Соціально-економічний розвиток у першій половині XIX ст.

Україна в першій половині була аграрною країною з кріпосницькими відносинами: земля (близько 75 %) належала поміщикам, понад 60 % населення стано­вило кріпосне селянство. Сільське господарство Криза феодально-кріпосницького виробництва.

— Домінування кріпосницьких відносин: поміщик мав право на працю і майно селя­нина, міг продати його з землею або без землі.

— Основними формами експлуатації кріпаків були відробіткова, грошова, натуральна рен­та. Посилення експлуатації селян: урочна система(поміщик давав селянам таке зав­дання (урок), яке неможливо було викона­ти за 1 день); панщина 4-6 днів на тиждень.

— Витіснення селян на неродючі віддалені землі; знеземелення селян.

— Державні селяни сплачували грошову ренту і вико­нували повинності на користь держави. Найбільше державних селян було на Лівобережжі (50% се­лян), найменше — на Правобережжі (13%). Відбу­валося майнове розшарування селян; селяни, що розорилися, йшли на заробітки, переважно у Південну Україну.

— Існували військові поселення(1811-1857рр.): час­тина війська передавалася на утримання селянам. Фактично селяни-поселенці перетворювалися на довічних солдатів, які водночас займалися сіль­ським господарством; дітей із 7 років зараховува­ли до кантоністів (новобранців).

— Примітивні й застарілі знаряддя праці не давали можливості запроваджувати прогресивні техно­логії, спричиняли технічну відсталість сільсько­господарського виробництва, неефективне екстен­сивне господарювання.

— Зниження прибутків землевласників (майже ко­жен четвертий поміщицький маєток перебував під заставою). Проникнення капіталістичних відносин у сіль­ське господарство.

— Розширення посівів технічних культур (буряки, тютюн, льон, коноплі, соняшник), що вимагало поліпшення обробітку землі, використання доб­рив.

— Початок використання більш продуктивної най­маної праці; передання землі в оренду купцям, заможним селянам тощо.

— Зростає товарність виробництва, поглиблення спеціалізації окремих районів і поміщицьких гос­подарств. Промисловість

— Тісний зв'язок із сільським господарством: млини, крупорушки, ґуральні та інші обробні підприємства в поміщицьких господарствах. Відкриття цукрових заводів.

— Більшість промисловців — поміщики, купці; роз­виток державної промисловості.

— Використання як вільнонайманої праці (капіта­лістичні підприємства), так і кріпосної (поміщиць­ко-кріпосні підприємства). Поступове зростан­ня кількості найманих робітників (із 1825 до 1861 р. — утричі).

— 30-40-ві роки XIX ст. — початок промислового перевороту.

Промисловий переворот — заміна ручної праці на механізовану, мануфактури — на фабрику.

— Із 20-х років відбувається розвиток кам'яно­вугільної та металургійної галузей, прискорюється розвиток машинобудівної промисловості.

— Формування робітничого класу і промислової бур­жуазії. Торгівля

— Пожвавлення торгівлі внаслідок розвитку проми­слового й сільськогосподарського виробництва.

— Україна стала складовою частиною загально-російського внутрішнього ринку.

— Ярмаркова торгівля (понад 2 тисячі ярмарків, найбільші — у Харкові, Єлисаветграді, Сумах, Пол­таві). Товари, що вивозилися з України: збіжжя, м'ясо, вовна, тютюн, сало, олія, цукор; товари, що завозилися з Росії: тканини, вироби з металу, скло, посуд.

— Зовнішня торгівля велася через порти Чорного та Азовського морів.

— Більшість купців — росіяни, поступово з'явля­ються й українці (найвідоміші — Яхненки).

— Розвиток чумацького промислу, який сприяв роз­шаруванню селянства і був одним з основних дже­рел накопичення капіталу.