Течії суспільно-політичного руху

Москвофіли бачили опорою в боротьбі проти полонізації Росію. Отримували фінансову та ор­ганізаційну допомогу з Москви. У 60-80-х рокахXIX ст. займали провідне становище в громадсько­му житті Західної України.

Керівники:Я. Головацький, І. Гуталевич, Б. Дідицький. Програма

— Не визнавали існування українського народу та його мови.

— Вірили у провідну роль Росії серед слов'янських народів.

— Виступали за приєднання західноукраїнських зе­мель до Росії. Діяльність

1. У 1870 р. москвофіли заснували політичну ор­ганізацію — Руську раду,яку вважали наступни­цею Головної руської ради.

2. Очолювали громадські й культурні установи Львова — Ставропігійський інститут, Народний дім, Галицько-Руську матицю.

3. Видавали газети в Галичині, Буковині, Закар­патті, науково-літературні збірки, де пропагува­ли свої ідеї. Спекулювали на вірі селян у росій­ського «доброго царя», який вирішить соціально-економічні проблеми.

4. Створили «язичіє» — суміш російської, україн­ської, польської та церковнослов'янської мов, яку подавали як руську мову.

5. Вели боротьбу з пияцтвом, створили братство тве­резості. Значення діяльності москвофілів

— Сприяли денаціоналізації українців Галичини, Буковини,Закарпаття.

— Відіграли певну роль у підвищенні культурно-освітнього рівня селянства і робітників.

Народовці (українофіли) — національна україн­ська течія, що зародилася в 60-х роках XIX ст., пред­ставники якої (в основному — молода українська інтелігенція) доводили самостійність українського народу та мови.

Керівники:К. Климкович, Є. Згарський, Ф. Заревич.

Серед керівників народовців був і син одного з членів «Руської трійці» — Володимир Шашкевич. Програма

— Єдність усіх українських земель, необхідність їх об'єднання в одній державі;

— розвиток єдиної української мови;

— створення української літератури на народній ос­нові.

Народовців підтримували діячі національного руху Наддніпрянської України.

1. Створювали українські громади зі студентів та старшокласників, установили контакти з пред­ставниками громадівського руху Наддніпрянщи­ни.

2. Пропагували твори І. Котляревського, Т. Шевчен­ка, Г. Квітки-Основ'яненка та інших.

3. Видавали журнали («Вечорниці», «Русалка», «Мета», «Правда») та газети (селянська газета «Батьківщина» (1879 р.), щоденна українська газета «Діло» (1880 р.)).

4. Були ініціаторами створення у Львові першого професійного українського театру (1864 р.).

5. Створювали товариства, установи, гуртки для про­паганди своїх поглядів:

— культурно-освітнє товариство«Просвіта» (1868р.), яке організовувало читальні у містах і селах, де можна було ознайомитися як з ху­дожньою, так і зі спеціалізованою літературою з сільського господарства; проводило літера­турні вечори та лекції; фінансувало діяльність кооперативів. Першим головою «Просвіти» був А. Вахнянин;

— Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка (1873 р.),створене з метою розвитку україн­ської мови й літератури, видавало журнали «Правда» й «Зоря», художню літературу.

Із 1892 р. Літературне товариствр ім. Т. Г. Шев­ченка було перейменоване на Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка; у складі товариства працювали історико-філософська, філологічна та математично-природничо-медична секції. У 1897-1913 рр. Товари­ство очолював видатний історик М. С. Грушевський.

Тривалий час філологічну секцію Наукового товариства Цм.Т. Г. Шевченка очолював І. Франко.

Народна рада (1885 р.) повинна була продов­жити справу Головної руської ради; стала прообра­зом політичної партії. Керівником організації був Ю. Романчук. Значення діяльності народовців:

сприяли перетворенню західноукраїнського насе­лення на згуртовану націю, об'єднану ідеєю власної державності.

Радикали — представники молодої інтелігенції, що вели боротьбу за визволення українського наро­ду від національного та соціального гніту. Зазнали значного впливу соціалістичних ідей.

Керівники: І. Франко, М.

— Возз'єднання українських земель в одній дер­жаві.

— Зменшення ролі церкви у суспільному житті. Діяльність

1. Критикували і москвофілів, і народовців, прагну­ли політизації українського руху.

2. Пропагували свої ідеї серед селян і робітників, нама­галися перетворити «Просвіти» на свої осередки.

3. Створили перші українські партії.

Значення діяльності радикалів:сприяли політизації українського руху. «Нова ера»

Назву «Нова ера» дістали українсько-польські до­мовленості 1890 р. Передумови:

— загострення відносин між Австро-Угорщиною та Росією, що не могли поділити Балкани на сфери впливу;

— уряд Австро-Угорщини прагнув приєдна­ти Наддніпрянську Україну в майбутній війні з Росією, тому хотів заручитися підтримкою українців і припинити українсько-польське про­тистояння в Галичині;

— керівники Київської громади В. Антонович, О. Ко-ниський були готові підтримати проект Австро-Угорщини в обмін на широкі національно-куль­турні права українців Галичини — «українського П'ємонту».

Галичину ототожнювали з П'ємонтом — італійським королівством, Ц^навколо якого відбулося об'єднання Італії в середині XIX ст. Зміст домовленостей

— Надання українцям певної кількості місць в Австрійському парламенті й Галицькому сеймі.

— Відкриття трьох українських гімназій.

— Відкриття кафедри української історії (історії Східної Європи) у Львівському університеті; пер­шим її завідувачем став М. Грушевський.

— Перетворення Літературного товариства ім. Т. Г. Шевченка на наукове, частково фінансо­ване державою.

— Надання українському фонетичному правопи­су статусу офіційного і введення його у шкільні підручники.

— Поширення двомовності на низку вчительських семінарій.

— Створення ощадного товариства «Дністер» для ук­раїнського населення.

— Розширення сфери використання української мови в державних установах.

—Українцям відкрито доступ до державних посад. Результати й наслідки:

— розширення національно-культурних і політич­них прав українців;

— поштовх до політизації українського руху;

— розкол українського руху на прибічників і против­ників «нової ери»;

— у 1894 р. «Нова ера» завершилася через невдово­леність і поляків, і українців. Формування українських партій на західноукраїнських землях