Український визвольний рух другої половини XIX ст.

Передумови:занепад феодально-кріпосницької системи, скасування кріпацтва і часткова демокра­тизація суспільного життя внаслідок реформ Олек­сандра II, колонізаційна політика царського уряду.

Головне завдання:культурно-освітня робота і формування національної свідомості; питання про відновлення державності було на той час не актуаль­ним, це була культурницька фаза розвитку визволь­ного руху.

Особливості: відбувається зміна провідників. Ко­зацько-старшинська еліта була втрачена, інтелігенція розвивалася повільно, селянство не здатне було очо­лити національно-визвольний рух. Основною організаційною формою стали громади.

Громади — напівлегальні непартійні об'єднання української інтелігенції.

Перша громадабула створена в 1859 р. в Петер­бурзі.

Мета: підвищення культурно-освітнього рівня українського народу.

Учасники:В. Білозерський, М. Костомаров, Т. Шевченко (колишні кирило-мефодіївці).

Діяльність громад:

— видання в Петербурзі літературно-наукового щомісячного журналу «Основа» (1861-1862 рр.), який виходив українською та частково росій­ською мовами. Тут друкувалися художні тво­ри, історичні праці Т. Шевченка, Марка Вовч­ка, Л. Глібова, М. Максимовича, М. Костома­рова та ін.;

— поширення громадівського руху в Україні (Київ, Полтава, Одеса, Харків, Чернігів) та Росії (Москва, Катеринодар). Київську громаду очолив колишній хлопоман В. Антонович; Чернігівська громада ви­давала «Чернігівський листок» — щотижневу га­зету за редакцією Л. Глібова;

— громадівці обґрунтували самостійність українсько­го народу, його мови та культури, виступали про­ти антиукраїнської концепції історика М. По-годіна;

— організація недільних та щоденних шкіл для до­рослих;

— написання українських підручників (Т. Шевчен­ко, П. Куліш);

— збирання коштів на видання української літера­тури;

— організація публічних лекцій та бібліотек;

— поширення літературних творів Т.

Громадівці П. Чубинський та О. Кониський після суду були за­слані до північних російських губерній за звинуваченням у революційній діяльності. 2. 70—90-ті роки XIX ст. — діяльність Старої гро­мади, утвореної за ініціативою В. Антоновича на початку 70-х років у Києві.

Діяльність:

— збирання, обробка і публікація етнографічних ма­теріалів та праць з історії України;

— заснування Історичного товариства Нестора-літо-писця (1873 р.);

— заснування Південно-Західного відділу Російсько­го географічного товариства на чолі з Г. Галаганом (1873 р.). Учасниками товариства стали історик В. Антонович, економіст М. Зібер, публіцист М. Драгоманов, статистик О. Русов.

— видання газети «Київський телеграф» (1873-1875 рр.), яка серед іншого публікувала і кри­тичні матеріали щодо державної політики; Емський указ (1876 р.)завдав удару по ук­раїнській культурі:

— закрито Південно-Західний відділ Російського географічного товариства;

— заборонено видавати «Київський телеграф»;

— звільнено ряд професорів Київського університе­ту;

— стався розкол громадівського руху: П. Куліш і М. Костомаров закликали підкоритися політиці царизму й обмежитися культурниць­кою діяльністю; В. Антонович і П. Житецький закликали піти на компроміс із самодержав ством та розвивати українську культуру в контакті з російською; Б. Грінченко, М. Драгоманов ви ви­ступили послідовними противниками поширен­ня русифікації.

З 1876 р. діяльність громад стає нелегальною, центр політичної боротьби переноситься до Галичини. Значення діяльності громад:

— заклали підвалини української науки;

— вплинули на розвиток українського руху в Західній Україні;

— завершили об'єднання ліво- і правобережної течій українського руху в Російській імперії;

— науково обґрунтували окремішність українського народу;

— допровадили український визвольний рух до політичної стадії;

— забезпечили наступність поколінь українського визвольного руху.

Молоді громади — організації радикальної мо­лоді в 70-80-х років XIX ст., які ставили собі на меті здобуття незалежності України. Проте поши­рене на той час захоплення марксизмом призвело до того, що більшість молодих громадівців або порвала з українським рухом і приєдналася до російських революційних гуртків і організацій, або звузила українське питання до автономії України в складі Російської федерації.

Братство тарасівців— таємна студентська ор­ганізація (1892-1893 рр.), створена І. Липою, В. Шеметом, М. Міхновським; учасниками братства стали відомі письменники та науковці Б. Грінченко, М. Ко­цюбинський, М. Вороний, Є. Тимченко та ін.

Мета:цілковита державна незалежність України. Програма

— Самостійна суверенна Україна, соборна й непо­дільна «від Сяну до Кубані, від Карпат до Кавка­зу».

— Створення Української федерації Лівобережної, Правобережної, степової України, Кубані й Гали­чини.

— Державу очолюватимуть гетьман (президент) і сойм (парламент).

— У державній власності мають перебувати зем­ля і земці надра, велика промисловість і гуртова торгівля.

— Відокремлення церкви від держави, свобода віри.

— Загальна трудова повинність.

— Загальна безоплатна освіта.

— Створення національної армії. Діяльність «тарасівців»

— Організація лекцій, таємних зборів, українських вистав, нелегальної бібліотеки.

— Встановлення зв'язків з аналогічними гуртками в Полтаві, Одесі, Херсоні та інших містах.

У1893 р. відбулися арешти «тарасівців», братство припинило існування. Значення діяльності

— Перша самостійницька українська організація в Наддніпрянській Україні.

— Уперше була чітко сформульована політична мета українського руху.

— Діяльність братства продовжили студентські гро­мади, особливо харківська, з якої вийшла перша українська політична партія Наддніпрянщини — Революційна українська партія.