Шляхта (землевласники) захищені від позасудового покарання та позбавлення землі «без вини»:
Князі: Найбагатша частина шляхти, нащадки удільних князів, не підпорядковувалися місцевій адміністрації.
Пани: Заможна шляхта з давнього боярського роду, земля —у спадковій власності.
Зем'яни: Середня шляхта, що отримала землю за військову службу з власним загоном.
Бояри: Дрібна шляхта, що служила особисто.
У 1528 р. відбувся перепис шляхти, і терміни «боярин» і «зем'янин» замінили на «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не визнали, втратили привілеї й перетворилися на селян.
Духовенство не підлягало світському суду: Вище – (митрополит, єпископи, архієпископи); Рядове( Звичайні священнослужителі)
До духовного стану належало майже 10 % населення України. Його позиції змінювалися з часом: якщо в XIV ст. православна церква в Литві була панівною, то з XV ст. вона хоч і залишається найчисельнішою, проте поступається правами католицькій.
Непривілейованими станами були міщани і селяни.
Міщани:
- Патриціат Найбагатші та впливові ремісники-майстри і купці.
- Бюргери «Середній клас» Більшість купців, цехові ремісники.
- Плебс-дрібні ремісники і торговці.
Найнижчою і найчисленнішою верствою населення (до 80 %) були селяни. Вони поділялися на «похожих» (особисто вільних) та «непохожих» (кріпаків). Із другої половини XV ст. кількість непохожих неухильно збільшується.
Першим документом, що започаткував закріпачення селянства, вважається рішення шляхти Галичини про обмеження переходу селян до іншого землевласника різдвяними святами за умови сплати викупу. У Литві закріпачення пов'язують із привілеєм Казимира IV 1447 р., а пізніше — з Литовськими статутами (1529,1566,1588 рр.). Селяни:
- Слуги- особисто вільні селяни, які перебували на службі і за це користувалися землею.
- Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, які сплачували державний податок(данину)
- Тяглові – Могли бути і вільними і кріпаками. Працювали на державній або шляхтянській землі,за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом)
Антифеодальний рух поширюється в Україні у відповідь на закріпачення селян у XV - половині XVI ст.
Поширені форми протесту:— втечі від поміщиків;
— підпал поміщицьких маєтків;
— убивство поміщицьких слуг або родини поміщика. Джерела зафіксували і селянські повстання,дотого ж вони мали не тільки антифеодальну спрямованість, а й визвольний характер.
1490р. — повстання під проводом Мухи, в якому взяли участь близько 10 тис. осіб. Повстанці зайняли Святий, Коломию, Галич, підійшли до Львова. У битві проти польсько-литовського війська селяни зазнали поразки й відступили до Молдови.
1491р. — повстання під проводом Андрія Барули, що теж закінчилося невдачею.
Значення повстань:не зважаючи на поразку народні виступи продемонстрували зростання боротьби українців проти соціального та релігійного гноблення.