Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель

— Західноукраїнські землі залишалися слаборозви­нутим аграрно-сировинним регіоном.

— Зберігалися пережитки феодально-кріпосницьких відносин.

— Колоніальний характер урядової політики: за­хідноукраїнські землі стали ринком збуту товарів

і доступним джерелом сировини для метрополії, забезпечили економічне піднесення центральних і західних провінцій Австро-Угорської імперії.

1. Великим землевласникам, що мали понад 5 тис.Та землі, належало понад 40 % земельних ресурсів, водночас 94 % господарств мали менш ніж по 10 га землі, близько половини — по 2 га землі.

2. Урожайність була в 1,5-2 рази нижчою, ніж у роз­винених країнах Заходу.

3. Ринковий розвиток галузі відбувався повільніше, ніж у центральних та західних провінціях імперії, включав такі процеси:

— використання вільнонайманої праці;

— застосування сільськогосподарської техніки;

— поглиблення спеціалізації районів;

— розширення посівів технічних культур (тютю­ну, льону, соняшника, хмелю тощо);

— в окремих районах розвивалося промислове садівництво;

— торговельне скотарство.

3. Масова трудова міграція, пов'язана з малозе­меллям, нерозвиненою промисловістю та де­мографічним вибухом другої половини XIX ст. Виїздили як на сезонні роботи (до Німеччини, Росії, Румунії, Данії), так і на постійне прожи­вання (доКанади, США, Бразилії, Австралії). Так, у 90-х роках XIX ст. за океан емігрувало понад 250 тисяч чоловік.

4. Зародження кооперативного руху.Кооперативи створювалися за сприяння «Просвіти» наприкінці 1869 р., але спеціалізовані кооперативи з'явля­ються завдяки Василю Нагірному, який засну­вав споживчий кооператив «Народна торгівля» (1883 р.).

ціна! а

«Просвіта» — культурно-просвітнє товариство, створене 868 р. у Західній Україні.

Метою кооперативівбуло закуповувати і прода­вати великі партії продуктів без посередників, щоб за­ощаджувати кошти.

Кооперація — форма об'єднання людей, які на пайових засадах І спільно займаються певним видом діяльності. Промисловість

1. Повільне формування фабрично-заводської проми­словості: 95 % підприємств буди дрібними (менше 5 робітників), на них працювало більш ніж поло­вина зайнятих у промисловості.

2. Повільна механізація промисловості: на Галичину припадало 5,5 % парових двигунів імперії.

3. Промисловий переворот затягнувся до середини. 80-х років XIX ст. — на 10-15 років довше, ніж загалом в імперії.

4. Українська промисловість не одержувала подат­кових преференцій, на відміну від центральних, районів, тому не витримувала конкуренції.

5. Занепад обробної промисловості (цукрової, тек­стильної, шкіряної, паперової).

6. Провідними галузями промисловості були лісо­пильне виробництво; нафтодобувна промисловість Дрогобицько-Бориславського нафтового району; солеварна промисловість (64% видобутку солі в імперії).

7. Перевага іноземного капіталу у великій та се­редній промисловості (австрійський, німецький, англійський, французький, бельгійський, ка­надський).

8. Низький рівень зарплатні (у 1,5-2 рази нижчий, ніж середній в імперії), високий рівень нещасних випадків на виробництві.