірні та скляні вироби, мідь, срібло, зброя, вина, коштовні тканини й посуд

Земельна власністьвизначала соціальний ста­тус особи.

Київський великий князь був головним земле­власником, йому підпорядковувалися удільні князі з дрібнішими землеволодіннями, далі йшли бояри, дружинники.

Форми феодального землеволодіння

Умовне — помістя, що надавалося за службу. Помістями володіли дружинники

Безумовне — вотчина, яка передавалася у спадок. Вот­чиною переважно володіли князівські роди

Велику земельну власність мала церква, яка во­лоділа не тільки сільськогосподарськими угіддями, але й селами та містами.

Певна частина земель належала вільним се­лянським общинам. Селяни вважалися тільки ко­ристувачами землі, тому мали феодальні повин­ності:

— данина — сплата продуктами (медом, хутром, збіжжям); від часів правління княгині Ольги ви­плачувалася певною фіксованою нормою від кож­ного господарства (уроками);

— відробітки на полі землевласника;

— повоз— постачання коней і транспорту для потреб

— участь у будівництві укріплень і міст.

<< | >>
Источник: Історія України. Лекції. 2016

Еще по теме Устрій Давньоруської держави:

- Археология - Великая Отечественная Война (1941 - 1945 гг.) - Всемирная история - Вторая мировая война - Древняя Русь - Историография и источниковедение России - Историография и источниковедение стран Европы и Америки - Историография и источниковедение Украины - Историография, источниковедение - История Австралии и Океании - История аланов - История варварских народов - История Византии - История Грузии - История Древнего Востока - История Древнего Рима - История Древней Греции - История Казахстана - История Крыма - История мировых цивилизаций - История науки и техники - История Новейшего времени - История Нового времени - История первобытного общества - История Р. Беларусь - История России - История рыцарства - История средних веков - История стран Азии и Африки - История стран Европы и Америки - Історія України - Методы исторического исследования - Музееведение - Новейшая история России - ОГЭ - Первая мировая война - Ранний железный век - Ранняя история индоевропейцев - Советская Украина - Украина в XVI - XVIII вв - Украина в составе Российской и Австрийской империй - Україна в середні століття (VII-XV ст.) - Энеолит и бронзовый век - Этнография и этнология -