1.1. Стан наукової розробки проблеми

Проблематика переселення різних етнічних груп на територію Волинської губернії у період, що розглядається, з самого початку розгортання процесу викликала інтерес у владних та наукових колах, проте й досі не стала об’єктом всебічного та цілісного наукового дослідження в українській та зарубіжній історичній науці.

Друга половина XIX – початок XX ст. у Російській імперії протікали під знаком розвитку капіталістичних відносин, що зумовило сплеск інтересу до вивчення життя окремих регіонів держави. Не оминула увага дослідників і Волинську губернію. У 1866 р. побачила світ праця відомого педагога та публіциста М. Столпянського «Девять губерний Западно-русского края в топографическом, географическом, статистическом и историческом отношениях» [229], що базувалась на матеріалах губернських статистичних комітетів і містить докладну інформацію про етнічно-релігійну та станову структуру населення всіх повітів Волині.

У 1870–1880-х рр. до Волинської губернії регулярно відряджались офіцери Генерального штабу армії, чиновники з особливих доручень для збору статистичних даних економічного та військового характеру. Підсумками їх досліджень став ряд нарисів та статистичних збірників, що охоплюють значні масиви фактологічної та статистичної інформації про розгортання поліетнічного руху в регіоні, збагачуючи джерельну базу та історіографічний комплекс проблематики. Початковому етапу масового переселення іноземців на територію правобережних губерній присвячена робота статського радника А.

Під керівництвом члена Російського географічного товариства П. Чубинського у 1869–1870 рр. було здійснено три етнографічні експедиції в західні губернії імперії, в ході яких було обстежено повіти Київської, Подільської, Волинської, Полтавської, Люблінської, Мінської та Гродненської губерній. Підсумком масштабної дослідницької роботи стало видання семи томів праць, в яких зібрано та узагальнено результати наукових пошуків експедицій. В V–VII-му томах (1872 р.) зібрано значну кількість матеріалів про всі етнічні групи південно-західних губерній, відтворено протистояння російського та польського землеволодіння на Волині, розглянуто деякі аспекти німецької та чеської аграрної колонізації, а також розкрито становище єврейських землеробських колоній [233].

У 1882 р. побачила світ «Записка о землевладении в Юго-Западном крае» чиновника з особливих доручень при київському генерал-губернаторові І. Рудченка [225]. Автором проаналізована антипольська національна політика царського уряду в губерніях Правобережжя, подана оцінка законодавчого стимулювання розвитку російського землеволодіння в регіоні. Чиновник бачив визначальні причини розвитку переселенського руху німецького та чеського населення на Волинь у політичній необхідності деполонізації краю; відзначав, що чехи не виправдали сподівань у справі боротьби з католицизмом. Подано також детальну статистику протистояння російського та польського поміщицького землеволодіння упродовж 1860–1870-х рр., значну увагу приділено розгляду процентному збору як інструменту деполонізації земельної власності після повстання 1863 р.

Специфіку переселення чехів на волинські землі розкрито в нарисі Є.

Окрім праць царських чиновників, різні сторони трансформації етнічної структури населення Волині внаслідок переселенських рухів тією чи іншою мірою висвітлені у дослідженнях ряду вчених-економістів та публіцистів. Серед монографічних праць дореволюційного періоду, об’єктом дослідження яких були поліетнічні колонізаційні процеси, можна відзначити «Наши колонии. Опыты и материалы по истории и статистике иностранной колонизации в России» О. Клауса [195] та «Колонизация свободных земель России» Ф. Уманця [234]. Однак ці праці, що розглядають процес господарського освоєння земель у зв’язку з формуванням території Російської імперії, присвячені «великоросійським» губерніям, натомість переселенський рух на Волині залишається поза увагою дослідників. В останній чверті ХІХ ст. вийшов ряд праць, що проливають світло на етнічні аспекти заселення та господарського освоєння Волині. Серед них особливо цінний матеріал нами почерпнуто з робіт І. Оршанського [215], Є. Картавцова [194], В. Нікітіна [210; 211] та А. Субботіна [230].

В кінці ХІХ – на початку XX ст. у російських політичних колах та суспільстві в цілому посилилися антинімецькі настрої, що покликало до життя вихід праць А.

Аналітичний огляд законодавчих актів, що регулювали розвиток землеволодіння різних етнічних груп у західних губерніях Російської імперії, здійснено цивілістом Б. Ольшамовським [214]. С. Громачевський здійснив історичний огляд та оцінку обмежувального законодавства щодо землеволодіння поляків, євреїв та іноземців-колоністів у дев’яти західних губерніях [87]. У праці з’ясовано мотиви та особливості урядової національної політики в земельній сфері, дано чітке тлумачення ряду законодавчих актів.

У 1907 р. серію досліджень Департаменту землеробства про хмелярство в Російській імперії започаткувала книга «Культура хмеля на Волыни» [247]. Матеріали для даної праці були зібрані в 1904 р. І. Засухіним, а їх опрацювання та написання нарису здійснені С. Егізом. В роботі детально описані умови вирощування чехами різних сортів хмелю на Волині, дано поради по закладенню хмільників та догляду за ними, а також викладено особливості збору врожаю, зберігання й торгівлі хмелем.

Епізодичні дані про імміграцію різних етнічних груп у Російську імперію знаходимо на сторінках імперського літературно-політичного часопису «Вестник Европы», де опубліковані наукові статті М. Драгоманова [267] О. Клауса [270] та інших публіцистів на економічну та етнополітичну тематику.

Фрагментарні матеріали про етнічні процеси та розгортання відповідних переселенських рухів на територію Волинської губернії містять праці польських дослідників-публіцистів. Так, уродженець Волині Ф. Новіцький, автор нарису «Wołyń i jego mieszkańce w r. 1863» [250], подав статистичну інформацію про німецьке та єврейське землеробське населення початку 60-х рр.

Події Першої світової війни значно уповільнили розвиток краєзнавчих досліджень в українській та російській історичній науці. Та вже у наступному десятилітті історичні пошуки отримали поштовх для поступального розвитку завдяки державній політиці новоутвореного Радянського Союзу, спрямованій на розширення підтримки молодої держави з боку неросійських народів. Розгортання політики українізації одним із наслідків мало швидку активізацію краєзнавчої роботи та звернення до проблем національних меншин на науковому та громадському рівні. Все ж, рівень наукової розробки проблем етнічної історії окремих регіонів у цей період був недостатнім.

У 1920-х рр. активно досліджував проблематику заселення українських етнічних земель чехами в різні історичні періоди відомий славіст, професор Всеукраїнської Академії Наук, Є. Рихлік. Його публікації «Досліди над чеськими колоніями в Україні» [308], «Чеські колонії на Житомирщині» [309], що базуються на безпосередньому вивченні життя чеських поселень, містять багатий фактологічний матеріал про заснування окремих колоній чеськими переселенцями на території Волинської губернії, специфіку системи землеволодіння та прогресивну господарську діяльність чехів.

Деякі аспекти соціально-економічної історії українських земель ХІХ ст. досліджено в двотомному збірнику матеріалів провідника одеської історичної школи, академіка ВУАН М. Слабченка [227]. У розділі, що присвячений розвитку колоній на українських етнічних територіях, знаходимо інформацію про здійснення господарської колонізації, ініційованої та регульованої державою в кінці ХVІІІ – ХІХ ст. Також подано інформацію про залучення євреїв до землеробської праці.

Теоретичне обгрунтування розвитку міграційних процесів здійснене в період становлення радянської історіографії професорами-економістами І. Ямзіним та В. Вощиніним. У спільній праці «Учение о колонизации и переселениях» (1926 р.) [241] російські вчені детально розкрили сутність господарської колонізації, дали класифікацію переселенських та колонізаційних рухів за різними критеріями, визначили умови та чинники успішності даних процесів, методи державного регулювання переселень. Проте, у дослідженні, де вміщені матеріали про заселення та господарське освоєння Сибіру, Далекого Сходу, Нижнього Поволжжя та інших економічних районів СРСР, відсутня будь-яка інформація про землі колишнього Південно-Західного краю як про регіон інтенсивної поліетнічної колонізації ХІХ – початку ХХ ст. Не потрапила в поле зору територія Волинської губернії і в роботі юдаїста С. Борового [180], в якій на основі широкого кола архівних документів висвітлено розвиток єврейських землеробських колоній у різних регіонах Російської імперії.

Головним осередком вивчення історичного минулого єврейського народу на українських землях стала Єврейська історико-археографічна комісія, створена при Українській академії наук у 1919 р. Одним із підсумків наукової роботи членів комісії став вихід двох «Збірників праць» (книга І – у 1928 р. під редакцією І. Галанта, книга ІІ – наступного року під редакцією А. Кримського), що містили різноманітні матеріали про історію, культурно-релігійний та економічний поступ єврейства. Зокрема, питанням єврейської землеробської колонізації присвячені статті Д. Вайнштейна [263] та В. Рибинського [307], в основу яких лягли численні архівні матеріали. Д. Вайнштейн розглянув мотиви переселення євреїв у землеробські поселення, труднощі їх пристосування до нових умов господарської діяльності, констатував незадовільне становище єврейських колоній. Наукова розвідка В. Рибинського «Єврейські хліборобські колонії на Київщині, Волині та Поділлі в половині ХІХ ст.» відтворює процес зародження та розвитку землеробської колонізації євреїв на території Правобережжя у 1830–1860-х рр. Автор здійснив об’єктивний аналіз еволюції урядової політики щодо розвитку єврейського землеробства, впливу негативних факторів на динаміку колонізації, подав детальні відомості про становище єврейських колоній на казенних, приватних та поміщицьких землях Волинської губернії. Відзначена також активна підтримка процесу київським генерал-губернатором І. Васильчиковим.

З утвердженням тоталітарного режиму на рубежі 1920–1930-х рр. краєзнавча робота згортається, як і вивчення етнічної історії держави. Тому наукові дослідження передвоєнного десятиліття, що здійснювалися в жорстких рамках більшовицької політики, фактично не містять інформації про заселення частини волинських земель різними етнічними групами. Проголошення поляків та німців «шкідницькими» націями [222, 24] обумовило відсутність у цей період досліджень, присвячених історичному розвитку даних етнічних груп на українських землях. Оскільки в цей час значна частина колишньої Волинської губернії перебувала в складі ІІ Речі Посполитої, інтерес до історії краю проявляли предстаники польської історіографії. Зокрема, підсумком наукового пошуку дослідниці З. Ціхоцької-Петражицької став вихід праці «Żywioł niemiecki na Wołyniu» (1933 р.) [245]. У цій роботі авторка з позицій польської історичної науки відтворила чимало цікавих аспектів заселення території краю німецькими колоністами.

Поступове подолання лакуни в радянській історичній науці стосовно етнічного розвитку волинських земель розпочалося вже у роки «хрущовської відлиги», щоправда, дослідження етнонаціональної та економічної історії продовжували характеризуватись значними ідеологічними нашаруваннями. У 1967 р. побачила світ праця Г. Марахова про перебіг другого польського повстання на території правобережних губерній [206]. Дослідником подана статистична інформація про рівень заселеності та економічного розвитку краю на початку 1860-х рр., відтворено затяжний процес конфіскації маєтків поляків – учасників повстання як спробу деполонізації/русифікації поміщицького землеволодіння на Волині. Фрагментарні дані про польське повстання як каталізатор розвитку іноземних та російських переселенських рухів, економічні процеси на волинських землях містить краєзнавчий нарис Р. Оксенюка [212].

Фундаментальне дослідження з історії чехів на землях, що становлять етнічну територію України, було здійснене Ж. Ковбою. Її публікації у збірнику «Українське слов’янознавство» [272; 273] знайомлять нас із розгортанням чеського переселенського руху в Російську імперію, сукупністю внутрішніх та зовнішніх причин міграції, політичними умовами процесу та особливостями господарського освоєння чехами частини земель Волинської губернії. У 1974 р. захищена кандидатська дисертація дослідниці «Чеська еміграція на Україні у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття» [197]. В даній науковій праці послідовно розкрито причини та передумови чеської трудової імміграції на територію Волині та інших губерній (щоправда, крізь призму ідеології марксизму-ленінізму), проаналізовано політику царського уряду щодо переселенців, реконструйовано процес розселення колоністів, їх господарську діяльність та взаємини з місцевим населенням.

Певний внесок у дослідження економічної історії Волині належить історикам української діаспори. Зокрема, Інститут дослідів Волині у Канаді (м. Вінніпег) з 1953 р. видає науково-популярний збірник волинезнавства «Літопис Волині». На сторінках часопису опубліковано ряд статей, що розповідають про життя німецьких та чеських переселенців у Волинській губернії і дають об’єктивну оцінку заселення вільних земель регіону переселенцями західноєвропейського походження [266; 310].

Видатний історик та етнограф В. Наулко перший серед представників вітчизняної історіографії здійснив аналіз формування етнічного складу населення української держави. У нарисі «Развитие межэтнических связей на Украине» [208] вчений розглянув заселення територій різних регіонів в імперський період у контексті розвитку національної політики царизму. Праця включає важливий фактичний матеріал про діаспорне розселення польського та єврейського населення на волинських землях, стимульоване урядом переселення в регіон «осіб російського походження».

Активним збором та науковим опрацюванням матеріалів про волинських німців зайнялося історичне товариство «Волинь», створене в 1875 р. у м. Нюрнберг. Дане товариство видавало збірник «Wolhynische Hefte», деякі статті якого були переведені на російську мову та опубліковані в збірнику «Родина Волынь». Серед матеріалів збірника слід відзначити роботи голови товариства Н. Арндта [255; 256], а також В. Гізбрехта [265], Р. Кантора [269], та В. Куна [282].

Фактично замикає корпус праць історіографії радянського періоду, які містять матеріал про заселення та господарське освоєння частини земель Волині представниками різних етнічних груп другої половини ХІХ – початку ХХ ст. монографічне дослідження С. Макарчука [205]. Автор коротко проаналізував деякі передумови та причини польської, російської, німецької, чеської та єврейської імміграції; процес міжетнічної взаємодії переселенців з місцевим українським населенням на землях Волині. Щоправда, більшість статистичних даних окреслюють лише територію західних повітів губернії, що входили до складу Волинського воєводства у міжвоєнний період.

Розпад Радянського Союзу сформував нові умови для розвитку історичної науки. Із розряду табу проблеми етнічної історії перетворились на найбільш цікаві та дискусійні площини української історіографії. В умовах незалежності України посилюється інтерес до економічної історії держави, значно пожвавлюються краєзнавчі дослідження. Зусиллями сучасних дослідників залучаються до наукового обігу раніше забуті та недоступні архівні матеріали. Перекладено значну кількість монографій зарубіжних вчених, український читач отримує доступ до літератури діаспори. Поступово заповнюються прогалини у вітчизняній економічній та етнічній історії, яка отримує якісно нову інтерпретацію. В роки побудови власної незалежної держави у вітчизняній історіографії утвердився національно-демократичний підхід до вивчення історичного минулого.

Обговорення етнічної проблематики в історичній ретроспективі на науково-практичних конференціях різних рівнів заклало підвалини для розгортання грунтовних досліджень з історії національних меншин на території Волині та інших історичних регіонів. З початку 1990-х рр. у Житомирі та інших містах, що складають територію історичної Волині, регулярно проводяться краєзнавчі конференції під загальною назвою «Велика Волинь», матеріали яких містять чимало досліджень з історії заселення та господарського освоєння краю різними етнічними групами [261; 292; 293; 309; 313; 318; 322].

Коло публікацій наукового часопису «Український історичний журнал» поповнюють статті, що містять значні масиви інформації з етнічної та економічної історії України та Волині зокрема [268; 284; 297; 298; 317; 326].

Однією з перших праць вітчизняної історіографії незалежної доби, що представляє українську історичну полоністику, стало дослідження І. Лісевича «У затінку двоглавого орла (польська національна меншина на Наддніпрянській Україні в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст.)» [204], видане Інститутом історії України у 1993 р. В даній роботі автором коротко аналізуються причини польської трудової імміграції, окреслено риси царської політики щодо поляків, подано статистику демографічного зростання польського населення в губерніях Правобережжя. Охарактеризовано також розвиток системи чиншового землеволодіння як основи польської шляхетсько-селянської господарської діяльності, трансформацію правового режиму землеволодіння поляків у Волинській та інших губерніях упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. З-під пера І. Лісевича вийшло ще декілька наукових розвідок з історії поляків на землях сучасної України, проте вони переважно розглядають особливості національно-культурного та релігійного життя, не розкриваючи проблематики економічного плану.

Динаміку переселення поляків із Царства Польського на територію правобережних та лівобережних губерній, географію розселення на нових землях, демографічні процеси в середовищі польської людності розкрито В. Палієнком [217].

Першим дисертаційним дослідженням в історіографії незалежної України, що вивчає один із періодів етнічної історії Волині, стала кандидатська робота В. Надольської «Національні меншини на Волині (середина ХІХ – початок ХХ ст.)» [207]. Оскільки на сьогодні дана праця фактично недоступна для наукового опрацювання, з поглядами дослідниці на причини, особливості та різні аспекти поліетнічної господарської колонізації регіону можна ознайомитись тільки на основі ряду статей та доповідей на наукових конференціях [289–294; 333; 334]. Аналізуючи сукупність причин та передумов поліетнічного переселенського руху, авторка визначальною вважає стан економічної системи краю після ліквідації кріпацтва. У своїх публікаціях вона окреслює загальну картину розвитку землеволодіння в губернії та специфіку землеволодіння різних етнічних груп, подає численні відомості про заснування окремих поселень колонізаторами, аналізує специфіку господарської діяльності німецького, чеського, єврейського, польського та російського населення.

Гідне місце серед досліджень з історії національних меншин на Волині належить роботам М. Бармака [174; 175; 257–259]. Спираючись на значну кількість архівних матеріалів та інших джерел, автор панорамно відтворив основні етапи імміграції німецького, чеського та єврейського населення у Волинську губернію, адаптацію до місцевих господарських умов та розвиток системи землеволодіння переселенців.

Окрім праць, що розглядають історію євреїв на Волині поряд з іншими етнічними групами, участь євреїв у заселенні та господарському освоєнні земель Волинської губернії знайшла своє відображення в спільній монографії О. Іващенко та Ю. Поліщука [191] та краєзнавчому нарисі П. Слободянюка [228]. Окремі сторони історичного минулого євреїв у Волинській та інших губерніях розкрито в працях Н. Щербак [239, 324–328], О. Безарова [177], О. Беренштейна [178], А. Морозової та Д. Бєлого [288], М. Лутай [285; 286], В. Сотниченка [315] й інших авторів.

Підсумком плідної етнографічної роботи В. Наулка став вихід у 1998 р. монографії «Хто і відколи живе в Україні» [209]. У праці закцентовано увагу на відтворенні розселення ряду етнічних груп на території різних історичних регіонів, складено етнічну карту українського народу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Значну інформативність має також колективна праця «Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність» [188] під науковою редакцією дослідника.

В останнє десятиріччя зусиллями ряду істориків зроблено значний крок вперед у вивченні історії волинських німців. Різним аспектам життя німців-колоністів присвячені роботи М. Костюка [200; 275–279], котрий дослідив спектр причин заселення регіону німецьким населенням, прослідкував заснування і розвиток багатьох поселень-колоній, соціальну стратифікацію та зайнятість німців у різних галузях господарського життя. Автор також описав долю німців-менонітів, що переселялись на Волинь. Вивчення історичного коріння німецького населення Волині, відтворення районів виходу та географії розселення колоністів, аналіз взаємовідносин з місцевими українськими селянами являються ключовими проблемами досліджень О. Суліменка [218; 231; 316]. Значна увага приділена також процесу прийняття німцями-переселенцями підданства Російської імперії.

Вагомий внесок у дослідження різних сторінок економічної та етнічної історії Волині належить Житомирському науково-краєзнавчому товариству дослідників Волині. З 1990 р. його учасники регулярно організовують наукові конференції краєзнавчого характеру, на яких гідне місце відводиться обговоренню історії національних меншин. Значну кількість матеріалів про переселення ряду етнічних груп на Волинь в різні історичні періоди включає науковий збірник «Національні меншини Правобережної України: історія і сучасність» (1998 р.), сформований на основі матеріалів міжнародної науково-практичної конференції, організованої даним краєзнавчим товариством [260; 323]. В рамках історичної серії «Велика Волинь» вийшов друком науковий збірник «Чехи на Волині: історія і сучасність», на сторінках якого ряд публікацій присвячені характеристиці процесів заселення чехами частини вільних земель Волинської губернії [309; 322].

У дисертаційному дослідженні П. Олешка [213] прослідковано еволюцію розвитку системи землеволодіння та проаналізовано вплив колонізаційних процесів на соціально-економічний та етнічний розвиток Волинської губернії. Коротко відтворено основні віхи заселення краю некорінним населенням. Праця Г. Шпиталенко [237], що присвячена перебігу соціально-економічних та культурних процесів у середовищі волинських чехів, певною мірою доповнює картину розвитку чеської аграрної трудової імміграції. Хоча певні епізоди дослідження мають компілятивний характер, воно містить цінну статистичну інформацію про динаміку зростання чисельності чеського населення, процес його переходу в російське підданство.

Історичні дослідження полоніста О. Буравського [182; 183; 261; 262] проливають світло на історичні етапи переселення польської людності на територію Волині, містять багато статистичної інформації про зростання чисельності населення, соціальну структуру польського елементу, характерні риси розвитку землеволодіння та сільськогосподарської діяльності. Автором залучено до наукового обігу значну кількість архівних документів і матеріалів, проте в його працях майже відсутня інформація про імміграцію на територію Волинської губернії польського селянства, його участь в освоєнні цілинних та занедбаних земель у ХІХ – на початку ХХ ст.

Різнопланові аспекти етнічної історії Волині, питання розгортання колонізаційних процесів, особливості національної політики уряду в регіоні, розвиток землеволодіння ряду етнічних становлять коло наукових пошуків Ю. Поліщука [191; 218; 299–301], праці якого спираються на потужну джерельну базу, відзначаються високим рівнем об’єктивності та аналітичним розкриттям окресленої проблематики.

Цінний матеріал для осмислення розвитку історико-етнологічних досліджень, що охоплюють українські етнічні землі, містить праця О. Рафальського «Національні меншини в Україні у ХХ столітті. Історіографічний нарис» (2000 р.) [222]. На основі аналізу комплексу джерел та наукових праць в монографії рельєфно відтворено основні сюжети й тенденції наукової розробки етнічної історії у вітчизняній історіографії.

Історія Волині не залишається поза увагою представників сучасної зарубіжної історіографії. Певну інформацію про життя німецьких колоністів на землях Російської імперії містять матеріали конференції «German-Ukrainian Relations in Historical Perspective» (1994 р.), проведеної Канадським інститутом українських студій, зокрема роботи Д. Брандеса [330] та А. Каппелера [331]. На особливу увагу заслуговує дослідження французького вченого, директора Центру історії слов’ян Сорбонни у Парижі проф. Д. Бовуа [179]. В його працях у яскравому стилі відтворено міжетнічні взаємини в економічній площині на землях Київської, Волинської та Подільської губерній, дано узагальнюючий аналіз економічного становища поляків та інших етнічних груп. Аналітичний огляд національної політики царського уряду та її особливостей в різних регіонах Російської імперії здійснено в праці австрійського вченого, директора Інституту історії Східної Європи Віденського університету А. Каппелера [192]. Цікаву інформацію про польську селянську колонізацію Волині, заснування та розвиток окремих поселень поляками подано у польськомовній праці В. Ксюковського та В. Денисевича «Nowy Zawόd» [247].

Вагомий внесок у дослідження життя волинських чехів здійснюють чеські історики. У 1997 р. вийшла праця Я. Вацуліка «Dĕjiny volyňskych Čechů» [254], що на основі широкого кола джерел чеського походження знайомить читачів з основними віхами переселенського руху чехів на Волинь, особливостями розвитку системи землеволодіння та господарською діяльністю поселенців. Значна увага в роботі приділена порівнянню політики російського та австро-угорського урядів щодо міграції чеського населення на територію Російської імперії. Історичний нарис Ї. Гофмана «Чехи на Волині. Основні відомості» (Прага, 1998 р.) [185] стисло розповідає про організацію чеського переселення, осідання колоністів у Волинській губернії, розвиток землеволодіння волинських чехів.

Таким чином, наявний корпус наукових праць представників дореволюційної, радянської та сучасної історіографії проблематики демонструє певну дослідницьку роботу істориків у розробці питань, пов’язаних із розвитком поліетнічних переселенських процесів на Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Кожен з означених періодів характеризується певними особливостями у висвітленні даної наукової теми, зумовленими трансформацією державної політики у національній та науковій сферах. Значна кількість аспектів еволюції етнічної структури населення регіону під впливом імміграції ряду етнічних груп залишаються недостатньо висвітленими та дискусійними, що свідчить про необхідність подальшого аналітичного вивчення проблеми.